Розділи 7-8

7:1-9:1 – Еммануїл

Те, про що йдеться далі, з’ясовує природу гріха, яким є зачерствіння серця, бо епізод, що стосується сирійсько-єфремської війни (735 р. перед Р. Хр.), ставить серйозне питання: якого роду допомоги від Бога слід було очікувати перед лицем асирійської загрози? Коли Ахаз тремтить при наближенні військ Арама та Самарії, Ісая нагадує йому про обітниці, які Бог дав Давидові: Бог буде захищати та спасати Свій народ, за умови, що той плекатиме беззаперечну довіру до Нього, а чисто людські стратегічні плани будуть повністю відхилені. Найголовнішим питанням цього епізоду є протистояння віри страху. Без віри ніхто не «встоїть» (це дієслово у в. 9б на єврейській мові має той самий корінь, що й дієслово «вірити» та іменник «віра», emunah). У будь-якому разі та віра, якої вимагалося від Ахаза, була майже надлюдською, і її можна було б назвати виявом фанатизму. Ось чому Бог тут був готовий наочно підтримати цю віру, подавши цареві певний знак і справивши на нього враження настільки, наскільки це було необхідно для того царя (7:11). Але Ахаз із вдаваною побожністю відмовляється від такого знаку, оскільки він не хоче влаштовувати Богові перевірку Його можливостей. Фактично, це є чиста відмовка, оскільки річ тут не в перевірці Бога, а в тому, аби прийняти те, що Він пропонує. Однак, прийнявши той знак, цар, можливо, був би змушений прийняти й ту віру, якої вимагав від нього Бог і якою він – цар – не мав жодного бажання перейматися, оскільки це потягло б за собою повну відмову людей від самовпевнених сподівань на захист від напастей власними зусиллями та вимагало б лише уповання на Бога. Його відмова робить його потаємні думки зрозумілими однозначно. Такою є справжня логіка «зачерствіння» серця.

Через це Бог самостійно вибере знак, який набуде свого справжнього значення в контексті того моменту. Сирійсько-єфремська війна загрожує династії Давида і, як наслідок, обітниці, пов’язаній із нею ще від часів пророкування Натана (2Сам. 7:1-17). Далі пророцтво в 7:14-16 провіщає народження хлопчика при царському дворі. Трохи згодом це пророцтво бук удосконалене провіщенням у 9:5-6 та ще раз – імовірно, наприкінці життя Ісаї, – у 11:1-10.

Ці вірші є предметом численних дискусій серед екзегетів. Одним об’єктом таких дискусій є слово, яке означає «жінку», котра має народжувати. ‘аlmаh, як це слово звучить на єврейській мові, означає «молода дівчина» або «молода жінка», без уточнення, незаймана вона чи ні. Септуагінта перекладає це як parthenos, що означає «діва», оскільки, ймовірно, грецька мова не мала еквівалента до староєврейського слова ‘аlmah. І саме це слово parthenos стане тим, що підтримає християнську інтерпретацію, коли та стане посилатися на текст Ісаї щодо дівичого зачаття Ісуса і, відповідно, щодо дівицтва Марії. Така інтерпретація зовсім не означає, що у своїй основі це пророцтво вже від початку свідомо було передріканням того чудесного народження. Хай там як, та ми тут вважаємо за можливе подумати про значно пізніше перепрочитання цього пророцтва в есхатологічному сенсі, коли на нього вплинув образ гори Сіон, як це буде показано в гл. 66.

Є ще одна дивергенція думок стосовно ідентифікації жінки та дитини, згаданих у 7:14. Гіпотези є численними та відмінними одна від одної: згадану вище жінку подано або в колективній, або в індивідуальній інтерпретації, дитина ж ідентифікується як син Ісаї або як син царя, тощо. Так само необхідно дати більш точне визначення самого «знаку». Здається, що для Ахаза це провіщення – у конкретних рамках подій VIII ст. до Р. Хр. – стало оголошенням про те, що згадана молода жінка – тобто цариця – мала народити дитину чоловічої статі, сина. У той час, коли Давидовому престолу загрожує сирійсько-єфремська коаліція, ця новина має величезне значення. Династія буде продовжуватися. Мало того, царів Дамаску та Самарії буде переможено в найближчому майбутньому, «поки пізнає Та Дитина, як зло відкидати та добро вибирати» (в. 16), тобто перш ніж воно досягне віку, коли зможе усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки. Отже, щодо знаку, то його ми, без сумніву, маємо – він виражений ім’ям Еммануїл, що означає «з нами Бог». Те дитя, яке має народитися, буде живим доказом того, що Бог продовжує піклуватися про дім Давида, та знаком спасення, яке Бог виявить людям.

Але те провіщення, що ми його читаємо, стосується не тільки цього щасливого історичного факту. Його текст, так чи інак неясний у кількох місцях, залишається набагато складнішим. Загадкові вірші (зокрема вв. 17-20), які обіцяють щастя, водночас нагадуючи про випробування та нещастя, якраз і демонструють таку складність. Про це також свідчить ціла серія граматичних невідповідностей, які доводять, що цей текст було переписано, й, очевидно, самим Ісаєю. На самісінькому початку згадується період месіянського процвітання, пов’язаний із народженням згаданої дитини (вв. 15-16). Теми харчування, добра і зла співзвучні тут із термінологією ягвістичного тексту Книги Буття 2-3. Дитя обіцяють годувати «молоком і медом» – класичними продуктами біблійної Обіцяної Землі, – а також, згідно зі стародавніми язичницькими переданнями, які вбачають у цьому запоруку безсмертя богів, їхньою надприродною їжею. Завдяки такому харчуванню дитя пізнає як «зло відкидати та добро вибирати». (Немає жодного сумніву, що слова в. 15 необхідно читати як «щоб навчився зло відкидати та добро вибирати».) Уся країна оновиться такою їжею, ціннішою за плоди райського дерева пізнання добра і зла, оскільки та їжа надасть духовної розсудливости, необхідної для подолання первородного гріха. Це провіщення закінчується пророкуванням про нове становище землі, ознаменоване появою Еммануїла в особі месіянського спадкоємця Ахаза.

Однак перспектива райського щастя, представлена цим провіщенням, вплітає сюди як позитивні, так і негативні деталі. Вірші 18-19 та 21-22, вживаючи лексику пастухів, змальовують еру процвітання, яка стосуватиметься певним чином і двох ворогів ізраїльського народу – Єгипту та Асирії. Що стосується позитивного боку, тут ми маємо згадку про бджіл, яких прикличе Бог; оселившись на полях, перед цим неродючих, вони стануть джерелом процвітання. Щодо мух, насланих сюди з дельти Нілу, то їх можна було б інтерпретувати відповідно до ханаанських передань, які пов’язують їх із богом Ваалом та плодовитістю стад (вважалося, що вони збуджують корів та роблять їх більш плідними!). Таким чином, вв. 21 і 22 творять закономірну послідовність: плодовитість худоби «того часу» буде такою, що для життя в достатку достатньо буде утримувати лише одну корову та дві вівці. Отже, цей текст замінює сувору умову, виставлену в гл. 3 Книги Буття («У поті свойого лиця ти їстимеш хліб»), видінням чудової плідности та родючости Обіцяної Землі.

Проте, що стосується негативного боку, до першого враження від останнього «дня» райського процвітання додається оголошення про нещастя. Вірш 20 натякає на депортацію, яка зазвичай ішла слідом за воєнною поразкою (тоді був звичай голити голови бранцям). Вірші 23-25 описують розорення землі: де зазвичай росли виноградники, там ростиме тільки ожина та інші колючі рослини (свідчення прокляття землі знаходимо в Бут. 3); зорані поля обернуться на прості пасовиська. Останні слова могли стосуватися подій, які трапились у кінці VIII ст. до Р. Хр., коли цією землею кілька разів прокотилося асирійське військо. Таким чином, це пророкування коливається між оголошенням про лихо, яке знищить країну, й оголошенням про режим буколічного миру та достатку. Крім того, відновлення умов раю на землі, як вважається, затримається через настання грізних часів випробувань (в. 17), так що «масло та мед» скуштує тільки той, «хто зостанеться серед землі» (в. 22). Знову постає ця тема «останку», яка підштовхує до висновку, що остаточний відбір тих, хто виживе, буде здійснено трагічними подіями в майбутньому.

Складність цього тексту спонукає нас припустити, що Ісая сам переробив власний текст наприкінці свого життя. Можливо, він нарешті пересвідчився, що послання, дане Ахазові, означало більше, ніж просто народження Єзекії: Месію слід було чекати не в найближчому майбутньому і не в сім’ї тодішнього царя.

Варто відзначити, що кількома століттями пізніше Євангеліє від Матвія, повідомляючи про сон Йосипа та про звістку ангела про майбутнє народження Ісуса (Мт. 1:18-25), цитуватиме саме Іс. 7:14. Яким був намір євангелиста? Здається, що не тільки підтримати віру в дівиче народження Ісуса. Мабуть, йшлося про саме ім’я Еммануїл, яке є ключем цитати: мета євангелиста полягає в підтвердженні того, що Ісус сповнює стародавнє пророцтво Ісаї, Він сам є присутністю Бога серед людей; інакше кажучи, «Бог із нами». (Між іншим, зауважимо, що Матвій дещо змінив текст Септуагінти: замість «[вона] дасть Йому ім’я Еммануїл», він написав «і назвуть Йому Ймення Еммануїл», припускаючи, що на той час уже значна кількість людей буде використовувати цей титул стосовно Ісуса.) І врешті-решт те ж таки Євангеліє від Матвія закінчується Ісусовим висловом: «І ото, Я перебуватиму з вами [Еммануїл] повсякденно аж до кінця віку». Тут ми маємо значну інклюзію, яка цілу низку подій, викладених у цитованому Євангелії між цими двома згадками про Еммануїла, показує як доказ сповнення пророкування Ісаї.

Тема «зачерствіння» продовжується в 8:1-9:1а. Спершу Ісаї приходить сповіщення про народження його сина. Той матиме вражаюче символічне ім’я – «Магер-Шалал-Хаш-Баз» (тобто «Квапиться здобич, скорий грабіж») – передвісті темних часів, незважаючи на вдалий захист перед цим від Асирії. Ще одне пророцтво (вв. 5-8) заповідає загибель Юдеї за зневагу до «Шілоах-вод» (натяк на джерело в Єрусалимі, яке символізує Божий захист); у результаті Юдею з головою накриють могутні води асирійського Євфрату. Третє пророцтво (8:9-10) натякає на винищення чужинських народів, яким бракуватиме потуги, аби стримати Юдею. джерело сили якої полягає в присутності Бога серед її народу, бо – «з нами Бог!» Вірші 8:11-9:1 повертаються до теми «зачерствіння». «Зачерствіння» спричинює сліпу до знаків, даних пророком, і глухоту до його слова, яке повторює, що людям слід боятися тільки Бога. Збентежений люд звертається по допомогу до чаклунів. Таким чином, той, хто є скелею народу Ізраїля, стане каменем спотикання. А щодо Ісаї, то він як і раніше залишається сповненим надії – навіть коли Бог «ховає лице Своє від Якового дому» Ісая запечатує об’явлення, яке ніхто не хоче слухати, і передає своїм учням.

Попередній запис

Розділи 5-6

Іс. 5 – Злочини народу Ізраїля та оголошення про його покарання Пісня про виноградник (5:1-7) використовує передаване із покоління в ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 9-12

9:1-12:6 – Спасення «останку» Ізраїлю та корінь Єссея Фрагмент 9:1-10:19 повідомляє про спасення, яке прийде вслід за покаранням злочинів Ізраїля. ... Читати далі