Канонічна інтертекстуальність

У Старому Заповіті

Не виключено, що Прото-Ісая скрізь, де міг, адоптував старі пророцтва та використав їх повторно в VIII ст. (див. гл. 7). Крім того, ми вже бачили, що в цій частині запозичено цілі фрагменти з 2 Царів (гл. 36-39). Подібно можна розцінити і деякі уривки із Пісні Пісень, більш пізній варіянт, як пов’язані із деякими пророцтвами з Книги Ісаї (наприклад, тема «пробудження» вибраного народу в Іс. 60:62; 63:7-64:11; 26:12-19; а в П.п. 5:2 ця тема також пов’язується з образом роси, як в Іс. 26:19). Подібно ми знаходимо відголос про Слугу Господнього, описаного в 52:13-53:12, у псалмі 22, який вказує за праведника, приреченого на смерть («Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?»). Глава 2 вірш 20 із Книги Мудрости розповідає про таку ж ситуацію, що й Ісая, але цього разу із погляду нечестивців, які цькують праведника («Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде»). Цей праведник, як і Отрок Господній, може бути ідентифікований із колективною постаттю (переслідуваного народу Ізраїля) або з окремою особою (інтерпретація, прийнята християнським тлумаченням цього тексту). А Книга пророка Захарії в гл. 12 пильно розглядає таємничу постать «проколотого», який стане, як і Отрок Господній, спасенням Єрусалиму.

У будь-якому разі, коли сувої єврейської Біблії було зібрано в одну книгу, Книгу Ісаї помістили на початку Пророків і, таким чином, надали їй рангу великої пророчої книги, яка є синтезом усієї історії, як і П’ятикнижжя, чия остаточна редакція датується тим же періодом.

У Новому Заповіті

Вжиті чи то прямо, чи у формі алюзій цитати із Книги пророка Ісаї в НЗ є доволі численними. У Євангеліях вони мають характерну особливість: часто їх наводять, згадуючи ім’я Ісаї, що надає їм виняткової ваги порівняно з цитованими словами інших пророків (наприклад, Мт. 3:3; 4:14; 8:17; 12:17; Мр. 12:2; 7:6; Лк. 3:4; Ів. 1:23; 12:38,39). Від благовіщення до воскресення Ісус показаний як той, хто в особливий спосіб сповнює пророцтва Ісаї. Таким чином, «благовіщення» Йосипові (Мт. 1:22-23) та, відповідно, Марії (Лк. 1:30-37) містять алюзії на текст Ісаї. Це знову з’являється в Magnificat Богородиці (Лк. 1:46-55), у гимні Захарії (Лк. 1:67-69, що натякає на Іс. 40:3; 11:6 і 9:1) та в гимні Семена, який очікує «слави… Ізраїля» (Лк. 2:29-32, що є відголосом Іс. 42:6; 49:6; 52:10). Євангеліє від Матвія 3:3 та паралельні тексти коментують учення Івана Христителя у світлі уривка з Іс. 40:3, а Ів. 1:23 змальовує Івана Христителя як «голос вопіющого в пустелі» із Іс. 40:3. Опис хрищення Ісуса в Мт. 3:17 та в Мр. 1:10, де згадується розкрите небо, є алюзією, відповідно, на Іс. 42:1 та Іс. 63:19. Проповідь Ісуса в Галілеї в Євангелії від Матвія (4:15) знаходить своє відлуння в пророкуванні з Іс. 8:23-9:1, що розповідає про «Галілею поганську», над якою засяяло велике світло. Промовляючи притчами, Ісус посилається на зачерствіння сердець, про що йдеться в Іс. 6:9-10, згідно із трьома синоптичними Євангеліями, а також з Євангелієм від Івана в 12:39. Такі самі слова, сказані Павлом, є і в заключній частині Книги Дій апостолів. У суперечках із деякими фарисеями стосовно їхнього лицемірства (Мт. 1:7-9 і паралельні тексти) цитується Іс. 29:13. Згадка про ключі в Іс. 22:22, яка стосується Еліякима, котрий отримує суверенну владу відмикати й замикати двері, знову приходить на думку, коли Петро отримує ключі від царства небесного в Мт. 16:19 (пор. із Об. 3:7). Притча про «орендарів-убивць» (Мт. 21:33-46; Мр. 12:1-12) тісно пов’язана з піснею про виноградник в Іс. 5:2. Тлом для діл милосердя, перелічених у Мт. 25:35-39, є вірші з Ісаї 58. В Ісусі-цілителеві з Мт. 8:17 розпізнаємо Отрока Господнього з Іс. 53:4. У синагозі Назарету (Лк. 4:18) Ісус читає текст із Іс. 61:1-2, проголосивши, що це слово сповниться того ж дня. Розмова з жінкою-самарянкою (Ів. 4:7-26) і промова в синагозі Капернауму (Ів. 6:25-40) також містять у натяки на Ісаю. Ці згадки сягають своєї кульмінації в описах Господніх страстей. Мало того, саме на ці тексти посилається Ісус, коли говорить зі Своїми учнями по дорозі в Емаус: «Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?» (Лк. 24:26). І нарешті, заключні слова Євангелія від Матвія 28:20 («Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!») співзвучні з ім’ям Еммануїл.

Богослов’я історії спасення, розвинута апостолом Павлом, особливо в Посланні до римлян (див. Рим. 11:32: «Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх»), безпосередньо базується на Книзі Ісаї. Ісуса тут розпізнаємо – в образі Отрока Господнього з тексту Девтеро-Ісаї – як того, через кого «багато-хто стануть праведними» (Рим. 5:19, що перегукується з Іс. 53:11). Глави 9-11 цього послання, розмірковуючи про «час поган» і остаточне навернення народу, обраного Богом, обертаються навколо понять «зачерствіння» та «останок». Головне переконання Павла сформульовано словами Ісаї: «Прийде з Сіону Спаситель» (Іс. 59:20, процитовано в Рим. 11:26). У Посланні до ефесян Еф. 2:17-18 про тайну примирення юдеїв і поган залучено цитати з Іс. 57:19. Христологічний гимн із Послання до филип’ян (2:6-11) є, своєю чергою, близьким до четвертої пісні Отрока Господнього.

Врешті-решт і Книга Об’явлення використовує багато текстів із Ісаї: зокрема видіння Божого престолу в гл. 4, яке пов’язане з Іс. 6:1-5; знамення про жінку в гл. 12, котре перегукується з Іс. 7:10-14; засудження великої розпусниці в гл. 17-18, які наново використовують віщування проти Вавилону; а також останні видіння про Єрусалим, в які вплетено чимало посилань на останню частину Книги Ісаї (особливо Іс. 54:11-12 і 60:1-4, процитовані в Об. 21 і 22). Відзначмо, нарешті, вираз «Агнець Божий», яким часто названо Ісуса в Об’явленні і який знаходимо в Ів. 1:29 і 36; одним із його джерел є Іс. 53:7.

Попередній запис

Історичний контекст (закінчення)

Здавалося, все було вже завершено або майже завершено главою 55, але із початком читання третьої частини Книги пророка Ісаї – ... Читати далі

Наступний запис

Коментарі

Серед манускриптів, виявлених у Кумрані, є дев’ятнадцять списків Книги про Ісаї. Найповніший серед них є також і найстарішим. Він датується ... Читати далі