Розділи 13-14

Іс. 13-23: Пророцтва проти народів; перспективи для навернення та спасення

А. Загальна характеристика

Ця частина складається із серії пророцтв, які стосуються інших народів. Взагалі такі провіщення, позначені терміном massa’ (тобто «обвинувачення», «скарга», «докір»), також засвідчені в Амоса, Єремії та Єзекіїля. Адресовані Ізраїлю, вони виголошують Божий вердикт проти народів, які його оточують, – насамперед проти Єгипту та Асиро-Вавилонїі, а потім проти неєврейського населення, втягнутого в політичну гру в регіоні.

Пророцтва, які стосуються Вавилону, чають несподіваний початок і закінчення в тексті, що відноситься до VIII ст. до Р. Хр., бо Вавилон стане потужною та грізною імперією лише згодом (625-539 рр. до Р. Хр.). Окрім того, згадка про мідян у 13:17, можливо, відноситься до союзу, який було укладено між ними та вавилонянами, щоб роздушити Ніневію наприкінці VII ст. Універсальний характер кількох уривків (18:7; 19:21-22) однозначно належить до пост-вавилонського періоду; і, нарешті, в інших віршах зустрічаються елементи девтерономістичного богослов’я. Нинішній стан цього тексту доводить, що від VIII ст. й до пост-вавилонського періоду тривала довга й складна праця з його модифікації та переписування.

Які ж богословські твердження та поняття розкрив цей текст у тому вигляді, з якому його було збережено остаточно? Бог – повновладний правитель над народом Ізраїля та над усіма іншими народами – перебуває в самісінькому серці цієї історії. З одного боку, Бог використовує язичницькі народи, як «палицю… гніву» Свого (див. 10:5), щоб покарати невірність обраного народу; з іншого боку, Бог так само карає і ті, сповнені гордині народи, котрі ображають Божу славу та порушують межі Його приписів (це схоже на 10:5-19, які стосуються Асирії). Тут вперше на чільне місце виходить постать «Господа сил» як воїна. Хай там як, та щойно людську гординю буде приборкано і знищено, як язичники навернуться в істинну віру та стануть поряд із народом Ізраїля, аби також прославляти Бога. Нові згадки про Вавилон, які є анахронічними для тексту, що датується VIII ст. до Р. Хр., доводять, що він стає тут символічним образом гордині будь-якої влади, яка, узурповуючи для себе місце Бога, породжує тільки жорстокість і тиранію. Очікуючи «дня Господнього», текст набуває есхатологічної тональности. Врешті-решт усі ці пророцтва мають украй позитивний зміст: вони і дозволяють нам заглянути мимохідь у самісінький кінець полону, і показують нам неможливе, а саме, навернення язичницьких народів. Через цілковито незаслужений вплив Божої сили не тільки гординя та ідолопоклонство будуть знищені, але й люди, які не знають Бога, стануть Його прославляти. Ці уривки свідчать про досі нечуваний універсалізм союзу, який об’єднає народ Ізраїля з народами язичницькими для спільної прослави Бога.

Таким чином, незважаючи на вражаючу мішанину історичних та географічних посилань, якими багатий цей текст, ця частина має реальну цілісність і доволі послідовно вміщується у свій контекст. Подячну молитву в гл. 12, розміщену якраз перед цією частиною, можна вважати справжнім заголовком до неї: цей уривок заздалегідь оспівує навернення та спасення, про які йдеться згодом у пророцтвах, що стосуються неєвреїв. На задньому плані цих пророцтв постійно залишається присутнім народ Ізраїля: зазнавши жорстокости від народів, він водночас є свідком на їхньому боці, а перспектива їхнього навернення є спонукою стати наверненим також і для Божого народу.

Б. Структура та коментар

13:1-14:23 – Суд над Вавилоном та його обожнюваним царем

Весь цей уривок, сфокусований на Вавилоні, здебільшого можна датувати VI-V ст. перед Р. Хр. З’явившись як воїн в оточенні доблесних мужів (13:3), Бог промовляє тут від першої особи та ініціює Божий суд, який мав знівечити вавилонську гординю (13:11,19). Ісая 13:14 нагадує про звільнення, спричинене падінням тієї держави, з якого радітимуть інші народи, але текст 14:1-2 йде ще далі: до перспективи повернення народу Якова додано перспективу докорінної зміни ситуації, в якій язичницькі народи приєднаються до народу Ізраїля, і вчорашні гнобителі стануть рабами вибраного народу, можливо, через добровільну покору тим, чийого Бога вони визнають за найголовнішого (див. Зах. 2:15). Натяк у 13:10 на зірки, що їх обожнювали ідолопоклонники, далі знаходимо в 14:3-22 вже як іронію, спрямовану проти царя Вавилону. Того, хто величав себе «сину зірниці досвітньої» (14:12), гонителя народів, показано, як зведеного до стану тілесної гнилі, тобто «падла» (див. вв. 11, 19), і навіть як збезчещеного через викидання його тіла з могили (вв. 18-20). У центрі цього тексту містяться дві корельовані проблеми: класична проблема ідолопоклонства та проблема політичної влади, яка сама себе зводить до стану божественної, аби сильніше нав’язати свою тиранію. Суд над вождем, чия гординя нищить його народ, пречудово проведено проти того, хто хотів піднятися «понад гори хмар», щоби стати рівним Богові (в. 14). Тут неважко розпізнати відголос Бут. 3:5, а також історії про вавилонську вежу (Бут. 11). Вірш 21, «його дітям зготуйте різню», – вираз шокуючої брутальности – вказує на те, що тиран буде позбавлений своїх нащадків, а якщо глянути глибше, його також можна пов’язати з роздумами над ягвістичною традицією, яка в історії про сотворення світу розглядає питання початку гріха із позиції його передавання та взаємовідповідальности поколінь (зокрема йдеться про материнський образ, змальований в Бут. 3, – жінка в історії про спокусу насамперед показана як мати). А на противагу цьому пророчий текст заявляє, що рід нечестивців дійде кінця (див. 14. 22), аби на арені історії постали покоління праведників.

Попередній запис

Розділи 9-12

9:1-12:6 – Спасення «останку» Ізраїлю та корінь Єссея Фрагмент 9:1-10:19 повідомляє про спасення, яке прийде вслід за покаранням злочинів Ізраїля. ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 15-19

14:24-17:14 – Пророцтва, які стосуються Асирії, Філістії, Моава, Дамаску та Самарії Уся ця частина складається із текстів VIII ст. (14:24-27 ... Читати далі