Я дуже гарна няня

У лісі для пташенят і звірят був відкритий лісовий інтернат, куди мами віддавали своїх малюків на навчання.

Влітку інтернат був порожній, бо починалися канікули, і з усіх його мешканців залишалися там тільки вчителі, тигриця Таня і зебра Зіна, та ще кілька учнів: ведмедик Льоня (так його прозвали, бо він був ледачим) і зайчик Зая. А ще по сусідству жила свинка Хрюша, яка час від часу навідувалася до інтернату за смачними недоїдками.

Жилося Льоні та Заї непогано, та от біда, аж надто багато їм вчителі забороняли. Те не можна, і це не можна, туди не ходи, сюди не дивись, і взагалі, слухайся старших і будь зразковим лісовим громадянином! Тому Зая з Льонею мріяли про те, що настане день, коли вони зможуть не слухатися старших і робити все, що заманеться. Нарешті, такий день настав. Цілком несподівано. А діло було так…

Зібрали Таня з Зіною звірят у кімнаті для занять, і Таня виступила з промовою:

– Діти! Дядько Слон приїжджає з Африки і запрошує нас із Зіною на свій День народження! Нам дуже хочеться туди піти! Як ви думаєте, ви зможете провести без нас цілий день?

– Зможемо! – зраділи Зая з Льонею, але Зіна їх радість швидко погасила:

– Що ти, Таню! Хіба можна залишати таких малюків без нагляду? Адже вони ще дуже і дуже неслухняні!

– Ех! – від жалю Таня впала в крісло.

– Доведеться нам залишитися вдома! А я так хотіла побачитися зі Слоном! Я навіть подарунок йому приготувала: подушку ночами вишивала! А тепер нікуди не підемо!

Тут до кімнати зазирнула Хрюша, вона випадково проходила мимо і запропонувала, скромно потупивши очі:

– Скажіть, будь ласка, а я? Я не змогла б посидіти з вашими малюками? Ви знаєте, я дуже-дуже хочу стати нянею для звіряток!

Зіна суворо подивилася на Хрюшу, а Таня зраділа:

– От і прекрасно! Нехай Хрюша залишиться з нашими дітьми! Ой, що це? Мені на мобільник надійшло повідомлення! Зіно, зачитай!

Зіна взяла мобільник і зачитала: «До мене на День народження прийде сам Лев – цар звірів. Явка всіх гостей обов’язкова. Слон».

– От бачиш, – сказала Таня, – хочеш чи не хочеш – доведеться піти. А Хрюші я дам книгу по догляду за дітьми. Хай прочитає, тоді добре буде знати свої обов’язки.

Нічого не вдієш, довелося Зіні погодитися. Вони з Танею пішли переодягатися, а Хрюша взяла товсту книгу, сіла в крісло Танине, і… хрю-хрю, солодко заснула. Вона спала доти, доки Зіна не гукнула до неї:

– Ну, що? Прочитала?

– Що? Так, хрю-хрю, все прочитала! – впевнено заявила Хрюша. Зіна з Танею попрощалися і вийшли з дому, а задоволена Хрюша заскочила на кухню, зробила собі товстий бутерброд і знову зручно вмостилася в кріслі.

– Я дуже гарна няня! – сказала вона сама собі. – От тільки що гарні няні роблять з дітьми?

Все це чули Зая з Льонею. Вони перезирнулися, і Зая сказав:

– Гарні няні дозволяють дітям робити все, що вони хочуть! Можна, ми підемо на кухню і приготуємо собі обід?

– Звісно, йдіть! Хрю! Я дуже гарна няня!

– Хрюша безтурботно взялася жувати бутерброд, а друзі вирушили на кухню.

– Давай зваримо борщ! – запропонував Зая.

Він поклав у каструлю капусту, картоплю, моркву і подав Льоні:

– Залий водою і постав на плиту! А я тим часом томатну пасту дістану!

– А мити овочі не треба? – запитав Льоня.

– Навіщо? І так зваряться!

Зая підстрибнув і дістав із полиці банку з томатною пастою.

– І медку треба додати! – попросив Льоня. – Так смачніше!

– Гаразд!

Каструлю з борщем урочисто встановили на плиту, і почався процес приготування. Через годину Зая зняв кришку і заглянув усередину:

– Закипає! – оголосив він.

Справді, по каструлі пішли бульбашки, вода заклекотіла, а потім… Бух! Пролунав вибух, і весь вміст каструлі розлетівся по підлозі.

– Ой, як шкода! – заголосив Льоня. – Скільки меду пропало!

– Полижи язичком біля холодильника! – запропонував Зая. – Тільки не обпечися!

– А капуста, капуста на стелі висить! – продовжував охкати Льоня. – Хто її прибирати буде?

– Хрюша! – засміявся Зая. – А ми пішли гуляти!

І друзі вискочили на вулицю. Гуляли вони до пізнього вечора, а потім, голодні та брудні, повернулися додому. Дістали з холодильника по морквині, банку з медом і пройшли до дитячої кімнати.

– Знаєш що? – сказав Зая. – А давай подивимося по телевізору програму для дорослих!

– Але ж Зіна з Танею нам цього не дозволяють! – пробубонів Льоня.

– А Хрюша дозволить! Пішли до неї!

І звірята вирушили до свинки. Та, солодко сопучи, дрімала у великому кріслі, а навколо на підлозі валялися рештки бутербродів.

– Хрюшо! – посмикав Зая няню за лапу. – Хрюшо, можна нам подивитися телевізор?

– Хрю? – спросоння не зрозуміла вона. А, це ви? Звичайно-звичайно, дивіться, що хочете! Хрю! Я дуже гарна няня!

І Хрюша знову задрімала, а Зая з Льонею повернулися до кімнати й увімкнули телевізор. Спершу їм було дуже весело, потім якось моторошно, потім і зовсім ніяково, а потім…

– Ой мамо! Мамочко! – заволав Льоня і кинувся втікати з кімнати. За ним вискочив Зая.

– Хрюшо! Нам страшно! Врятуй нас! – смикали свинку діти, але Хрюша міцно спала і нічого не чула.

– Ось вона, ця гарна няня! Навіть і не думає, що вона нам потрібна! – розсердився Льоня. Разом із Заєю вони залізли під стіл, обнялися і почали тремтіти від страху.

– Зна-на-єш, Льоню, виявляється, робити все, що заманеться, – це не так і весело! – процокав зубами Зая.

Льоня погодився:

– Еге ж! Значить, правильно нам дещо забороняють! Ой!

У вікні майнула чиясь тінь, і Льоня ще більше перелякався. Та ось пролунали кроки і до кімнати увійшли… Зіна з Танею. Оце так радість! Зая з Льонею вискочили зі свого укриття і кинулися до своїх виховательок.

– Діти, діти, тихіше! – зупинила їх Таня. – А чому це ви не спите?

– І що тут відбувається? – моторна Зіна встигла зазирнути і до дитячої, і на кухню. – Хто все це зробив?

– Ми! – важко зітхнули Зая з Льонею, а няня Хрюша тим часом розплющила очі.

– Хрю! Де це я? У своєму улюбленому свинарнику? – запитала вона.

– Ні, в нашому улюбленому інтернаті! – сердито відповіла Зіна. – Помилуйся, що діти накоїли! І все це через тебе!

Хрюша попленталася за Зіною і Танею на кухню, озирнулася навсібіч і заплакала:

– Хрю! Це я в усьому винна! А я так хотіла бути гарною нянею!

– Ну досить, досить, – пом’якшала Зіна.

– Діти! Усім спати! Розбиратися, тобто прибирати, будемо завтра!

Справді, наступний день був днем великого прибирання. Льоня із Заєю вимітали і вимивали кухню, їм допомагала Хрюша, а Зіна з Танею пекли яблучний пиріг.

– І все ж, у цій історії є гарний кінець! – оголосила Таня, коли всі, стомлені, але задоволені, пили чай з пирогом.

– Це який же? – здивувалася Зіна.

– А нехай діти самі скажуть! – широко посміхнулася Таня, а діти, Зая з Льонею, заквапилися відповісти.

– Ми зрозуміли: робити, що заманеться, – не так уже й цікаво, – сказав Зая.

– Еге ж! І якщо ви нам щось забороняєте – це правильно. Ви не хочете, щоб ми постраждали, – підсумував Льоня і взяв із таці третій шматок пирога.

– А я обов’язково прочитаю вашу книжку і стану дуже гарною нянею! – скромно опустила очі Хрюша.

– Хм… І справді гарний кінець, – погодилася Зіна. – Ви зробили правильні висновки!

– Так, – задоволено кивнула головою Таня і налила собі ще одну чашку чаю.

Попередній запис

Морська подорож

Цілий день Сашуня робила море у великому синьому тазі з водою і пускала по ньому свій новий кораблик. А коли ... Читати далі

Наступний запис

Багатство крота Пафнутія

Кріт Пафнутій займався звичайним суботнім прибиранням. Він ретельно позамітав підлогу у всіх своїх кімнатах, потім протер її вологою ганчіркою, змахнув ... Читати далі