Полотняна лялька Даринка сиділа в кутку кімнати і плакала. Великі сльози завбільшки з горошину котилися по її намальованому обличчю і падали просто на підлогу. У кімнаті нікого не було, і ніщо не заважало ляльці виплакувати своє горе, тільки годинник на стіні йшов собі та йшов.
Раптом на столі, де стояла бабусина коробка з нитками і голками, щось заворушилося, зашаруділо. З коробки вискочила Голка, двічі обернулася довкола себе і стала схожа на панночку з довгою косою. Зі столу Голка зістрибнула на підлогу і підбігла до Даринки.
– Що трапилося? Чому ти плачеш?
Даринка важко зітхнула і почала розповідати:
– Мене Сашуня вчора з собою в ванну взяла купатися, та всю намочила! А потім на батарею сушитися посадила, а батарея – іржава. Я тепер на опудало схожа! Ой-ой-ой!
І лялька заревіла ще дужче.
– Та не реви ти! – скривилася невдоволено Голка. – Може, ми знайдемо вихід із цього становища!
– Який там ще вихід! – насупилася Даринка. – Іди звідси! Нічим ти мені не допоможеш!
– Ну, це ми ще побачимо! – підморгнула Даринці Голка і злетіла вгору, приземлившись просто в робочу коробку. Там вона розштовхала сонні клубочки, про щось із ними пошепотіла і невдовзі вистрибнула назад.
– Починаємо перетворення! – оголосила вона. – Де там твоя сукня?
І не встигла Даринка щось сказати у відповідь, як Голка затанцювала по сукні, вишиваючи дивовижні квіти, візерунки, зелені листочки, сонечко, ім’я Даринки… Ляльці залишалося тільки стояти сумирно, щоб її ненароком не вкололи, та не висмикувати з Голки кінчики ниток. Нарешті, рукодільниця зупинилася.
– Ось так! – задоволено сказала вона. – Правда, чудово?
Даринка подивилася в дзеркальце і навіть присіла від подиву. Звідти на неї дивилася справжня красуня в розкішній сукні, розшитій різнокольоровими нитками. Таку сукню Даринка бачила лише уві сні та у своїх мріях! Щаслива лялька схопила Голку і закрутилася з нею по кімнаті:
– Дякую, дякую дуже!
– Ось бачиш, – сказала Голка. – Головне – не впадати у відчай. А вихід, якщо добре подумати, завжди знайдеться!
