Розділи 5-6

Іс. 5 – Злочини народу Ізраїля та оголошення про його покарання

Пісня про виноградник (5:1-7) використовує передаване із покоління в покоління найменування народу Ізраїля, щоб знову повідомити про Божу кару та оголосити про покарання безплідної виноградної лози. Вірші 8-24 розташовуються навколо певного осереддя (в. 15), в якому провіщено (як перед цим у 2:11-18) знищення гордині водночас зі звеличенням YHWH, чию кару та правосуддя буде визнано. Ці теми розташовуються одна відносно одної концентрично: несправедливість суспільства у великому місті (вв. 8-9 і вв. 23-24), пияцтво (вв. 11-12 і вв. 21-22), невігластво (в. 13 і в. 19). Бог судитиме тих, хто «зло називають добром, а добро – злом» (в. 20) і кидає виклик Божим діянням (в. 19). Гнів Божий тут показано як такий, що виявляється у два етапи. У першому (в. 25), здається, говориться про землетрус, але покарання триватиме й далі у вигляді вторгнення (вв. 26-30), яке важко ідентифікувати історично (йдеться про 734, 722, 701 роки?).

Б. 6:1-12:6 Книга Еммануїла

6:1-13 – Видіння в Храмі та місіонерська діяльність пророка Ісаї

Ця подія могла відбутися в 740 р. перед Р. Хр. У хекалі – частині Храму – пророк стримує видіння про урочисту небесну літургію, в якій «серафими» (seraphim, що означає «палаючі») гучно проголошують Божу святість. Зустрівшись віч-на-віч із такою монументальною теофанією, Ісая потерпає через свою нечистоту. Один із серафимів торкається його уст палаючою вуглиною. Те, що сталося потім, не є історією покликання в прямому сенсі, як у випадку з Єремією чи Амосом. Просто Бог шукає когось для однієї місії, яка залишить новий етап в історії народу Ізраїля. Ця місія має жахаючу та парадоксальну мету: зробити людей черствими, аби їхні серця стали суворими та затверділими, що будуть не в змозі чути й розуміти знаки та слова, якими Бог збирається обдарувати їх. Звісно, це жодним чином не означає, що святий Бог заставляє людей грішити. Цей наказ, що викликає збентеження, необхідно розуміти як Божу кару за гріх. Бог ув’язнює людських істот у гріху, який вони самі вибрали, щоб могли скуштувати його гіркі плоди та нарешті дійти до розуміння його як зла. У центрі цієї драми, про яку розповідає Книга пророка Ісаї, опиняється людська сліпота, відмова визнавати добро та зло тим, чим вони є насправді. І, можливо, тільки випробування на собі того, що творить зло, зможе відкрити очі грішникам.

Ми мусимо відзначити, що ця сліпота описана, як тимчасове випробування (6:11-13). Воно триватиме впродовж певного часу – часу, необхідного, аби вчинити розорення, викликане цим випробуванням; аби спустошити країну від її мешканців, аж поки тільки «пень» не залишиться. Хай там як, а це лиховісне видіння супроводжується натяком на надію: «пень» (mashevet) стане «святим насінням» (zera’). Через це Божа кара є оголошенням не про повне знищення грішного народу, а про його відродження – на самісінькому краї його загибелі, – коли всі засохлі частини дерева вже видалено. У в. 13 побіжно розглянуто поняття «останку» – поняття, яке стоїть у центрі богословської системи Книги Ісаї.

Попередній запис

Розділи 1-4

Загальний план Книги пророка Ісаї Прото-Ісая (1-39) Покарання народу Ізраїля та перспективи спасення (1-12). Віщування проти народів; перспективи навернення та ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 7-8

7:1-9:1 – Еммануїл Те, про що йдеться далі, з’ясовує природу гріха, яким є зачерствіння серця, бо епізод, що стосується сирійсько-єфремської ... Читати далі