Розділи 48-51

48:1-49:16 – Пророки й царі

Сирах дає доволі повний огляд подвигів великого пророка північного царства Іллі (48:1-11; див. 1Цар. 17-19 та 2Цар. 17-19 та 2Цар. 1-2) та коротший огляд про Єлісея (48:12-14; див. 2Цар. 2-13). Обидва вони протистояли нечестивим царям (48:6,8,12). Коли Сирах говорить про Іллю, він використовує прийом прямого звертання в 48:4-11 («Як ти прославився, Іллє, чудесами!»). Він також нагадує пророцтво про повернення Іллі (48:10; див. Мал. 3-4), дуже відоме в НЗ (Мт. 11:10,14; 17:10-13; Мр. 1:2; 9:11-13; Лк. 1:17,76; 7:27; Ів. 1:21). Він приділяє надзвичайно велику увагу життєдайній силі кісток Єлисея (48:13-14; див. також 46:12 та 49:10). Все ж, згідно з 48:15а, пророки не могли перемогти гріховности людей, що призвело до поразки та вигнання Ізраїля в 722 р. до Р. Хр.

Доля Південного царства Юдеї описана в історіях пророків і царів (48:15-49:13). Гарними царями Юдеї (так як у 1-2Цар.) були лише Єзекія (48:17-22) та Йосія (49:1-3). Сирах прославляє будівельні проєкти Єзекії (48:17; див. 50:4 про будівельні проекти Симона) та його керівну роль (з допомогою Ісаї) у боротьбі під час вторгнення Санхериба (48:18-21; див. 2Цар. 18-19; Іс. 36-37; 2 Хр. 32). Ісая (48:22-25) був радником Єзекії і навіть продовжив його життя (див. 2Цар. 20:8-11: Іс. 38:7-8). Згадка про те, як Ісая втішав «сумних на Сіоні» та «об’явив прийдешнє і приховане, заки воно збулося» (48:24-25), вказує на те, що Сирах вважав, що вся Книга Ісаї була написана пророком у період до вигнання.

Ім’я Йосії (49:1-3; див. 2Цар. 22-23) благословенне, тому що він «осоружне беззаконня викорінив», тоді як через неправедних царів Юдеї (49:4-6) «слава» Божого народу була віддана іншому народу, незважаючи на пророцтва Єремії (49:7; див. Єр. 1-10). Тут також є згадка (49:8-10) про Єзекіїля («який побачив видиво слави», див. Єз. 1), про Йова (але текст не зовсім певний) та про «Дванадцятьох пророків» (див. тему «Нове життя після смерти» також у 46:12; 48:14). Далі автор продовжує свій перелік, розповідаючи про Симона, прославляючи Зоровавеля та Ісуса Навина (49:11-12 див. Книга пророка Огія), які відбудували єрусалимський Храм, та Неемію (49:13; див. Неем. 6:15), який відбудував повалені мури (див. 50:1-4). Проте дивує той факт, що тут відсутня згадка про Ездру.

У заключній частині (49:14-16) автор звертається до постаті Адама, знову згадуючи Еноха (див. Бут. 5:24), Йосипа (див. Бут. 50:25-26; Вих. 13:19), Сима (Бут. 11:10) та Сета (Бут. 5:3-8). Найважливіша роль, приписана Адаму (прославлений «понад усе живе створіння»), не має паралельних місць у СЗ; проте порівняння Адам / Христос розвиває апостол Павло.

50:1-24 – Первосвященик Симон

Кульмінаційною фігурою в параді героїв Ізраїля в Книзі Сираха є Симон (чи Симеон) II, син Онії (Yohanan), який служив первосвящеником з 219 до 196 до Р. Хр. Можливо, він помер за декілька років перед тим, як Сирах написав свою книгу. Великі будови (50:1-4), що їх організував Симон, слугували тому, щоб укріпити Храм та місто (так само як це чинили Соломон, Єзекія, Зоровавель, Ісус Навин і Неемія). Найважливіше місце в книзі – опис церемонії богослуження в Храмі, яке правив первосвященик Симон (щоденне жертвоприношення чи в день покути) в 50:5-21. Вихід Симона до людей автор зазиває «гарним» (50:5,11); враження посилюється за допомогою одинадцятьох порівнянь у 50:6-10 («як рання зоря…»), згадка про шати первосвященика (тема, що має символічне значення для Філона Олександрійського, Йосипа Флавія та учителів Церкви) нагадує читачам опис вишуканих Ааронових шат (45:6-13). Далі автор показує послідовність ритуальних дій: жертвоприношення частин жертовних тварин (50:12-14), возливання вина за вівтар (50:15), звуки сурм і благоговіння народу (50:16-17), спів та молитви (50:18-19), благословення Господнє устами первосвященика (50:20-21; див. Чис. 6:24-26). Змалювавши цю славетну саргану, Сирах закликає Ізраїль благословити «Бога Всесвіту» і попросити в Нього мудрости серця, миру, милосердя й звільнення (50:22-24).

50:25-29 – Постскриптум та епілог

Приповідка з числівником у 50:25-26 ніяк не пов’язана ні з попередньою, ні з наступною частиною; вона звучить як постскриптум або нотатка, що не вписується в контекст. Три ненависні народи – Сеїр (Едом чи Ідумея), філістимляни («морський народ», що жив за старих часів) та самаряни – всі вони спричинили велику шкоду Юдеї, принаймні в очах її громадян, таких як Сирах.

Заключна частина (50:27-29) містить «підпис» автора та благословення для тих, хто серйозно сприйматиме цю книгу і буде вважати її керівництвом до дії. Книга завершується так само, як і починається – свідоцтвом про важливе значення «остраху Господнього».

51:1-30 – Три додатки

Перший додаток (51:1-12) – це гимн вдячности, який об’єднує багато спільних рис біблійних жанрів і тих, які притаманні гимнам Кумранських сувоїв. Нічого не вказує на те, що цей текст належить Сирахові. Після традиційної формули подяки (51:1) йде опис багатьох небезпечних ситуацій (переважно наклеп та неправдиві звинувачення), від яких герой цього оповідання був врятований (51:2-6а), та як в умовах страшної небезпеки він звернувся до Бога з молитвою (51:6-10). Фрагмент завершується звичною формулою подяки (51:11-12), але без згадки про жертвоприношення.

Другий додаток (51:12нн.) не є частиною грецької чи сирійської версії, але з’являється лише в середньовічному єврейському манускрипті. Він побудований на основі Псалма 136 («бо навіки Його милосердя»). Епітети, якими тут описано Бога, – це переважно біблійні фрази, що мають схожі ознаки з юдейськими вісімнадцятьма молитвами, особливо тими, які стосуються месіянських надій і патріярхів. Нічого в тексті не вказує на те, що Сирах був його автором.

Третій додаток (51:13-30) – це автобіографічний віршований фрагмент, темою якого є пошук мудрости. Якби Сирах не написав його, йому варто було б це зробити; вся книга сповнена духом його думок і надій. Після віднайдення великої частини єврейського тексту в Сувої Псалмів у 11-й Кумранській печері ми отримали свідчення про те, що це був насправді акровірш, де кожна нова частина починалася новою літерою єврейського алфавіту. Спочатку тут ідеться про те, як Сирах прагне знайти і знаходить мудрість (51:13-17), та його намагання жити згідно з принципами мудрости (55:18-22). Пошук полягав у молитвах та богослуженнях у Храмі (51:13-14,19) і завершувався тим, що Сирах прославляв Господа (51:22). Друга частина цього віршованого фрагмента (51:23-30) – це запрошення Сираха та його звертання до учнів вступити до його школи. Але навчання не передбачає свободи (51:25), таке навчання має за мету придбати золото та срібло (51:28). Заклик Сираха «вкласти шию в отеє ярмо» (51:26; див. 6:23-31) та його свідчення: «Як мало я трудився, а таки знайшов для себе спокій превеликий» (51:27) – є паралелями (якщо не джерелом) до Ісусового звертання до тих, хто прагне стати Його учнями в Мт. 11:28-30.

Попередній запис

Розділи 44-47

44:1-15 – Слава Господня в Ізраїлі Як Господня слава проявилася в історії Ізраїля (див. Муд. 10-19), – тема, розвинуті в ... Читати далі

Наступний запис

Розмаїття форм пророкувань

«Пророкування» належить до тих специфічних слів, які мають дуже широку, проте слабко окреслену сферу значень. Зазвичай його розуміють, як здатність ... Читати далі