Гумовий Їжачок постійно бурчав і з усіма сварився, тому інші іграшки не хотіли з ним дружити. Та Їжачку і не потрібні були друзі. Цілими днями він або спав у затишному куточку, або бродив по кімнаті, підбираючи все, що Сашуня загубила: фантик від цукерки, ґудзик, монету. Все, що знаходив, Їжачок ховав по своїх хованках, та так, що інколи і сам забував, де в нього що лежить. А якщо хтось із іграшок знаходив його скарби, Їжачок дуже ображався і ліз у бійку. Добре, хоч колючки в нього були несправжні.
Цього дня на вулиці було холодно і вогко, тому Їжачок не захотів іти з Сашунею гуляти. Та сунула його в кишеню пальто, а Їжачок вивалився з кишені й заховався під вішалкою. Сашуня з бабусею пішли на вулицю без нього, і Їжачок з цього дуже зрадів. Він зібрався, було, поспати, але, коли чимчикував до свого куточка, раптом зупинився. На підвіконні сидів Ведмедик і розмішував трубочкою різнобарвну воду в склянці.
Їжачок дуже зацікавився вмістом склянки Ведмедика: а раптом це морозиво? Тому він підійшов до підвіконня ближче.
– Іди звідси, – басом сказав Ведмедик. – Ти ж зі мною не дружиш.
Їжачок згадав, що саме вчора вони з Ведмедиком посварилися через скляну кульку. Ведмедик знайшов її на підлозі, а Їжачок відібрав…
– А ти зі мною дружиш? – запитав Їжачок.
– Я б дружив, – зітхнув Ведмедик, – але ж ти не даєш мені з тобою дружити!
– Не гнівайся, – попросив Їжачок, – я більше не буду. А що в тебе в склянці?
Ведмедик подав склянку Їжачкові. Гумовий запитайко сунув у неї мордочку, скуштував і скривився. Це було зовсім не морозиво, а звичайна мильна вода, така ж, як у ванній.
– Фе, – сказав Їжачок, – яка гидота.
– Ніяка не гидота, – образився Ведмедик, – а веселка. Я роблю веселку. Дивися!
З цими словами Ведмедик витягнув зі склянки трубочку і подув у неї. Величезна мильна бульбашка, переливаючись усіма барвами веселки, виросла з трубочки, а потім відірвалася і полетіла.
– Тримай її! – закричав Ведмедик.
Їжачок побіг за бульбашкою, вхопив її обома лапками і… раптом приклеївся до бульбашки та й полетів на ній по кімнаті.
– Ого-го, – кричав Їжачок, – я лечу!
– І я хочу літати!
Ведмедик видув ще одну величезну бульбашку і злетів разом із нею з підвіконня. Вони з Їжачком літали доти, доки бульбашки не лопнули.
– Нічого, – сказав Ведмедик, – завтра ще зробимо. А зараз пора спати.
– Еге ж, – підтакнув Ведмедикові Їжачок, а сам подумав: «Як добре, виявляється, коли ти не сваришся, а дружиш із ким-небудь. Тоді й усілякі чудеса в житті трапляються, і взагалі, все набагато веселіше».
«Завтра я теж що-небудь придумаю, – вирішив Їжачок, лягаючи спати. – Я придумаю… літак».
І він поклав скляну кульку на подушку Ведмедика.
