Історичний контекст (закінчення)

Здавалося, все було вже завершено або майже завершено главою 55, але із початком читання третьої частини Книги пророка Ісаї – зредагованої в V ст. до Р. Хр., а то й навіть пізніше, – знову починає переважати стан болісного очікування. Саме в цей проміжок часу відбулося повернення із полону, проте розчарувань при цьому не бракувало. Це повернення взагалі не мало нічого спільного із тією чудесною подією, про яку згадувалось у пророцтвах Девтеро-Ісаї. Повернулась лише невелика кількість вигнанців, тоді як багато з них залишились у Вавилоні та асимілювались. Ті ж, хто повернувся, зазнали гірких переживань, бачачи Єрусалим спустошеним, а довколишнє сільське населення вражене ідолопоклонством. Відбудова Храму наштовхувалася на перешкоди. А понад усе, незважаючи на духовні уроки, отримані через випробування, від якого вони постраждали, здавалося, що дуже мало сердець зазнало перетворення. Шахрайства, різні беззаконня та підлі вчинки знову лютували в місті; панувало ідолопоклонство (див. 57:1-13 та 59:15, тексти дуже близькі до слів Прото-Ісаї, що засуджував «бунтівний народ», який до того ж виявився зрадливим). Словом, повсюди панувало зло.

Моральну кризу при поверненні із полону було доповнено кризою духовною: виконання божественних обітниць затримується, й очевидно, що досі нічого не змінилося. Біль, спричинений такими обставинами, турбував «останок» Ізраїля, який і далі залишався вірним; він визнавав свій гріх та благав про спасення, якого, як вони знають, не заслужили (див. Пс. 63:7-19, текст, напевне, датується початком повернення із полону). Відбулися певні зміни, аби прийшло розуміння необхідности того, що глянути правді в очі – смиренне визнання гріха – є попередньою умовою для народу мати своє майбутнє; однак мало було тих, хто цілковито погодився на таке духовне перетворення.

У відповідь на ситуацію, що склалася, нові тексти містять пророцтва в доволі есхатологічному дусі. Ці провіщення заповідають останній Божий суд. Бог збирається прийти особисто, у день відплати, щоб знищити нечестивих і звільнити слабких та безневинних. Інші пророцтва розповідають про Месію – помазаника Господнього, носія Божого Духа, – який приходить, щоб разом із днем відплати оголосити «рік уподобання Господу» (61:2). А потім месіянський народ зможе постати сам та зібрати під покров союзу як Ізраїль, так і язичників (тобто народи, які не поділяють віру та сподівання народу Ізраїлю). І тут універсалізм сягає свого найбільшого виміру.

Цей широкий синтез набрав своїх обрисів після вавилонського полону в ключовий момент біблійної історії, коли багато людей присвячували себе перечитуванню наново та переписуванню стародавніх текстів. Протягом того ж періоду П’ятикнижжя набуло своєї остаточної форми і деякі із пророчих текстів були піддані остаточній ревізії. Єврейська Біблія саме набирала обрисів у своїх двох із трьох найголовніших частин – у Законі (Торі) та в Пророках. Тут не йшлося про порятунок в останній відчайдушній спроб: того, що залишилося, ні про вигадування нового майбутнього для надії, яку не було справджено. Радше хтось писав і переписував це все через усвідомлення того, що відтепер замисел Божий починав ставати більш зрозумілим. Для «зламаних» та «упокорених» (57:15) Бог став розкривати значення тієї історії, яку до того переживали як укриту мороком.

Суперечка стосовно особи автора чи авторів останніх одинадцяти глав книги триває; ці глави водночас і відрізняються від стилю Девтеро-Ісаї, і узгоджуються з ним. Цілком вірогідно, що останній редактор збирав та синтезував пророцтва із VIII ст., написані Девтеро-Ісаєю й анонімними та пізнішими пророками, щоб створити текст у його теперішньому вигляді. Хай там як, а ми маємо звернути увагу на той факт, що цю працю повністю приписували одному-єдиному пророкові з VIII ст. Це виразилося в прагненні підтвердити безперервність і богословську єдність тексту, що був, очевидно, переривистим та незв’язним, та в прагненні сказати, що всі ці шістдесят шість глав від початку й до кінця розкривають один і той же Божий план. Після цього залишалося зробити одне – просто почути послання. Чотири століття минуло, перш ніж задум було втілено, – чотири століття вправляння й удосконалювання мистецтва слухати.

Попередній запис

Історичний контекст (продовження)

Тлом другої частини Книги Ісаї (гл. 40-55) є події, що відбуваються в VI ст. Ця частина відкривається звісткою про те, ... Читати далі

Наступний запис

Канонічна інтертекстуальність

У Старому Заповіті Не виключено, що Прото-Ісая скрізь, де міг, адоптував старі пророцтва та використав їх повторно в VIII ст. ... Читати далі