Розділи 9-12

9:1-12:6 – Спасення «останку» Ізраїлю та корінь Єссея

Фрагмент 9:1-10:19 повідомляє про спасення, яке прийде вслід за покаранням злочинів Ізраїля. Ця частина починається новим пророцтвом про Месію, і вірш 1 є, так би мовити, його заголовком: він декларує, що землі, підкорені Асирією в 732 р. до Р. Хр., будуть звільнені. Цей текст натякає на події, причиною яких стала сирійсько-єфремська війна: відмовившись від Божої підтримки, Ахаз звернувся за допомогою до Асирії, щоб виступити проти коаліції. Украй задоволена таким проханням, Асирія кидається крушити Арам та поневолює північну частину Ізраїлю, яка перетворюється на асирійський поганську «країну» (galil) (звідси, як вважають, вислів «Галілеє поганська» – див. Мт. 4:15). Із цього моменту частина Обіцяної Землі приречена жити в темряві язичницької окупації. У 721 р. до Р. Хр. перед ворогом упала й Самарія. Це саме ті території, стосовно яких пророцтво говорить про визволення – досить несподіване, оскільки воно проголошує не тільки звільнення з-під язичницького ярма, але й повне знищення всякої військової сили та встановлення миру (вв. 4-7). Воно також пов’язане зі згадкою про народження дитини (в. 5), що повертає нас до гл. 7. Та дитина приймає царські інсигнії та чотири найвищі титули. Це могло нагадувати єгипетську практику коронації фараона – звичай, який було прийнято в Єрусалимі за часів Давида. Фараон зазвичай приймав, окрім свого імени, п’ять престижних титулів. Цього разу ми знаходимо тут алюзію не на народження Єзекії, а на його коронацію, яка, можливо, відбулася (існують певні проблеми із хронологією Єзекії), коли він був іще дитиною. Це пророцтво, з огляду на формулювання, явно зазирає далеко за межі народження юного царя. Воно розповідає про встановлення космічного миру дитиною, яка має прийти з Єрусалиму. Однак, перш ніж це пророцтво сповниться, ще триватиме довгий період очищення, оскільки наприкінці гл. 8 з’являється попередження про засліплення вибраного народу в найближчому майбутньому.

Затим з’являється нова серія пророцтв, спрямованих проти гордині ізраїльського царства (9:8-10:4). Вражаючим рефреном тут передано Божий гнів, за допомогою якого не вдається навернути народ, і тому, як наслідок, цей гнів триватиме й далі: «…При цьому всьому не відвернувсь Його гнів, і витягнена ще рука Його» (9:12,17,20; 10:4). Оскільки народ став зарозумілим та нечесним, Бог допускає навіть покарання вогнем. Наступний уривок стосується Божого суду над Асирією. Тут зібрано провіщення з різних періодів, щоб оголосити про загибель народу, який був невдалим союзником за правління Ахаза та став явним ворогом за Єзекії. Коли «доконає ввесь чин Свій Господь на Сіонській горі та в Єрусалимі» (10:12), тоді прийде покарання для Асирії за зловживання тими повноваженнями, які вона отримала, за пограбування та винищення численних народів. З усієї бундючної асирійської гордині, після того, як Божий вогонь зробить свою справу, залишиться тільки жалюгідний «останок» (10:18-19).

Уривок 10:20-12:6 змальовує парадоксальні докорінні зміни, які от-от випадуть на долю династії Давида. Насамперед у 10:20 знову з’являється тема «останку», тільки в зовсім іншому контексті. Тепер вона стосується останку ізраїльського народу, який повернеться назад після припинення його гноблення, описаного тут термінами нового Виходу (в. 26). Цього разу Бог підніме палицю, але не для погрози, а для визволення, як у дні виходу з Єгипту.

Ще одне пророцтво (10:27-34) описує вторгнення із півночі, спрямоване проти Єрусалиму, яким Бог «відтинає галузки» зарозумілого ізраїльського народу (10:33). Здається, що виголошено радикальний вирок, пов’язаний із пророкуванням про «останок», і він відповідає тому, який було вже викладено словами 6:13: зостанеться тільки пень.

Далі, у логічній послідовності до викладеного, ми читаємо 11:1-16, де сказано про «паросток», який виходить із кореня Єссея. Із сухого пня, до якого зменшиться увесь рід Єссея, раптом знову проросте «паростком» (neser) життя. Це давньоєврейське слово походить від дієслова nasar, що означає «тримати про запас», «зберігати». Цьому паросткові надано риси якоїсь анонімної особи, яка здійснює царську владу, відновлюючи справедливість. На цю особу сходить «дух Господній», обіцяний перед тим суддям та царям Ізраїля. Із цим духом вона отримує мудрість, розум, раду, мужність, а також і знання про Господа, котрими та особа ділитиметься зі своїм народом, роблячи таким чином можливим те, що описує в. 9 («земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває»). Вона також буде наповнена «страхом Господнім», тобто згідно з загальноприйнятим у сапієнціяльних колах значенням виразу, який позначає поставу, протилежну до гордині, що занапастила цілу царську родину. Вірші 3-5 описують цю особу як нового Соломона, убраного в шати праведности та вірности, що виявляє належну справедливість до вбогих та знищує нечестивих. Вірші 6-8 проголошують про розширення – поза межі Божого народу – цієї новоздобутої праведности аж до космічного рівня. Серед тварин установляться мир і гармонія; немовля гратиметься поруч з гадюкою без ризику для себе. У цьому тексті, який змальовує новий рай, дехто в згадці про змію вбачає натяк на змія-спокусника в Бут. 3. Звідси ця перспектива набуває есхатологічних рис: цим «паростком» Бог збирається започаткувати новий світовий порядок, в якому Обіцяна Земля перетворюється на продовження «святої гори» (11:9), де в Храмі перебуває Бог. Однак це пророкування робить несподіваний поворот у в. 10, де описано дивне видіння «Кореня Єссеєвого», що стає наче «знамено». Те, що було приховане в цій землі, от-от стане славним штандартом для возз’єднання всіх народів. Це пророцтво, датоване, безумовно, набагато пізнішим періодом, є пророцтвом, яке словами Книги Виходу виражає новий exodus – повернення з вигнання (11:15-16); і не тільки повернення самих вигнанців, але й примирення ворогуючих царств – Ізраїлю на півночі та Юдеї на півдні (11:13). Тому це возз’єднання оголошено в поєднанні з месіянським образом «паростка» Єссея. Вірш 14, хоч він і звучить дещо мстиво, означає лише повернення територій, які від початку були частиною Обіцяної Землі.

Уся ця частина завершується псалмічним текстом (12:1-6), що є більш пізнім доповненням. Тоді, коли Бог возвеличився, а страх зник, жителі Сіону черпають воду із джерел спасення; далі за згадкою про повернення з вигнання (11:15-16) ця подячна молитва запозичує слова з пісні у Вих. 15, де оспівано звільнення від Єгипту: «Сила і міць моя – Господь» (Вих. 15:2; Іс. 12:2).

Попередній запис

Розділи 7-8

7:1-9:1 – Еммануїл Те, про що йдеться далі, з’ясовує природу гріха, яким є зачерствіння серця, бо епізод, що стосується сирійсько-єфремської ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 13-14

Іс. 13-23: Пророцтва проти народів; перспективи для навернення та спасення А. Загальна характеристика Ця частина складається із серії пророцтв, які ... Читати далі