Розділи 1-4

Загальний план Книги пророка Ісаї

Прото-Ісая (1-39)

  1. Покарання народу Ізраїля та перспективи спасення (1-12).
  2. Віщування проти народів; перспективи навернення та спасення (13-23).
  3. Суд у космічному вимірі та універсальна надія (24-35).
  4. Перепрочитання історії: кара Ашуру за гординю, спасення Єрусалиму та Єзекії (36-39).

Девтеро-Ісая (40-55)

  1. Божий суд перед народами та оголошення про Божу справедливість, що має настати (40-46).
  2. Оголошення про нову фазу історії спасення (47-48).
  3. Три пророцтва про Отрока Господнього і три пророцтва про Сіон (49-55).

Заключні глави (56-66)

  1. Відкладання спасення через гріх; поновлення Божих обітниць (56:1-59:21).
  2. Близькість спасення; об’явлення про святий народ на Сіоні, до якого поспішають інші народи (60-66).

Ісаї 1-39: Прото-Ісая (VIII ст. до Р. Хр. та пізніші доповнення)

Богословська структура тексту:

  • 1:1-12 – Суд над Ізраїлем (процес стосовно невиконання союзу) та перспектива спасення: «малий останок», месіянські уповання, пов’язані з народженням Еммануїла.
  • 2:13-23 – Суд над поганськими народами: кара, навернення та спасення. Перша парадоксальна докорінна зміна ситуації.
  • 3:24-35 – Таємниця космічного суду та універсальної надії, пов’язана із Храмом; царювання, воскресення/пекло. Покарання та спасення, що асоціюється з есхатологічною перспективою.
  • 4:36-39 – Засудження гордині ашурського царя. Спасення Єрусалиму та царя Єзекії. Друга докорінна зміна ситуації.

Іс. 1-12 – Суд над Ізраїлем па перспектива спасення

А. Гріхи Сіону, який, однак, стане місцем спасення, Іс. 1-5

Іс. 1 – Суд

Ця книга починається словом «видіння». Об’єктом пророцтв мають бути сенс історії та її подій, що були явлені пророкові Ісаї. Бог прикликає все суще, щоб воно стало свідком бунту та зради Його народу. Незважаючи на суворість покарань, раніше вже накладених Богом (вв. 5-6), народ Ізраїля все більше впадає в невіру та невігластво (в. 3). І як наслідок, країна спустошена (вв. 7-8.); опис Єрусалиму, як «куреня у винограднику», доречно нагадує стан, в якому опинилося місто після юдейської кампанії Санхериба в 701 р. перед Р. Хр.

Потому з’являється нове пророцтво (з посиланням на Содом і Гоморру – символи розбещених міст), що розвінчує культ, який використовують в якості ширми, аби легше було чинити зло. Бог проголошує, що Йому осоружне таке фальшиве поклоніння (що насправді поклонінням не є). Хай там як, а текст продовжується словами надії: YHWH збирається та бажає пробачити. Вірш 18 навіть пропонує таємничий акт Божої сили: нехай люди стануть перед судом; нехай буде дискусія, і Бог перетворить криваво-гріховний злочин на невинність. І знову буде укладено завіт: Бог забезпечить життя Свого народу, якщо той пообіцяє Йому коритися, тобто жити праведно та по-закону, як того вимагає Бог (вв. 19-20). Коли писано було цю книгу, поняття закону в Південному царстві, певна річ, іще не було настільки продуманим, як, скажімо, у Десяти Заповідях, але все-таки ядром питання, без сумніву, залишається вибір між добром і праведністю, з одного боку, та злом – з іншого.

Ця ж тема повторюється в наступному пророцтві, що провіщує перетворення Сіону (так автор називає тут Єрусалим), який тримають у своїх руках лихварі та душогубці, на повію. Повторюється той самий сюжет: оголошено про суд, але разом із ним і про перспективу навернення, яке зробить Сіон (тобто Єрусалим) «містом справедливости» (в. 26). Наголошення на темі вогню (вв. 7, 25, 31) може бути відголоском випробувань, пережитих у ті часи, коли Асирія спустошувала Юдею, а згодом завданих також і вавилонянами.

2:1-4:6 – Покарання та спасення в «день Господній»

Цей блок складається із центральної частини, що розвиває далі судовий процес над ідолопоклонством (2:6-4:1), і він обрамлений двома згадками про гору Сіон, до якої «на кінці днів» (2:2), «того дня» (4:2) прийдуть усі народи, і де зберуться всі, «врятовані із Ізраїля». Теми покарання та спасення, які зустрічалися раніше, виникають знову, але тут спасення займає вже більше місце, ніж раніше.

«Суд» засуджує як ідолопоклонство, так і гординю, оскільки вони є джерелами жорстокости та несправедливости. Ідолопоклонство, яке шириться країною, тісно пов’язане з гординею, про що вперше сказано в Прото-Ісаї. Використовуючи складну композицію вкупі з обіграванням паралелей (2:10 – паралель до 2:19, а 2:11 – паралель до 2:17), які обрамлюють згадку про день Господній супроти «всього гордого й високого» (пор. 2:12), цей текст декларує, що Бог упокорить всі форми гордині. Варто зауважити, що в цьому місці в Ісаї йдеться лише про знищення, а не про навернення гордих. Вірш 22 вводить тему, яка з’являтиметься знов і знов у численних місцях книги: необхідно припинити покладати свої надії на людей, а натомість покластися на Бога.

Ісая 3:1-4:1 описує стан анархії, яка панує в Єрусалимі, – можливо, це відбувалося в період, коли влада була в руках регента (3:4), – і спосіб, яким буде придушено гординю «Сіонських дочок». Початковий та прикінцевий текст цього блоку (2:1-5 і 4:2-6), з його есхатологічними конотаціями, складається з більш пізніх доповнень. Це розкриває кінцевий задум редактора та, як наслідок, показує остаточний текст. Цей текст описує майбутній Храм з його новими та визначними характеристиками. У 2:1-4 ми бачимо інші народи, які стікаються до нього, закликають одне одного піднятися до Господнього Храму та випробувати на собі закон Божий. З’являється постать того, хто буде «судити народи», і прекрасний есхатологічний образ показує нам мир, який установиться на землі (4:2-4). Для того, щоб пролити світло на цей уривок, ми повинні пам’ятати, що, відповідно до сподівань ізраїльського народу, есхатологічну еру слід розуміти не як кінець світу, а як кінець напасти. Сама структура тексту наполегливо радить нам пов’язати цей кінець із кінцем гордині. Мало того, відголоском до 2:1-4 пост-вавилонська глава 4:1-4 завершує це видіння, вводячи сюди елементи, які натякають на доволі таємничу реальність. Гора Сіон – це не просто географічна реальність. Там збираються «врятовані із Ізраїля», священний останок після винищення (4:2). Про фізичну споруду більше не згадується, тільки про хмару – знак присутности Бога, – котра покоїться над sukkah (це «намет» чи «курінь» – слово, використане для порівняння міста Єрусалиму в 1:8). І саме, здається, вибраний народ, який став ще численнішим завдяки включенню в себе інших народів (2:2-3), є тим, хто від цього моменту став істинним Храмом. І слава його буде в «парості Господньому» (4:2) Хай там як, та в цьому досі нечуваному видінні, однозначно універсалістському, варто відзначити, що народ Ізраїля залишається найпершим і найголовнішим серед інших народів (2:3). Нарешті в тексті говориться, що «Парость Господня» стане «величністю та пишнотою» тих, хто лишився живим із народу Ізраїля. Наявність слова «парость» або «пагін» (semah) – технічне слово для позначення Месії в книгах пророків Захарії та Єремії – підтверджує пост-вавилонський характер тексту. Така месіянська конотація могла би спроектуватися на 2:4 через відповідність, що існує між двома частинами цього тексту, які обрамляють центральну його частину (а також через взаємні відголоски, що відчуваються між 2:4; 4:2; 9:3-6 і 55:4).

Попередній запис

Коментарі

Серед манускриптів, виявлених у Кумрані, є дев’ятнадцять списків Книги про Ісаї. Найповніший серед них є також і найстарішим. Він датується ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 5-6

Іс. 5 – Злочини народу Ізраїля та оголошення про його покарання Пісня про виноградник (5:1-7) використовує передаване із покоління в ... Читати далі