Розділи 5-6

5:1-23 – Праведник і грішник на суді

Автор використовує тут літературно-художні засоби, щоб змалювати читачеві сцену суду, під час якого праведники будуть відділені від грішників (пор. Мт. 25:31-46). Тут ми знову спостерігаємо, що перикопа обрамлена інклюзією, і в цьому конкретному випадку цей прийом позначений ключовим словом стояти (виступати).

У в. 1 фраза «праведник виступить з великою сміливістю» відразу ж задає позитивний тон; тоді як у в. 23 сказано: «подмух Всесили проти них (безбожників) постане».

5:1-3 – Сміливість праведних та страх безбожників

Очевидно, що ці події розгортаються по закінченні земного часу. Праведника в 5:1 порівняно з бідаком праведним у 2:10-20. У цьому тексті не варто ототожнювати його з месією (див. 5:5, де вжито вираз у множині «сини Божі», див. також 5:15 та 3:1-9). Зазначеному фрагменту надають збірного тлумачення через його надзвичайну парадигматичну цінність.

5:3-13 – Слова безбожних

Автор знову дає тут слово безбожним, як він це вже робив у 2:1-20. Лексичні засоби цих двох дискурсів дуже подібні, але зміст фрагментів містить протиставлення.

Якщо в 2:1-20 безбожні впевнені в собі до їхньої смерти і насмілюються випробовувати справедливого чоловіка (2:17), тепер, під смертним судом, вони мусять визнати, що помилялися (5:6) і що праведник мав рацію (5:4-8). Вони помилялися в усіх питаннях, крім одного. Їхня думка про швидкоплинність життя правильна, але зараз вони повинні визнати, що помилково розуміли, чому життя таке коротке (пор. 2:1,4-5 з 5:9-13). Тут, можливо, автор мав на увазі Псалом 49.

5:14-23 – Роздуми автора

Тіні та світло поперемінно виникають у фінальній сцені, де безбожні й праведні виступають не як актори, але як ті, що отримують кожен свою нагороду від Бога. Єдиним головним героєм є Господь. Цю перикопу можна поділити на чотири строфи: (1) різна доля очікує безбожних та праведних (5:14-16) (опис викладено в чотирьох порівняннях); (2) приготування Божої «зброї» (5:17-20а); (3) Божі створіння як союзники (5:20б-23) і (4) остаточне спустошення (5:23вг). Творіння, які з самого початку є добрими (Муд. 1:14; Бут. 1) і стоять на боці Бога (Рим. 8:19-22), беруть участь у всесвітній боротьбі.

6:1-21 – Напоумлення володарям

Цей фрагмент також позначений інклюзією: слово царі у в. 1 та слово царювати (буквально бути царем) у в. 21. Цей фрагмент містить концепцію політичної влади, притаманну для семітського світу. Але єдиним справжнім джерелом влади є Бог (1Хр. 28:9; Пр. 8:15-16; Дан. 2:21,37; 5:18). Жоден цар чи царство не може існувати без Бога. Царі й правителі – це слуги Божого царства (Рим. 13:1-4). І оскільки володарі не є джерелом влади, вони також не є джерелом закону і справедливости. Вони підпорядковуються закону і повинні судити справедливо, бо їх свого часу також будуть судити.

6:1-11 – До володарів

Попередній фрагмент завершується 5:23 фразою «повалить престоли сильних». Заклик у 6:1 «тож слухайте» стосується цих правителів. Заголовок усієї книги, наведений у 1:1, звучить як «ви, що правите землею». Чи ця книга, написана юдейським автором, у такому разі дійсно адресована царям, князям і володарям, які не є юдеями? Уже з найперших сапієнціяльних текстів до адресатів зараховували всіх, і серед них представників влади, та все-таки книга була адресована вірним, які перебували в єгипетській діяспорі. Тут застосовано особливий художній прийом. Автор ніби приміряє на себе образ царя Соломона, щоб надати своїй праці його авторитетності, але насамперед наслідувати дуже популярний літературний жанр, який часто використовували в еліністичні часи – трактат про царство. Із часів Олександра Македонського вмотивовані прикладом цієї історичної особистости філософи часто зверталися до цього літературного жанру. В образі ідеального царя тут виступає сам філософ, який розмірковує на всі головні теми про всі речі. Автор Книги Мудрости користується нагодою та позиціонує себе в ролі ідеального мудрого царя Соломона, який звертається до суддів на землі. Таким чином він міг привернути увагу освічених юдеїв з еліністичними нахилами, які впізнавали себе серед «суддів».

6:12-21 – Мудрість веде до царюванння

Ця частина також обрамлена інклюзією і містить явне покликання на «Мудрість». За допомогою цього підходу останній фрагмент частини І плавно переходить у частину II, де автор буде більш детально пояснювати таємницю та походження Мудрости. У 6:12-21 автор прагне переконати своїх читачів, як просто і як потрібно шукати Мудрість (пор. Прип. 8). Але цей процес вимагає певних зусиль, що полягають у тому, щоб любити, шукати, бажати, рано вставати, зосереджуватись на думках, спостерігати. І досить дивно, що Мудрість сама шукає тих, хто так чинить (тих, хто «варті її»). Автор робить висновок про те, що царство не може вижити без Мудрости, і про те, що Мудрість веде до царювання. Не царству земному, яке може бути повалене, а царству небесному, що ґрунтується на Мудрости, ніколи не настане кінець.

6:22-9:18 – Частина II: Похвала Мудрости

Ця центральна частина повністю присвячена Мудрості і є джерелом назви книги.

6:22-8:21 – Мова Соломона про Мудрість

Тут автор веде розповідь від першої особи. Його ім’я ніде не згадується, але в нашому коментарі в попередній частині ми вже зазначали, що він асоціює себе з постаттю Соломона. Даний фрагмент абсолютно чітко про це свідчить. Автор називає себе царем і пояснює, що він молився про отримання Мудрости та отримав її (7:7). Тут ми маємо очевидне покликання на 1Цар. 3:5-15. Однак у цьому фрагменті також використано прийом алюзії, оскільки тут міститься згадка про легендарне багатство Соломона (див. 1Цар. 5:1-7) у Муд. 6:11, і це стає повністю зрозумілим у Муд. 9:7-8, де автор звертається до Бога: «Ти заповідав мені збудувати храм на Твоїй святій горі», що є очевидним покликанням на 1Цар. 6. Через причини, що їх ми вже пояснили, автор за допомогою літературної фікції ототожнює себе з наймудрішим з усіх царів.

Оповідь починається зі вступу (6:22-25) та охоплює сім частин. Перша (7:1-6) та остання частини (8:17-21) взаємопов’язані і мають спільні риси. Вони стосуються Соломонової юности та його смертної природи. Друга (7:7-12) і шоста (8:10-16) частини доводять, що Мудрість є вищою за всі матеріальні блага. Третя (7:13-22а) та п’ята частини оспівують Мудрість і ставлять її вище понад усі досягнення культури й моралі. Нарешті, центральний фрагмент (7:22-8) описує характерні риси та природу Мудрости.

6:22-25 – Вступ до мови Соломона

Автор обіцяє розкрити всі таємниці Мудрости і не розминутися з правдою. Вживання слова таємниці (містерії) привертає увагу еліністичного читача, що жив на початку нашої ери. Це були часи містерійних культів, прибічники яких брали участь у ритуалах смерти та воскресення божества. Дуже важливим аспектом цих таємничих релігій було те, що від втаємничених у них вимагалося дати клятву про збереження таємниці (а отже й ім’я). Тут автор говорить про те, що він має намір розкрити таємниці Мудрости. Немає сумніву, що він уже здобув повну увагу своїх читачів, тому що те, що він має намір зробити, було досі небаченим. Але для нього це звичайне явище, і він просто буде слідувати за правдою.

Попередній запис

Розділи 3-4

Муд. 3:1-4:20 – А. Парадокси нашого життя У даному фрагменті сфокусована головна ідея першої частини книги. Чотири диптихи змальовують образ ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 7-8

7:1-6 – Мудрість у межах досягнення для всіх Цей фрагмент також обрамлений інклюзією: в. 1 «...людина, як і всі інші» ... Читати далі