Розділи 22-23

22:1-18 – Як поводитись із нерозумними

Сирах пропонує уникати нерозумних, і це його головна порада. Один із типів нерозумних людей – це лінива людина, яку автор порівнює з «опоганеним каменем» (тобто камінь, що його використовували для витирання після випорожнення) та купою гною (22:1-2). Батькам дуже боляче усвідомлювати, що їхні діти нерозумні (22:3-6), особливо коли йдеться про доньок. Марна справа – намагатися повчати нерозумного (22:9-10), і це змальовано за допомогою символічних образів: зліплювати докупи черепки, будити глибоко заснулого та розмовляти з сонним. Отже, якщо мертвий є кращий за нерозумного (22:11-12), жалоба за дурнем має тривати всі дні його віку. Найкраща стратегія поведінки мудрого – уникати контактів із нерозумними (22:13), щоб не страждати від інтелектуального та морального отруєння, «щоб не забруднитися, його дотикавшися». Обтяжливий характер нерозумної людини змальований за допомогою низки порівнянь (22:14-15): тяжчий від олова, пісок бо, сіль і брилу заліза легше нести. Ця частина завершується протиставленням серця і розуму мудрого (22:16-17) та нерозумного (22:18).

22:19-26 – Дружба

Основна частина цієї секції (22:19-22,24) присвячена вивченню шляхів, які ведуть до руйнування дружніх стосунків через «образи, зневаги, зради, тайни й удари-підступи» (22:22). Але вірний друг (22:23,25-26) підтримає, особливо в тяжкі часи: буде при ньому в часи його скрути, тоді частку матиме в його спадщині (22:23), страждатиме, як спіткає якесь лихо через друга (22:25-26). Уникати образливих слів та підтримувати довірливі стосунки – ось найкращий спосіб зберегти дружбу.

22:27-23:6 – Молитва та гріх

Молитви не є звичним явищем у сапієнціяльній книзі, де вчитель звертається з повчаннями до майбутнього мудреця. Молитва, що з’являється в цьому фрагменті (див. також 36:1-22; 51:1-12), слугує також вступом до подальших частин, де йдеться про гріхи, пов’язані з необачними висловлюваннями (23:7-15) та пристрастю, пов’язаною зі статевою сферою (23:16-27). Її присутність у цьому фрагменті є нагадуванням про чітко визначений єврейський характер, який Сирах надає традиційним сапієнціяльним повчанням. Дві частини молитви мають однакову структуру: запитання (22:27; 23:2-3), прохання, звернене до Бога «Отця», яке дає вичерпну відповідь на звертання (23:1; 23:4-6). Перша частина (22:27-23:1) присвячена гріхам, що виникли через нестриманість язика (див. Як. 3:1-12), а в другій частині (23:2-6) йдеться про гріхи плоті, які виникають унаслідок збочених схильностей (yeser). Важливим мотивом, що спонукає уникати гріха, є сором через зловтішання ворогів (23:3). За допомогою цієї молитви Сирах визнає необхідність допомоги Господа для уникнення гріха та його наслідків. Мудрець сам собою не спроможний цього зробити. Ця молитва принаймні віддалено готує до динаміки викуплення гріхів, яку описує апостол Павло (у Рим. 8:31-39).

23:7-15 – Гріхи через власні вуста

Ця частина починається (23:7-8) закликом послухати «з уст повчання» та застереження про руйнівні наслідки гріхів, що виходять через уста. Далі особливу увагу звернено на звичку клястись Божим іменем (23:9-11) і на те, чим є ці клятви стосовно Бога. Вірш 23:11 містить перелік ситуацій, що призводять до гріха людину, яка проголошує клятви: занадто багато клятв, мимовільне порушення клятв, клятви знехтувані, клятви нещирі. Застереження Сираха щодо клятв торують шлях до Ісусового всеохопного засудження клятв (див. Мт. 5:33-37; Як. 5:12). Заключна частина (23:12-15) визначає ще кілька гріхів, пов’язаних з мовою: богохульство (23:12), груба нечемність (23:13-14), зловживання мовою (23:15). Богохульство завжди каралося смертю (див. Лев. 24:16; Мт. 26:65-66; Ів. 10:33). Згадавши про своїх батьків (23:14) у розпалі певної життєвої ситуації, людина може утриматися від того, щоб поводитися як дурень і накликати ганьбу. Привчити свій язик до порядку – означає привчити до дисципліни все тіло (23:15);  див. Як. 3:2: «Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло».

23:16-27 – Гріхи плоті

Ця частина починається (23:16-17) приповідкою з числом три і розглядає три типи гріхів, пов’язаних зі статевою сферою: (непогамовна пристрасть, кровозмішання, перелюб) і застерігає щодо їхніх руйнівних наслідків. Далі мова йде про подружню зраду – спершу з боку чоловіка (23:18-21), а відтак зі сторони із боку жінки. Психологічний портрет перелюбника добре змальований у 23:18; він боїться тільки людей, які можуть спіймати його на гарячому, тоді як лише один Бог – це той, перед ким він буде врешті-решт нести відповідальність (23:19-20). Якщо жінка осквернилась перелюбом і привела дітей від іншого чоловіка, то вона винна перед Богом та перед своїм чоловіком (див. Вих. 20:14; Втор. 5:18) і повинна бути покараною на очах громади (див. Ів. 7:53-8:11), а її діти не будуть причислені до народу Ізраїля. У цих випадках, як зазначає Сирах, гріх завжди має бути покараний (23:21,24-26). Покарання чоловіка чи жінки, що вчинили подружню зраду підкреслює основне послання цілої книги: «Немає нічого над острах Господній, – нічого солодшого, ніж зберігання Господніх заповідей» (23:27).

Попередній запис

Розділи 20-21

20:1-31 – Мова Ця глава складається з невеликої добірки висловів, присвячених темі мови. Ці вислови пов’язані між собою переважно за ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 24

24:1-34 – Похвала мудрости Наблизившись майже до середини книги, ми зустрічаємо один із найважливіших і найвідоміших її фрагментів, в якому ... Читати далі