Казка про Шипшину

На лісовій галявині росла Шипшина. Була вона на вигляд маленькою, непоказною, але характер мала – гірше нікуди! Щипалася, дряпалася, колючки жбурляла… Добре ще, що люди нечасто до неї підходили, а лісові мешканці про її нестерпний характер знали, тож старалися Шипшину обминати. Тільки не дуже це в них виходило.

– Ну, чому ти така зла і немилосердна? – проливала сльози Білка, коли в Шипшину звалилася. – Я хіба винна, що в мене в голові запаморочилось і я з дерева впала? За що ти мене подряпала? Зла, огидна Шипшина!

Але Шипшина тільки сичала по-розбійницьки і сміялася – нічого, видно, на неї не діяло. Сірий Заєць теж від Шипшини отримав: мчав щодуху, коли від Лисиці втікав, і в кущ вскочив. Що тут було! Добре, звісно, що Лисиця теж від Шипшини постраждала, так що на все життя зайців у цьому лісі ловити зареклася, зате Сірий після цього два тижні кульгав, до лапи капустяні листки прив’язував! І Дятел якось одного разу втрапив: летів над Шипшиною, а та колючкою в нього пожбурила… Ну, що з такою будеш робити? І лаяли її, і перевиховували, і до сумління закликали, а тій усе, мов горохом об стіну. І вирішили тоді звірі й птахи Шипшину повністю викорчувати і з лісу куди-небудь в інше місце пересадити: нехай там бешкетує! Вирішили, що найкраще їй рости десь на узбіччі.

Для такої мети Ведмедя покликали. Підійшов той до Шипшини, обхопив її обома лапами, та як зареве! Лапи ж у Ведмедя хоч і шерстю обросли, проте Шипшина примудрилася їх обдерти! Отож кинув Ведмідь Шипшину – і сам у протилежний бік кинувся.

– Самі її виривайте, а я вам більше не помічник! – заволав Ведмідь і до річки побіг. Лапи у воду опустив, а від них аж пара пішла: так їх Шипшина подерла! Стоїть Ведмідь у воді, лапи лікує, а звірі й птахи сидять і думають, що ж із бешкетницею робити. Ну, ніякої управи на неї немає! Вони все думають, а Шипшина радіє.

– Ніхто мене не зачепить, – репетує. – Усіх із лісу вижену!

І пістолет зі своїх гілок майструє, щоб колючками зручніше стріляти було. Зажурилися звірі та птахи: така і справді вижене, маленька та дужа.

– Може, нам усім об’єднатися і налякати її гарненько? – запропонувала Білка.

– Лякали, і не раз. Марно.

– А все ж? Раптом допоможе?

Цю справу Вовкові доручили. Підскочив він до Шипшини, зуби вишкірив – та як загарчить! Ведмідь від несподіванки в річку гепнувся, звірі та птахи сполошилися і давай лапи хто куди відносити, а шипшині – хоч би що! Гілки свої простягнула, у вовчу шерсть учепилася і затягнула Вовка просто всередину куща.

– У-у-у, – завив Вовк і ледве-ледве від Шипшини вирвався.

Половину шуби в тієї на гілках залишив, а сам в інший ліс забіг, непереможною, почала пишатися, із пістолета стріляти, так що летять її колючки по всьому лісу, у шерсть та пір’я вчіплюються…

– Колючка нещасна! – сваряться звірі та птахи. – Бешкетниця, розбишака!

А Шипшина тільки веселиться на чужому нещасті. Хтозна, що тут сталося б (може, довелося б усім до іншого лісу переселятися, як Вовку і Лисиці), якби, на щастя звірів, дядько Їжак зі своєї нірки не виліз.

– Що за шум такий? – запитує. – Мисливці в ліс прийшли, чи що?

– Гірше! – відповідають йому. – Шипшина військові дії розгорнула.

А Шипшина прицілилася – і в дядька Їжака стрельнула, тільки тому байдуже, у нього ж теж колючки! Підняв Їжак «смертоносну кулю», головою похитав:

– І давно це вона так бешкетує?

– Та все життя! – відказують. – Що ми з нею тільки не робили: і лаяли, і викорчувати старалися, і налякати – нічого не допомагає.

Хмикнув Їжачок:

– Та вже точно такі засоби не допоможуть, ними ще більше роздратувати можна! Я вам інше підкажу, щось правильніше.

Всіх довкола себе зібрав і почав пояснювати. Як послухали його, то аж за голови схопилися:

– Та хіба це допоможе? Та на таку справу Лисицю треба з сусіднього лісу викликати, ось хто язиком лестити майстриня!

– Ніяких Лисиць! – Їжак заявляє. – Тут потрібна щирість! Хто перший спробує?

– Давайте вже я, – зголосилася Білка і до Шипшини пострибала. Наблизилася вона до неї, а та пістолет дістає.

– Не підходь! – волає. – Стріляю!

А Білка зупинилася біля Шипшини, та й каже:

– А ти, Шипшино, непоганий вигляд маєш. І майстриня на всі руки: он який пістолет змайструвала! Треба ж додуматися!

Шипшина навіть гикнула від несподіванки, а Білка продовжує:

– І від колючок твоїх користь є: Лисиці ми завдяки тобі позбулися!

Дивляться звірі та птахи, а Шипшина мовчить, пістолет подалі ховає. Тут Заєць осмілів і до Шипшина підстрибнув:

– А я від людей чув, що шипшина – рослина корисна! Правда ж, дядьку Їжачку?

– І корисна, і лікувальна, – підтвердив Їжачок. – Якщо так подумати, не зовсім ти пропаща, Шипшинко. І нам ти в лісі потрібна!

Тут Шипшина гілками закрилася, і ніби як роса по її колючках покотилася. А потім… Звірі й птахи так і зойкнули: колючки її почали зеленіти , а ще на них квіточки з’явилися! Не дуже красиві, але коли таке було, щоб Шипшина цвіла?!

– Можна, я твою трояндочку зірву? – запитала Білка. Підійшла ближче, а Шипшина їй гілочку простягає, щоб Білці рвати зручніше було.

– І я зірвати хочу! – Заєць крикнув.

– І я, і я! – інші зашуміли.

Усе вбрання з Шипшини могли зірвати, та дядько Їжак втрутився:

– Годі вам, треба ж і Шипшині в чомусь покрасуватися!

І справді, красуня! А що найцінніше – характер у неї змінився. Колючки забирає; хто поруч проходить, тих попереджає, щоб не наштовхнулися випадково. Ну, просто дива лісові! А дядько Їжак знову-таки пояснює:

– У тому, що Шипшина бешкетувала, ви теж винні. «Шкідлива! Огидна!»… На всіх кутках про це кричали, викорчувати її вирішили! А до неї з ласкою підходити треба було! Добре слово і Шипшині приємне! Ось коли ви в ній щось гарне знайшли, тоді вона і змінилася.

Звірі та птахи Їжакові слова на вус намотали і в лісі декаду ввічливості оголосили. Всі такі шанобливі один до одного зробилися, крива лісових порушень різко вниз поповзла, так що Бобер-поліцейський на пенсію попросився. І зрозуміли всі в лісі, що добре слово, та ще й доречно сказане, велику вагу має і звіра чи птицю повністю змінити може. А Шипшина для всіх кращим другом стала: мало того, що перевиховалася, так ще й пункт прохолодних напоїв відкрила, і тепер вдень і вночі біля неї натовп товчеться, щоб сиропи та лимонади спробувати. Про колючки свої вона зовсім забула, можна сказати, приручилася, одомашнилася. А вже якими квітами вона тепер цвіте – й описати неможливо! Не вірите? Тоді приходьте подивитися! Шипшина тепер до себе всіх приймає!

Попередній запис

Багатство крота Пафнутія

Кріт Пафнутій займався звичайним суботнім прибиранням. Він ретельно позамітав підлогу у всіх своїх кімнатах, потім протер її вологою ганчіркою, змахнув ... Читати далі

Наступний запис

Аліса та Ліза

Було в мами Лисиці дві дочки: Аліса і Ліза. Аліса – старша, Ліза – молодша. Алісою всі захоплювалися, та інакше ... Читати далі