Загальні контексти для тлумачення

Оригінальні історичні контексти

Про історичні обставини написання Книгу Сираха відомо більше, ніж про переважну більшість книг Біблії. Її написав в Єрусалимі якийсь учитель на ймення Ісус (50:27) близько 180 р. до Р. Хр. З одного боку, первосвященик Симон (50:1-24), який помер у 196 р. до Р. Хр., здається постаттю минулого. З іншого боку, у книзі відсутні згадки про події, які відбулися через дії царя Селевкіда Антіоха IV Епіфана в 175 р. до Р. Хр., що спричинили повстання Макавеїв, і перекладач-внук на той час уже перебував в Єгипті (очевидно в дорослому віці) у 132 р. до Р. Хр. Єврейські фрагменти дають змогу познайомитися з великими частинами оригінального тексту в первісному вигляді, як його створив сам автор. Дата близько 180 р. до Р. Хр. говорить про перебування Сираха в Ізраїлі – спершу під контролем єгиптян із династії Птолемеїв, а відтак, із 198 р. до Р. Хр., – під контролем сирійських Селевкідів за часів царювання Антіоха III (223-187 р. р. до Р. Хр.) та Селевка IV (187-175 p.p. до Р. Хр.). Однак Сирах не дає прямих посилань на ті неспокійні часи, надаючи натомість перевагу поширенню мудрости, що непідвладна часу та яку можна застосувати за всіх обставин. Сирах, що його часто описують як людину традиційну й консервативну, насправді став першопрохідцем у богослов’ї і зумів інтегрувати біблійні й світські сапієнціяльні традиції. Тут присутні дивовижні паралелі з творчістю грецького поета Теогніда, автора елегій, та єгипетською «Інструкцією» з Papyrus Insinger, написаною демотичним письмом, що вказує на певну літературну залежність або принаймні на приналежність до світового сапієнціяльного контексту.

Історичний контекст, що його пропонує перекладач-онук, також дуже важливий. Переклавши твір, написаний його дідом, із єврейської мови на грецьку, він зробив цей твір доступним для нового кола читачів (зокрема юдейської діяспори); він виклав його іншою мовою та з певними концептуальними відмінностями, порівняно з попередньою версією. У пролозі перекладач розмірковує над труднощами перекладу цієї праці і зазначає, що між єврейською та грецькою мовами існують «чималі відміни». Там, де єврейська мова є доступною, можна побачити, що порівняно з переважною більшістю книг Септуагінти версія онука має відносно довільний порядок слів, відмінні лексичні засоби та іншу кількість лексичних одиниць. Його текст – грецький переклад, виконаний в Єгипті близько 117 р. до Р. Хр., – визначив те, як твір його дідуся розуміють більшість читачів уже впродовж понад 2000 років.

Канонічний контекст

Книга Сираха містить важливі докази, що стосуються історії канону СЗ. У пролозі внук стверджує, що Сирах присвятив себе читанню «тих речей, що в законі і в пророків та й по інших пращурних книгах», а отже, робить припущення, що в Єгипті другої половини II ст. до Р. Хр. був відомий поділ єврейського Святого Письма на три частини. Упродовж усієї книги ми знаходимо численні позначки, які свідчать про те, що Сирах знав і використовував Книгу Приповістей, Тору та багато інших біблійних книг. Перелік героїв Ізраїля в гл. 44-50 демонструє обізнаність автора з історичними та пророцькими книгами.

Єврейський текст Книги Сираха не був повністю втрачений після його перекладу на грецьку мову. Його продовжували використовувати в Кумрані та Масаді (де були віднайдені найдавніші фрагменти), він слугував підґрунтям сирійського перекладу та був переписуваний принаймні до часу, коли з’явились середньовічні рукописи (XI та XII ст.). Однак (можливо, через те, що вважалося, що текст було створено занадто пізно) він не став частиною єврейського канону, який у свою чергу слугував основою для протестантського СЗ. Та все одно цитати з Книги Сираха можна знайти в Талмуді та інших рабиністичних творах.

Грецька версія, створена внуком-перекладачем, стала частиною ширшого канону, якого дотримуються Католицька й Православна Церкви сьогодні. Ця версія була частиною Септуагінти та християнського СЗ із найдавніших часів. Присутність цієї книги в християнському каноні разом із Книгою Мудрости Соломона суттєво розширює антологію біблійної повчальної літератури.

Сирах у своєму творі широко використовує тексти СЗ, що є гарним прикладом біблійного діялогу і міжтекстових зв’язків. Стиль автора часто називають «антологічним», оскільки він використовував книги СЗ як джерело лексичного розмаїття і сталих виразів, які він потім застосовував, поєднуючи їх у незвичайний спосіб. Ця книга є суто «біблійною» за формою і за змістом.

НЗ не містить прямих покликань на Книгу Сираха. Найяскравішу паралель можна помітити в Мт. 11:28-29 (див. Сир. 6:24-25; 51:26-27). Але навіть у вказаних фрагментах це може бути виявом лише спільної термінології і спільних понять. Та попри те, Книга Сираха – це безцінне джерело, що дає розуміння передумов юдаїзму в часи пізнього Другого Храму і бачення того, що було новизною, яку впроваджував Ісус та первісне християнство. Отже, ця книга є важливою для тих, хто вивчає НЗ, навіть якщо НЗ не містить безпосередніх цитат із неї.

Важливість книги для сьогодення

Сама собою Книга Сираха є захоплюючою та повчальною. Книга в основному складається з різноманітних порад на рівні практичного людського досвіду. Розмаїття художніх засобів додає цьому творові такого оригінального сприйняття, якого бракує іншим повчальним книгам. Мало того, широкий спектр тем, яких торкається книга, відкриває двері у світ юдейського релігійного життя та думки періоду першої половини II ст. до Р. Хр. Чудові роздуми про пошук мудрости, викладені в книзі, та персоніфікація мудрости продовжують надихати релігійних мислителів. Текст, присвячений важливості доброго «імени» людини, та перелік героїв Ізраїля навчають сучасних людей цінности дотримування релігійних традицій.

Проте тут наявні і певні негативні моменти. Окремі твердження Сираха про жінок непопулярні в певних колах. Щоб виправдати таку його позицію, варто взяти до уваги те, що автор жив у патріархальному суспільстві і був наставником юнаків, які прагнули стати переписувачами й мудрецями, – саме до них скерований наратив Сираха. Так само контроверсійними є висловлювання автора про те, як ставитися до рабів (33:25-30): він не лише допускає рабство як соціяльний інститут, але й наполягає на дуже суворому ставленні до рабів. Менш очевидними характерними рисами книги, але такими, що викликають наше занепокоєння, є такі: велика увага до тем чести та безчестя, нескінченні перестороги щодо відносин у соціюмі, безапеляційне і квапливе окреслення інших «дурнями».

Найближчою до Книги Сираха тематично, за літературною формою і за духом є Соборне Послання апостола Якова в НЗ, в якому багато місця відведено описові практичного досвіду і зовсім стисло викладено те, що стосується формулювання правд християнського богослов’я. Знайомство з Книгою Сираха також може допомогти належно оцінити роль Ісуса як вчителя мудрости, особливо коли йдеться про теми, які Він розкривав, та способи, якими Він навчав, про що читаємо в синоптичних Євангеліях. Але особливе наголошування Ісуса на необхідності любити ворогів і свідчення про прихід Божого царства відрізняє Його від Сираха. Персоніфікація мудрости, особливо в Сир. 24, разом із Пр. 8 та Муд. 7 допомагає правильно сприймати ранньохристиянські гимни (Ів. 1:1-18; Кол. 1:15-20; Євр. 1:1-2), в яких Ісуса прославляють як Мудрість / Слово Боже. Ці теми мали вирішальне значення для розуміння того, що Ісус є одкровенням Бога (центральна ідея богослов’я Івана), і визнання того, що Він є предвічним і присутнім при створенні світу, згідно з тринітарною богословською доктриною.

Попередній запис

Книга Сираха

Назва «Книга Сираха» походить від імени «Ісус син Єлеазара, син Сираха» (50:27). У зв’язку з цим прийнято приписувати її авторство ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 1-2

Розгляд окремих фрагментів у такій послідовності дає змогу проаналізувати Книгу Сираха на літературному, історичному та богословському рівнях. Такий аналіз не ... Читати далі