Кріт Пафнутій займався звичайним суботнім прибиранням. Він ретельно позамітав підлогу у всіх своїх кімнатах, потім протер її вологою ганчіркою, змахнув пил із книжкових полиць і почимчикував на кухню. Там уже був готовий величезний пиріг із варенням, тому кріт дістав його з духовки і поставив на стіл, аби охолов. Все було зроблено. Втомлений Пафнутій присів у своє улюблене крісло-гойдалку, взяв книжку про кротів «Вітер у вербах» і вирішив п’ять хвилин передихнути, перш ніж остаточно лягти в ліжко і заснути. Але дуже швидко книжка випала в нього з лап, окуляри зсунулися з носа і впали на підлогу, а… сам кріт солодко засопів. Що зробиш, якщо ти вже кріт у літах і за тиждень дуже втомлюєшся, а в неділю на тебе чекає наплив гостей (в основному, внуків і внучок Мишки-Норушки)! Отож кріт солодко спав, розгойдуючись у кріслі під приємний шум чогось там, що відбувалося зовні…
Прокинувся він від того, що хтось сильно тарабанив у його вхідні двері. Він схопився з крісла, підняв окуляри і начепив їх на свій ніс, а потім глянув на годинник і зрозумів, що неділя вже почалася!
– Іду, йду! – відгукнувся кріт, поспішаючи до дверей. – Ох, уже ці мишенята, чудово ж знають, що є дзвінок на дверях, так ні, обов’язково треба ламати двері! І що, цікаво, їм знадобилося такої ранньої пори?
Але це були не мишенята. Незнайомий кріт у шикарному шкіряному плащі нетерпляче переминався з лапи на лапу за дверима, а потім кинувся Пафнутію на шию:
– Братику! – закричав кріт. – Впізнаєш?
Пафнутій від несподіванки навіть позадкував, тягнучи за собою незнайомця, але потім у нього майнула думка, що це якийсь його двоюрідний, а може, навіть троюрідний брат, який був відсутній багато років, а потім вирішив повернутися на рідні пагорби… або не вирішив.
– Та що ми стоїмо! – знову закричав Двоюрідний. – Може, до будинку ввійдемо? Я тут дещо прихопив із собою, посидимо, дитинство згадаємо!
Пафнутій від несподіванки махнув лапою, вказуючи гостеві, куди пройти, а той відштовхнув родича вбік і увірвався до нори:
– І ти живеш у цьому убозтві? – долинув до Пафнутія голос несподіваного гостя. – Ну і ну, братику, ти ж у нас найрозумнішим був, невже не можеш себе забезпечити?
Збентежений Пафнутій бурмотів собі під ніс, що він заробляв на життя в міру можливостей, а зараз на пенсії, проте невгамовний Двоюрідний його не слухав. Він вивантажив на кухонний стіл купу їжі, зовсім незнайомої для Пафнутія: якісь краби, шпроти, ананаси… За чаєм відмовився від пирога і почав розповідати про себе і свої справи:
– Я приїхав сюди, щоб повністю перевернути, як кажуть, з ніг на голову всю місцеву промисловість і весь уклад життя! Ви тут на пагорбах чули що-небудь про парфуми «Кротячий шик»?! А про рукавички зі шкіри з блискітками? А про мережива з найтоншої павутинки? Та звісно ж, ні! Куди вам! Темнота! Село! Наша фірма навчить вас доброго смаку і того, що значить мати особливий лоск і блиск у суспільстві! Правда, чудово? Так-то, Пафнушо! Соромно бути таким відсталим, як ти; затям, справжня мета крота в наші дні така: «Покажи всім, який ти розумний, красивий і багатий! Умій робити гроші!»
Бідний Пафнутій не знав, що йому слід робити з інформацією, яка звалилася на нього лавиною, тому розгублено потирав лоб, коли раптом пролунав дзвінок у двері. Зрадівши, що йому вдалося хоч на хвилину відволіктися, Пафнутій поквапився до дверей, не помічаючи того, що двоюрідний брат йде за ним. За дверима стояла купа мишенят. Одягнені в поношені, хоч і чистенькі, святкові вбрання, вони з нетерпінням очікували, коли їм відкриють двері.
– Добридень, дядьку Пафнутію! – хором пропищали мишенята. – А ми до вас у гості на неділю!
Зазвичай вони приходили до Пафнутія на цілий день, щоб бабуся могла хоч трохи від них відпочити, а надвечір, траплялося, зазирала і вона: як же їм тоді було весело! І зараз мишенята приготувалися по одному проникнути на кухню, де на них чекали недільні сюрпризи, але справі завадив Двоюрідний.
– Так-так-так, – багатозначно протягнув він.
– І хто ж це до нас прийшов?
– Це – мої гості, – невпевнено відповів Пафнутій. Двоюрідний відкинувся на спинку крісла і задер лапи догори:
– Твої гості? Ну, братику, ти даєш! Водити дружбу з такими голодранцями! І не соромно тобі?
Пафнутій так і не зрозумів, чому йому має бути соромно, а Двоюрідний брат різко повернувся до нього:
– Ти геть закис у цій дірі! Одягайся! Їдемо! Я покажу тобі, як живуть справжні кроти!
Пафнутій навіть не пручався. Він слухняно натягнув старенький улюблений плащ, насунув на голову пошарпаний капелюх і пішов за родичем. Наостанок він тільки кинув прощальний погляд у бік кухні: засмучені мишенята зрозуміли, що свято не відбудеться, і пішли додому, аби розповісти бабусі про те, що з дядьком Пафнутієм щось сталося…
«Вжиг-вжиг, вжиг», – новенький автомобіль гостя мчав, підстрибуючи на горбах і пагорбах. Двоюрідний щось кричав Пафнутію зі свого водійського місця, про щось розповідав, але Пафнутій нічого не чув, заглиблений у свої думки: йому було соромно і перед мишенятами і, водночас, перед Двоюрідним.
«Яка краса! – думав Пафнутій, оглядаючи салон автомобіля. – А я-то!». Він із жалем дивився на свій старий, немодний плащ і безліч разів лагоджені черевики. На мить Пафнутію захотілося стати таким же багатим і блискучим, як і його брат; думка була настільки привабливою, що Пафнутій навіть не став її проганяти. «А що, от візьму – і буду! – несподівано для себе вирішив він. – Недарма ж Двоюрідний каже, що я кмітливий! Важко мені, чи що? Всього доб’юся, якщо захочу!»
Будинок Двоюрідного брата вразив Пафнутія своєю пишністю. З розкритим ротом ходив він розкішними кімнатами із дивовижними меблями, у величезних дзеркалах бачив своє відображення (незграбний кріт у пошарпаному вбранні) і, що найгірше, зіткнувся з цілою купою інших незнайомих кротів! Всі вони були схожі на Двоюрідного: одягнені в шикарні чорні фраки, з дивовижними чарочками в лапках, вони пили якісь дивовижні на смак напої, не поспішаючи, перемовлялися між собою і час від часу дзвонили кудись, використовуючи при цьому чудові мобільники! Пафнутій аж згорав від заздрощів. Він ловив на собі чемні, здивовані погляди і понад усе на світі хотів злитися з натовпом цих кротів, стати таким же, як і вони! Він крутив у лапах чарку з напоєм, не помічаючи, що проливає його на підлогу, коли раптом його поплескали по плечу. Пафнутій здригнувся. Двоюрідний брат стояв біля нього і широко посміхався:
– Ну, що, зрозумів, як треба жити? Змінюватися треба, Пафнушо! Будеш багатим – все життя поліпшиться! Отже, так: з понеділка починаєш працювати в моїй фірмі секретарем! Згоден? Але за однієї умови: поводь себе, як порядний кріт!
Так для Пафнутія почалося нове життя. З понеділка він вийшов на роботу, і ця робота займала майже весь його вільний час. Втомлювався кріт ще більше, ніж раніше, але зате зміг і одягнутися, і зробити в своїй норі євроремонт, купити телевізор, магнітофон і відеомагнітофон, встановити невеликий басейн і комп’ютер. У рідкісні вільні хвилини перед сном Пафнутій дозволяв собі посидіти в улюбленому кріслі й насолодитися виглядом своїх придбаних скарбів. Взагалі-то, вони були йому не такі вже й потрібні, але відчуття того, що і він тепер не гірший за свого брата та його знайомих, приносило кроту задоволення. Тому Пафнутій щодня стирав пил з нових речей, пишаючись тим, що вони в нього є. Внуки Мишки-Норушки були зовсім забуті (ну, як такий перероджений кріт міг спілкуватися з такою неблагополучною сім’єю?). Зрештою, і з іншою лісовою дрібнотою Пафнутій практично не спілкувався також. Як ті кроти, яких він бачив, Пафнутій прагнув одного: заробити якомога більше грошей і округлити свій рахунок у лісовому банку. Згадуючи минулі дні, дивувався: і як це він міг раніше животіти в злиднях і вдовольнятися цим? Тепер усі свої сили кріт віддавав роботі й досягненню успіху…
Згодом Пафнутій захворів. Він лежав у своїй кімнаті та хлюпав носом: не було сил підвестися з ліжка і увімкнути опалення, тому кріт дуже мерзнув. Він натягував на себе ковдру, але нічого не допомагало, і Пафнутій стукав зубами від холоду та від ознобу.
А по кутках стояли і дивилися на нього телевізор, магнітофон, відеомагнітофон, комп’ютер, проте допомогти нічим не могли, і від них не було жодної користі. Зібравши докупи останні сили, Пафнутій підвівся з ліжка і дотягнувся до мобілки, аби подзвонити Двоюрідному.
– Алло! – прохрипів він застудженим голосом. – Це – Пафнутій! Я захворів і не можу вийти на роботу!
Чесно кажучи, Пафнутій очікував, що Двоюрідний прийде йому на допомогу, адже він дуже був зацікавлений у переродженні Пафнутія, так сприяв цьому. Але його чекало розчарування. Двоюрідний брат роздратовано повідомив, що Пафнутію ніхто не буде оплачувати пропущені дні, і відімкнувся. Пафнутій спробував знайти підтримку в інших кротів, які працювали з ним в одній фірмі, але вони реагували так само! Бідолашний хворий кріт залишився один. Він почувався зовсім кепсько. Непотрібний нікому, він перевертався на своєму ліжку, стомлений, хворий і зневірений. Нарешті, Пафнутій задрімав, не перестаючи тремтіти і чхати уві сні. Він спав довго. Прокинувся від того, що йому стало гаряче і довелося навіть скинути з себе ковдру. Спершу Пафнутій подумав, що в нього підвищилася температура, але потім побачив, що в кімнаті щось змінилося. Всі речі, скинуті ним на підлогу, тепер лежали на своїх місцях, на тумбочці біля Пафнутія з’явилися пляшки та упаковки з ліками, на столі – банка з варенням і великий пиріг; Мишка-Норушка снувала по кімнаті й підмітала, а двоє її внуків тягли з кухні величезний чайник з окропом.
– Прокинувся, сусіде? – запитала Мишка. – От і добре, а то я вже хотіла тебе будити. Зараз приймеш ліки, вип’єш чаю з варенням, застуда вмить мине!
– Як ви дізналися, що я хворий? – зніяковіло пробурмотів Пафнутій.
– Ви так кашляли і чхали, дядьку Пафнутію, що в нас у нірці стінки тряслися! – пропищало одне мишеня.
– Ми зрозуміли, що справи кепські, то й прийшли до вас на допомогу, – серйозно кивнула головою його сестричка.
– І зараз будемо вас лікувати! – третє мишеня схопило велику ложку і націдило в неї ліки з пляшки.
– Але це не дуже боляче! – четверта мишка заспокійливо поплескала Пафнутія по спині.
– Ми до вас через запасний вхід прийшли, з нашої нірки, – повідомило п’яте мишеня.
Наче в тумані, Пафнутій покірно виконав усі їхні вказівки, а потім знесилено відкинувся на спину: йому було соромно. Мишка-Норушка поралася довкола нього, а кріт дивився на розкішні меблі, згадував своїх багатих та «крутих» друзів і все думав, думав… Виявляється, багатство не принесло йому нічого доброго, не підтримало його у важку хвилину – навпаки, позбавило старих друзів і не дало нових… Кріт довго не міг збагнути, чому ж так сталося, але згодом у його голові сяйнула думка! Виходить, багатство не дало йому щастя, тому що він неправильно його використовував: хотів показати всім, який він щасливий і незалежний, і більше нічого! Він тільки хизувався, хоч це було і недоречно, і неправильно для такого літнього крота, як він! Пафнутій усвідомив, що його поведінка була не тільки смішною, але ще й не подобалося Тому, Хто створив усе, і його, Пафнутія, теж – від цього йому стало ще більш ніяково. І тоді він вирішив жити по-новому.
Після свого одужання Пафнутій зняв гроші зі свого рахунку в банку і влаштував велике свято в лісі, куди запросив усіх знайомих звірів. Там було смачне частування, ігри та святковий феєрверк. А ще Пафнутій розгорнув будівництво великого Дитячого майданчика для всіх малюків лісу, де з ними будуть займатися звірі, які мають педагогічні здібності, відкриються ляльковий театр, кінозал і навіть аквапарк! Пафнутій, як і раніше, працює у фірмі у Двоюрідного, але вже не захоплений накопиченням і користолюбством, він робить тільки таку роботу, якої може не соромитися. Свої доходи використовує не для того, щоб вихвалятися перед іншими, а щоб і надалі допомагати своїм ближнім, і тільки потім уже задовольняти свої нагальні потреби. І почувається Пафнутій при цьому просто чудово!
