Розділи 3-4

Муд. 3:1-4:20 – А. Парадокси нашого життя

У даному фрагменті сфокусована головна ідея першої частини книги. Чотири диптихи змальовують образ праведного та грішного в перемінній послідовності:

Праведник Грішник
3:1-9 3:10-12
3:13-15 3:16-19
4:1-2 4:3-6
4:7-16 4:17-20

 

Задекларувавши віру в особисте безсмертя людини, як це викладено в 2:23, автор дає відповіді на всі загадки й парадокси, що їх пропонує життя. Три парадокси особливо привертають увагу: страждання, безпліддя та передчасна смерть праведних.

3:1-12 – Суворі випробування праведників; покарання безбожників

Автор дає відповідь на вічне запитання, що випробовує віру, а саме – очевидне протиріччя, яке спостерігаємо в житті: поразка праведників і тріюмф безбожників (див. Проп. 4:1; 7:15; 8:14; Пс. 73 та бунтівниче ставлення Йова до Господа через невимовні страждання). Позицію автора щодо цієї проблеми потрібно розглядати крізь призму тогочасних обставин. До того часу тривале життя на землі вважали нагородою від Бога, а лиха, хвороби, голод і передчасну смерть – карою за гріхи. Пізніше, протягом останніх століть перед приходом Христа ці погляди стали піддавати сумніву, через те що під час юдейської війни за звільнення від влади царя Антіоха IV Епіфана Селевкіда (175-164 до. Р. X) благочестиві юнаки, які вимагали, щоб їм не забороняли вільно виконувати Закон, загинули передчасно. Через ці жертви стало неможливо підтримувати старе вчення про винагороду (і покарання) протягом життя людини. Описані події привели до думки, що ці жертви за віру отримали свою справедливу нагороду на небесах. Автор Книги Мудрости розвиває цю думку не лише щодо вказаних жертв (хоч він говорить про них дискретно, вживаючи слово мука в 3:1), але маючи на увазі всіх праведників загалом.

У Муд. 3:1-9 автор розглядає проблему переслідування та страждань праведників. Після смерти праведники йдуть у місце спокою та блаженства з Господом (3:1-3). Страждання в земному житті – це випробування, що мають очистити їх (3:4-6). Віра в їхнє безсмертя надає значення їхньому існуванню. Насамкінець 3:7-9 (що є паралельним до 3:1-3) доводить нас до розуміння, що життя після смерти – гарна маніфестація Божої винагороди праведникам.

Похмуре майбутнє безбожників, описане в 3:10-12, протилежне до наповненого світлом образу щасливого майбутнього праведників. Нерівноцінність їхньої долі окреслена в повторюваних антитезах та покликаннях на абсолютно негативний досвід, навіть якщо цей досвід стосується таких речей, які ми вважаємо великими цінностями: робота, сім’я, досягнення і сподівання. Майбутнє тут змальоване як остаточне та незмінне.

3:13-4:6 – Плідність та безпліддя

У цій частині (= другий та третій диптихи) автор розглядає явище, що здається незбагненним для ізраїльтян, але є ще одним аспектом проблеми, розглянутої в попередній частині. Згідно з традиційними уявленнями, діти – це найдорогоцінніше благословення від Бога (див. Лев. 26:9; Втор. 7:14; 28:4,11; Пс. 128:1-4); вони є даром від Бога, як сказав про це Йосип своєму батькові Якову (Бут. 48:9). Ми зустрічаємо такі думки в різних історіях про безплідних жінок, які все одно змогли зачати та виносити дитину, тому що вони благали Божої милости: Сара (Бут. 17), мати Самсона (Суд. 13), Анна, мати Самуїла (1Сам. 1). Сини зберігають ім’я і пам’ять про батьків (див. Сир. 40:19; Рут. 4:14). Коли синів утрачено, перспектива, що імена їхніх батьків будуть пам’ятати, дуже непевна (див. Йов. 18:17-19).

На противагу цьому щасливий дім безбожних – камінь спотикання для побожних ізраїльтян. Ось чому варто поцікавитися: чи завжди плідність є знаком Божого благословення? Що ж означає безпліддя? Засудження? Для праведних людей це було жахливим, важким випробуванням (див. Сам. 1:5-6), а для жінки – приниженням і постійною причиною гіркоти та відчаю (див. Сам. 1:9-18). Автор розглядає цю актуальну в усі часи проблему з погляду віри в безсмертя душі.

3:13-15 – Плідне безпліддя праведних

Про праведних ідеться в першій частині другого диптиха, в оповіді про неплідну жінку й скопця. Книга Мудрости тут розвиває тему, що дуже рідко трапляється в стародавній літературі: щаслива безплідна. Побожний скопець, так само як і безплідна жінка, повинні отримати благословення. В Ізраїлі євнухам було заборонено брати участь у «громаді Господній» (Втор. 23:2) та жертвоприношеннях на престолі (Лев. 21:20). Іс. 56:4-5 натомість говорить таке: «Бо так каже Господь про скопців, що суботи Мої бережуть, і вибирають завгодне Мені, і що тримаються міцно Мого заповіту: Я їм дам у Своїм домі та в мурах Своїх місце і ймення, що краще воно за синів та дочок, Я дам йому вічне ім’я, яке не понищиться!». Автор Книги Мудрости, у творі якого спостерігаємо й інші споріднені риси з грецьким перекладом Книги Ісаї. сприйняв учення цього пророка.

3:16-19 – Безплідна плідність грішників

Автор протиставляє плідну безплідність праведних та безплідну плідність грішних чи непотрібне потомство безбожних, якому немає числа. Як не всяке безпліддя було прикрим (3:13-15), так і не всяка плідність є знаком благословення (3:16-19). Фокус зміщується в 3:16. Батьки не єдині, хто є винним чи засудженим, як можна було очікувати; сини й потомство також отримують прокляття. Тут ми бачимо вплив стародавньої ідеї про правничу співвідповідальність членів однієї родини (див. Сам. 21; Вих. 20:5; Єр. 31:29; 18:2).

4:1-6 – Благословенне безпліддя та непотрібна плідність

У цьому диптиху протиставляється бездітність (4:1-2) та плідність юрби нечестивих (4:3-6), але це пояснення відрізняється від попереднього диптиха, принаймні в першій частині. У 3:1-19 автор підкреслює позитивне значення безплідности праведних та негативне значення плідности безбожників, які розглядаються як «плоди» чи «результати» їхньої плідности або безпліддя. Отже, виникає запитання: як правильно оцінити ситуацію, що містить протиріччя, з позиці віри в безсмертя душі людини? У 4:1-6, автор обговорює тему чесноти. Цей термін, важливий у філософській концепції стоїків, безперечно був знайомий читачам цієї книги, що мали еліністичне походження. Той, хто прагне чесноти, стоїть вище за всіх. У цій ситуації бездітність із доброчесністю кращі за плідність без неї. Тут ми бачимо образи, що описують тріюмф чесноти: парад переможців, вінчання лавровими вінками, змагання та неосквернені дари – всі ці поняття притаманні еліністичній культурі, де змагання на стадіонах Олександрії були звичайним явищем. Апостол Павло пізніше також використає ці образи у своїх листах (1Кор. 9:24-25; 1Тим. 4:7).

4:7-20 – Передчасна смерть праведників і трагічна смерть безбожників

Четверта антитеза в цій секції також розглядає одну з найбільших таємниць. Передчасна смерть молодих людей стає не більше недоступним для розуміння явищем, особливо якщо ці молоді люди були праведниками і мали Божий страх. З іншого боку, автор розмірковує над долею людей старшого віку, які не відзначаються від інших ні мудрістю, ні розсудливістю. Цей фрагмент теж викладений у формі диптиха.

4:7-16 – Передчасна смерть праведників

Муд. 4:7 підсумовує тезу автора. Праведний чоловік, про якого говорить автор, це приклад людини, яка живе відповідно до Божої волі та Його намірів (4:10-14) і яка є доволі зрілою з погляду Божих критеріїв, що не завжди збігаються з людськими. Передчасна смерть праведників завжди була каменем спотикання для побожних людей, тому що Святе Письмо вчить, що довге життя й процвітання існує для тих, хто виконує Закон (Вих. 20:12; Втор. 5:16; 30:20; Пс. 21:5; 23:6; 91:16; Пр. 3:1-12). Та попри те, на зорі Нового Заповіту надія праведних перемагає обмеження смерти і вже не існує такого великого страху смерти: праведні отримають вічний спокій, як про це сказано в християнській літургії (пор. Муд. 3:3; Іс. 57:1-2), тому що вони проводитимуть вічність у руках Бога (Муд. 3:1).

З іншого боку, правильний критерій для праведного життя – це не його тривалість, а доброчесність (див. Пр. 16:31; Сир. 25:4-6). Доброчесність – якість притаманна праведним, а не безбожним, навіть якщо вони й можуть насолоджуватися довголіттям (Муд. 3:17; 4:16). Грецька та римська сапієнціяльні традиції, так само як і традиція учителів Церкви, визнають це вчення. Згідно з цими традиційними уявленнями, молода людина, що рано помирає (Муд. 4:10), асоціюється з легендарною постаттю Еноха з Бут. 5:22-24. Бог узяв його «передчасно», бо він жив лише 365 років, що за часів до потопу (коли 800 чи 900 років життя вважалися нормою) було досить коротким життям (див. також Сир. 44:16; Євр. 11:5).

4:17-20 – Трагічна загибель безбожних

Це друга частина антитези. Тут описано «остаточні» умови, в яких безбожні будуть існувати після своєї смерти. Смерть – це ніби результат Божого сміху (4:18), який має іронічний характер; така іронічна насмішка походить з Іс. 14:4-20, де автор із сарказмом насміхається з вавилонського царя.

Попередній запис

Розділи 1-2

Книга Мудрости – це «перечитування» Старого Заповіту (єврейської Біблії), які здійснив юдей з діяспори на зорі християнської ери. У процесі ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 5-6

5:1-23 – Праведник і грішник на суді Автор використовує тут літературно-художні засоби, щоб змалювати читачеві сцену суду, під час якого ... Читати далі