Розгляд окремих фрагментів у такій послідовності дає змогу проаналізувати Книгу Сираха на літературному, історичному та богословському рівнях. Такий аналіз не може замінити читання тексту й розмірковування над прочитаним. Радше він має збагатити нас і спонукати до такого читання й розмірковування. На літературному рівні наш аналіз привертає увагу до сюжетної лінії (Сирах наставляє свого учня), художніх засобів і стилістичних фігур, вражаючих образів та висловів, викладу думок і логічної структури тексту. На історичному рівні він визначає коло соціяльних та культурних передумов (стосовно жінок, рабства, домогосподарства тощо), які ми маємо брати до уваги для належного прочитання книги. Оскільки Сирах у своїх коментарях лише натякає на події, що могли відбуватись за його життя близько 180 р. до Р. Хр. в Єрусалимі, ми не намагатимемося пояснити їх детально. На богословському рівні наш коментар намагається визначити позицію, з якої Сирах розглядав специфічні проблеми. Особливу увагу ми звернемо на джерела та паралелі з текстами СЗ, а також запропонуємо розглянути спільні й відмінні риси книги з книгами НЗ.
Пролог
Вступне слово або передмова до книги, як правило, пояснює її мету і дає інформацію про її створення. Написаний вишуканою грецькою мовою (так як Лк. 1:1-4) пролог до грецького варіянту Книги Сираха розповідає трьома довгими реченнями про першого автора книги, мету й проблеми, з якими зіштовхнувся перекладач, та обставини, за яких відбувався переклад. Книга була написана єврейською мовою конкретною людиною на ім’я Ісус (син Сираха, сина Єлеазара з Єрусалиму; див. 50:27). Перекладач взяв за основу єврейський текст, маючи на меті допомогти іншим євреям добитися успіхів «у житті згідно з Законом». Варто відзначити, що елементи мудрости, які є такими визначними в цій книзі, підпорядковані Торі. Адресатами перекладу були юдеї, що розмовляли грецькою мовою. Автор просить своїх читачів бути поблажливими, коли вони розкриють книгу грецькою мовою, написану вихідцем з Ізраїлю. Однак його версія не є механічним відтворенням єврейського тексту; це радше спроба автора виразити свої думки доброю грекою. Як давніші книги, написані грецькою мовою, «немало відрізняються» від оригіналів, написаних єврейською мовою, так само і грецька мова, якою написана Книга Сираха, відрізняється (навіть більше) від свого єврейського варіянту. Перекладач – це онук автора, який переїхав до Єгипту в 132 р. до Р. Хр. (у тридцять восьмий рік правління Птолемея VII Психона Евергета II) і завершив свій переклад близько 117 р. до Р. Хр. Він ставив за мету донести ці знання до юдейської діяспори, як його дід прагнув донести їх до палестинских юдеїв: щоб допомогти їм жити згідно з Законом і так досягнути досконалости.
1:1-30 – Походження і природа Мудрости
Звідки походить мудрість? Що це за поняття? Як здобути мудрість? Ця тема звучить у початкових віршах (1:1-10). Спершу автор будує твердження і ставить запитання (1:1-3,4-6), а потім розвиває тему про Бога як про джерело мудрости (1:8-10). Справді, мудрий Господь створив усю мудрість і дає її тим, хто Його любить. Мудрість виступає як особа жіночої статі, так само як ми це бачимо в Книзі Приповістей 8:22-31; в іншому випадку мудрість ототожнюється з Торою (див. 24:23). Такі ідеї стали підґрунтям гимну, яким Іван прославляє Ісуса як Слово Боже (Ів. 1:1-18), хоч Ісус посідає вище місце, ніж мудрість («Бог було Слово»).
Гідною відповіддю на отримання Божого дару мудрости (1:11-20) має бути «страх Господній», а саме – повага, вдячність, поштива поведінка, якими ми завдячуємо нашому Творцю всієї мудрости. Вірші, які прославляють страх Господній, спершу відображають добрі наслідки страху Господнього (1:11-13), а відтак оспівують його як початок (1:14-15), повноту (1:16-17), вінець (1:18-19) і корінь (1:20) мудрости. Продовжується змалювання мудрости в особі жіночої статі; крім того, автор ставить акцент на тому, що мудрість – це дар від Бога. Хоч Сирах можливо і не вірив у життя після смерти, його коментар у 1:13 про мудреця, що є благословенний у день своєї смерти, вказує на те, що він принаймні був готовий вірити в це.
Частина, в якій протиставляється невиправданий гнів і довготерпеливість (1:22-24), оперує поняттями на рівні практичної мудрости і приділяє особливу увагу наслідкам такої поведінки. Друга частина (1:25-27) зводить воєдино основні богословські зацікавлення Сираха: зв’язки між мудрістю, страхом Господнім, дисципліною та дотриманням заповідей. Таким чином, він об’єднує світську сапієнціяльну традицію, проілюстровану в 1:22-24, з релігійною традицією Ізраїля, особливо з тією, що викладена в Торі. Третя частина (1:28-30) додає практичні вчення про мудрість і розглядає цілісність vis-a-vis Бога та людства, попереджаючи, що Бог, безперечно, відкриє тайни облудних і скине їх додолу. Аналогічно стається в новозавітних «етичних» повчаннях, в яких мудрість сформована центральним значенням смерти та воскресення Ісуса Христа.
2:1-18 – Страх Господній
Шість коротких частин цієї глави досліджують різні аспекти страху Господнього чи «віри» в значенні відданости Богу. Тема страху Господнього в книзі Сираха є всеохоплюючою, бо вона об’єднує такі категорії, як віра і вчинки, пізнавання Бога й поведінка, любов до Бога та любов до ближнього тощо. Центральним віршем цієї глави є такий: «Господь бо співчутливий і милосердний, Він відпускає гріхи і спасає в скорботі» (2:11). Якщо Бог милосердний, то потрібно висловлювати Йому шану та довіряти Йому. Ця частина тексту завершується визнанням (яке відсутнє в грецькій версії, але наявне в інших текстах), що «дорівнюють Його йменню всі діла Його», яке свідчить про те, що ім’я Господа дарує «милосердя» (rahum). Біблійний «страх» та «віра» ґрунтуються на досвіді пізнання Бога і на Його милосерді.
Перша частина (2:1-6) застерігає, що той, хто намагатиметься бути вірним Богові, повинен бути готовим до «випробування» (велика біблійна тема) і залишатися відданим, плекати надію, незважаючи на тимчасові та очевидні приниження. Таким чином, страждання пояснюється як дисциплінування: «Бо золоту проба – вогонь, а бездоганному – горно приниження» (2:5; див. Пр. 3:11-12; 17:3; 27:21; Муд. 3:6; Як. 1:12; 1Пет. 1:7). Друга частина (2:7-9) звертається до вірних: «Ви, що страхаєтеся Господа», і перекликається з першою частиною (див. 2:6). де звучить наказ: «вір» (довіряй) Господу і «надійся» на краще. Питання в третій частині (2:10-11) ґрунтуються на Пс. 22:4-5 та 37:25, хоч Книга Йова піддає сумніву однозначні відповіді «так», що їх очікує Сирах. Господь бо «милосердний і ласкавий» (див. Вих. 34:6), він «прощає» гріхи і «спасає» (див. Пс. 37:39-40; 103:3; 145:18-19). За допомогою протиставлення четверта частина (2:12-14) описує три «лиха» (застереження чи загрози) боязких і беззаконників. Господня «відплата», про яку йдеться в 2:14, найімовірніше, стосується подій, що відбуваються під час життя людини, хоч інші юдейські та християнські тексти використовують ті ж самі лексичні засоби, щоб описати Судний день. Повторюючи лексику 2:7-9, п’ята частина (2:15-17) характеризує тих, «які мають страх Господній». Останній вірш (2:18) показує, наскільки краще піклування Господа, ніж людське. Тому що Господь милосердний. Перші дві глави з роздумами про походження та природу мудрости і про віддане служіння Господу («страх Господній») становлять богословську основу для решти книги.
