Розділи 31-33

31:1-11 – Багаті

Чи дійсно багатство приносить щастя і праведність? Автор дає заперечну відповідь у чотирьох невеликих частинах. У першій частині (31:1-2) він показує, що коли людина сильно переймається грішми, це призводить до безсоння. Друга частина (31:3-4) протиставляє те, як бідний та багатий проводять вільний час: якщо багатий у вільний час розкошує, то для вбогого відпочивати означає збільшувати нужду. Гонитва за зиском не приносить праведности, а лише призводить до руйнації й погибелі (31:5-7). Заключна частина (31:8-11) – це похвала для багатого, який є досконалим і щедрим. Єврейський текст у 31:8 позначає багатство терміном «мамона» (див. Лк. 16:9,13). У цих чотирьох частинах викладено те, що згодом матиме на увазі Ісус, коли пояснюватиме, як важко багатому ввійти в царство Боже (Мр. 10:25).

31:12-32:13 – Правила поведінки й поміркованість

Як потрібно поводитися, якщо вас запросили на бенкет? Чотири частини творять хіазм: А – правила поведінки за столом (31:12-18); Б – поміркованість при споживанні страв (31:19-24); Б’ – поміркованість у питті вина (31:25-31); А’ – правила поведінки за столом (32:1-13). В усіх чотирьох частинах ідеться про культуру «класу заможних», середовище, в якому суспільна поведінка важлива для здобуття й підтримки соціяльного статусу.

Перша частина (31:12-18) – це перелік правил поведінки за столом, яких потрібно дотримуватися, коли людина сідає за бенкетний стіл. Мета – не привертати негативної уваги до себе під час бенкету. Позитивний критерій («розумій свого ближнього як самого себе») – це варіянт Золотого Правила з НЗ (Мт. 7:12; Лк. 6:31). Перше повчання про поміркованість (31:19-24) порівнює результати стриманого та нестриманого ставлення до їжі і пропонує правило: «У всіх твоїх справах будь старанний, і ніяка недуга тебе не спіткає» (31:22). Останні два вірші (31:23-24) стосуються теми лише опосередковано: тут порівнюється ставлення людей до дій щедрого й скупого господаря.

Друге повчання про стриманість порівнює згубні наслідки зловживання вином (31:25-26,29-30) із позитивним впливом на людину помірного вживання вина (31:27-28). Ця частина завершується порадою мудрому не ганити ближнього під час винопиття (31:31). Заключна настанова про правила поведінки (32:1-13), по-перше, (32:1-2) дає пораду обраному служити «господарю» бенкету (див. Ів. 2:8-10), не привертаючи до себе уваги. Старший (32:3-6) має промовляти розбірливо й розважливо та не заважати слухати музику. Юнак (32:7-10) також заохочується промовляти з обережністю і бути скромним та сором’язливим – це саме та поведінка, що отримує загальне схвалення. Ця частина завершується віршами 32:11-13, а саме порадою, як повертатись додому вчасно, не забуваючи після учти промовити подячну молитву («Але за все за оте – благословляй свого Творця; Він бо напоює тебе благами Своїми»). Ці настанови про поведінку становлять важливе тло для багатьох повчань Ісуса (Лк. 7:36-50; 14:7-24; 21:14-38; 24:28-31,36-49).

32:14-33:6 – Мудрість, Тора та острах Божий

Ідеальний мудрець, описаний Сирахом, поєднує практичну мудрість дотримання заповідей та острах Божий. Окремі фрагменти цієї частини містять роздуми про різний взаємовплив цих трьох категорій. Термін «Закон» тут стосується саме Тори – Божого Закону, що був об’явлений народу Ізраїля як зразок відносин із Богом. Перша секція (32:14-17) протиставляє мудрого чоловіка, який шукає Закону й боїться Бога, лицемірові та грішнику, які уникають покарання та ігнорують постанови Закону. Друга секція (32:18-24) розпочинається простим закликом поводитися обережно, але потім пов’язує таку поведінку з «виконанням Закону» й острахом Божим. Третя секція (33:1-3) знову поєднує Закон, страх Божий та обіцяє щастя й безпеку тим, хто діє згідно з ними. Заключна частина (33:4-6) протиставляє вдумливу підготовку мудрого перед виголошенням промови з нерозсудливою поведінкою дурня. Цей текст (та інші подібні фрагменти) перебувають у центрі інтелектуальної програми Сираха, що полягає в злитті сапієнціяльної традиції Близького Сходу з абсолютно відмінним юдейським досвідом Бога і ставленням до життя.

33:7-15 – Пари

Упродовж цілого твору Сирах розрізняє мудреців та дурнів, добро й зло, життя і смерть, ніколи не пояснюючи, як всемилостивий і всемогутній Бог допускає існування зла (проблема, яку вивчає теодицея). Нарешті, він розглядає цю проблему у світлі дуалістичної доктрини, яку особливо чітко формулює в 33:14-15. У Божому плані створення світу є певний дуалізм (добро проти зла, життя проти смерти, праведники проти грішників). До такого розуміння Сирах доходить розмірковуючи над юдейським календарем (33:7-9), в якому певні дні дуже важливі (Пасха, шабат тощо), а інші дні отримують лише порядковий номер (день 1, день 2, день 3). Далі він застосовує принцип дуалізму до процесу творення Богом людських створінь (33:10-13) та ставлення до них («як глина в руках ганчаря»). Сирах пропонує видозмінений дуалізм, в якому все (добро та зло) залишається під владою Бога (див. Іс. 45:7), і досить невиразно покликається на Божий план, віддзеркалений у «природі речей». Він не показує особи сатани (як це зроблено в сувоях Мертвого моря й НЗ), який веде дітей темряви, щоб робити темні справи.

33:16-19 – Автобіографічна нотатка

На відміну від більшости авторів біблійних книг, Сирах не є анонімним автором, ані не ховається під псевдонімом. Автор називає своє ім’я (50:27) і насичує книгу автобіографічними відомостями (24:30-34; 33:16-19; 34:9-13; 50:27; 51:13-30). Порівнюючи себе із вправним збирачем винограду, він робить висновок, що, детально досліджуючи надбання біблійної та сапієнціяльної традиції, досяг значних результатів (33:16-17). Далі він стверджує, що його дослідження і вчення постали не заради нього самого, а для широкої авдиторії (33:18-19). Учитель мудрости покликаний навчати народ на благо цього народу.

33:20-33 – Господар дому

Сирах звертається до глави дому – чоловіка, що є економічно незалежним і власником рабів. Спершу він (33:20-24) спонукає його берегти свою незалежність («не давай над собою орудувати») і не розподіляти своє добро аж до часу своєї смерти (див. Лк. 15:11-32). У часи, коли жив Сирах, інститут рабовласництва був соціяльно та релігійно узаконеним. Люди ставали рабами, коли їх захоплювали в полон під час війни, а також через фінансові проблеми. Початкова порада Сираха (33:25-30а), незважаючи на те що вона є прагматичною та дієвою, досить сувора («для раба хліб, карність і праця»); він дещо пом’якшує її, закликаючи до справедливости в 33:30б. Цей фрагмент-порада завершається (33:31-33) описом випадку, коли господар має одного слугу і зацікавлений у доброму ставленні до свого раба. Порівняйте притчі про слуг, які розповідав Ісус у Лк. 12:35-48 та Мт. 24:45-51; 25:14-30.

Попередній запис

Розділи 29-30

29:1-20 – Гроші Ця секція присвячена позикам (29:1-7) і на початку містить виклад основних принципів: хто позичає ближньому, той зберігає ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 34-37

34:1-17 – Джерела мудрости та щастя Перша секція (34:1-8) досить серйозно критикує довіру до снів. У стародавні часи вважалося, що ... Читати далі