Морська подорож

Цілий день Сашуня робила море у великому синьому тазі з водою і пускала по ньому свій новий кораблик. А коли настав час лягати спати, бабуся сказала:

– Все, Сашуню. Прибирай іграшки! Година вже пізня!

Але Сашуня запротестувала:

– Ба-а, ну нехай море з корабликом до завтра постоїть! А потім я з ним дограюся і все приберу!

– Ото вже пустунка! – зітхнула бабуся і погодилася.

Море з корабликом залишилося стояти на бабусиній табуретці, а Сашуня перед сном озирнулася до іграшок і пригрозила їм пальчиком:

– Тільки щоб ніхто з вас у море не ліз, зрозуміли? Сидіть на своїх місцях і близько не підходьте!

Сашуня пішла спати, а іграшки продовжували нерухомо сидіти на своїх місцях, де їх залишила Саша: хто – на підвіконні, хто – на підлозі. І так було доти, доки квартиру не огорнула цілковита темрява, і не стихли всі звуки. Саша з бабусею міцно спали, ніхто не ходив і не розмовляв, тільки ліхтар із вулиці освітлював кімнату, але ось у кутку щось заворушилося і пролунало приголомшливе «апчхи». Гумовий Їжачок виліз з-під шафи і діловито задріботів до кораблика.

– Так-так-так, – примовляв він, тицяючись у кораблик довгим носом. – Модель нова і до відплиття готова! Пощастило мені! Можна йти в плавання! Хто зі мною?

Але іграшки мовчали, зайняті своїми думками, і на Їжачка не звертали жодної уваги. Тільки плюшевий Ведмедик зліз із підвіконня і перевальцем підійшов до Їжачка.

– Чого лізеш? – буркнув він басом. – Саша сказала, сюди лізти не можна! Небезпечно!

Їжачок озирнувся і глянув на Ведмедика.

– Це тобі небезпечно, тому що ти – плюшевий! – заявив він. – А мені можна, я ж із гуми зроблений!

Як доказ, Їжачок показав Ведмедикові свій бік, на якому красувалася велика гумова латка (Їжачок нещодавно продірявився, і Сашин дідусь його заклеїв).

Ведмедик засопів, а Їжачок нахилився над морем, зачерпнув води лапкою і лизнув.

– Солоне! – сказав він. – Справжнє море! Їжачок також декілька разів побовтав по воді лапою, а потім покосився на Ведмедика і запитав:

– Хочеш, покатаю?

Ведмедик закліпав очима, тому що нічого не зміг зрозуміти, але Їжачок терпляче пояснив:

– Я кораблик ближче піджену, а ти в нього сядеш. І вирушимо ми в морську подорож! Правда, класно буде?

Класно – то класно, але ж Їжачок ніколи й нічого не робив просто так! Тому Ведмедик обережно запитав:

– А чого це ти такий добрий?

– Я не задарма добрий, – діловито сказав Їжачок. – Льодяник даси? Той, що тобі Сашуня подарувала.

Льодяника було, звісно, шкода, але ж так хотілося покататися! Тому Ведмедик сердито засопів:

– Половину!

– Половину з четвертиною! – уточнив Їжачок. – І паличку від льодяника віддаси!

Він уже підійшов до моря, як Ведмедик схаменувся:

– А Сашуня сказала, щоб ми туди не лізли!

– Та мало що вона сказала! – обурився Їжачок. – Це тобі одному туди лізти не можна. А зі мною можна! Адже я гумовий! Мені ніяке море не страшне!

В голові у Ведмедика були ще думки про те, що скаже Сашуня, адже слухатися її треба, але Їжачок вже плюхнувся в море і схопився за кораблик.

– Агов, Ведмедику! – покликав він. – Йди-но сюди! Швидше, поки я тримаю!

Важко перехиляючись з лапи на лапу, Ведмедик підійшов до краю моря, заніс одну лапу, іншу… Оп! І всією вагою впав на кораблик. Його обдало бризками з голови до п’ят, і Ведмедик злякався:

– Ой матінко-о! Мене водою заливає!

– Нічого тебе не заливає, – огризнувся Їжачок. – Цукерок треба трохи менше їсти, бач, який важкезний! Ну, що, поїхали?

Піднатужившись, Їжачок штовхнув корабель, і він поплив по морю. Задоволений, Ведмедик тихенько сидів на палубі, а судно, похитуючись, рухалося по солоній воді й везло Ведмедика в далеку подорож! У плюшевого навіть подих перехопило.

– Клас! – захоплено вигукнув він.

– Отож-бо! – повчально зауважив Їжак.

– А ти торочиш: «Не можна, не можна»! Зі мною все можна!

І хвалькувато додав:

– Ану, тримайся!

Їжачок додав швидкості. Корабель закрутило на хвилях. Задоволений Ведмедик на радощах сміявся, а Їжачок по ходу запитував:

– Подобається?

– Еге ж! – відповів Ведмедик.

– А льодяник буде?

– Буде!

– Повний уперед!

І так би вони каталися, напевно, до самого ранку. Та раптом сталося непередбачуване: кораблик різко кинуло на хвилях, Їжачок на мить відпустив штурвал, не втримався – і шубовсть у воду!

– Ой! – тільки й устиг запищати Їжак – і зник під водою. Кораблик зупинився.

Латочка в Їжачка швидко намокла і відклеїлася, він відчув, що його тягне на дно.

– Що з тобою? – злякався Ведмедик.

Але Їжачок нічого не відповів. Він увесь заповнився водою, тому тільки пускав бульбашки. Ведмедик нахилився, щоб подивитися, що ж сталося з Їжачком, та краще б він цього не робив. Бух! Ведмедик з усієї сили гепнувся у воду і здійняв лемент:

– Рятуйте!

Поруч із ним борсався Їжачок… І хто його знає, що б трапилося з іграшками, але найнесподіванішої миті прийшла допомога:

– Ой, лишенько! І що ж це діється, люди добрі! У воду впали! Агов, усі сюди!

Полотняна Матрьошка поспішила до тазу з водою. Схопивши Сашунину парасольку, вона нахилилась і зачепила Їжачка, витягнувши його на сушу, а потім дійшла черга і до Ведмедика.

– Ох, важкий який, – голосила Матрьошка. – Ох, не витягну! Агов, народ! На допомогу!

Сірий Слон, котрий розмірковував у кутку про Африку, отямившись від своїх мрій, кинувся допомагати Матрьошці. Він схопив її хоботом за сарафан, і разом вони витягли мокрого до нитки клишоногого з тазу. Переляканий Ведмедик нічого не міг сказати, тільки пирхав та обтрушувався, а Слон тримав Їжачка хоботом і виливав із нього воду.

– Сушити їх треба, сушити! – метушилася Матрьошка. – І чайком гарячим напоїти, ось тільки цукор у мене закінчився!

– У мене льодяник під подушкою! – нарешті подав голос Ведмедик.

Він вказав лапою, де зберігається цукерка, подивився на Матрьошку, на Слона, та раптом як зареве! До нього кинулася Матрьошка, почала обнімати, втішати, але Ведмедик ревів щосили, уявляючи, що б із ними було, якби не Матрьошка зі Слоном! Гумовий Їжачок тим часом сушив свої голки Матрьошчиним рушником, винувато поглядав на Ведмедика і – от дива! – нічого не казав. Вперше в житті Їжачкові було соромно…

Закутавшись у теплий махровий халат, Ведмедик сидів за столом, де парував іграшковий самовар. Він пив чай і гриз свій шматок льодяника, а Матрьошка заклеювала латочку на боці в Їжачка. Нарешті інші іграшки теж присіли біля самовара.

– Ху-у-х! Утомилася з вами! – заявила Матрьошка. – Налий і мені чайку!

Вона зі смаком узялася за чай із цукерками, а Їжачок підібрався ближче до Ведмедика.

– Не гнівайся! – прошепотів він і поклав лапку Ведмедикові на плече.

– Я не гніваюся, – буркнув Ведмедик, – я теж винен. Сказано «не можна» – значить, і справді «не можна»! Треба слухатися, щоб нічого поганого не трапилося!

Їжачок зітхнув на знак згоди і почав гризти свою частину льодяника, навіть не помітивши, що вона значно менше обіцяної. Тут Ведмедик зрозумів, що очі в нього просто злипаються, і зараз він остаточно засне. Отож через силу добрався до свого ліжечка і невдовзі вже солодко спав, не почувши, як під ковдру поруч із ним пробрався Їжачок.

Снилися Ведмедикові морські хвилі, по яких плив його кораблик, відважний матрос Їжачок стояв на палубі, а капітаном був сам Ведмедик. Капітан із нього вийшов мудрий і спритний, який завжди приводив свій корабель у порт призначення… Ведмедик спав, і всі іграшки спали, і навіть кораблик і море в тазику встигли задрімати. Вони сьогодні й так потрудилися: пояснили двом «мореплавцям», що потрібно слухатися, коли їм щось забороняють… Спала і Сашуня в своєму ліжечку, і навіть старий ліхтар, утомившись зазирати до кімнат, вимкнувся. Все затихло. До ранку і до початку нових пригод…

Попередній запис

Гумовий Їжачок

Гумовий Їжачок постійно бурчав і з усіма сварився, тому інші іграшки не хотіли з ним дружити. Та Їжачку і не ... Читати далі

Наступний запис

Я дуже гарна няня

У лісі для пташенят і звірят був відкритий лісовий інтернат, куди мами віддавали своїх малюків на навчання. Влітку інтернат був ... Читати далі