8:5-14 – Епілог

Епілог – це коротка поема чи промова, додана до висновків, які мають підсумувати цілий твір. Зазвичай епілог присвячено головним проблемам і темам, а часто він указує на практичне значення фабули твору чи звертається до читачів із палким закликом.

8:5-7 – На противагу до 8:3-4, де акцетовано настрій поєднання та відпочинку закоханих, вірш 5 знову повертається до руху. Як сніп світла враз освітлює темну сцену, так питання: «Хто вона?» – зосереджує увагу на Молодій. Саме її особа забезпечує єдність епілогу та домінує в ньому. Це запитання, яке ставлять доньки єрусалимські чи анонімний Хор і яке відоме вже з 3:6, свідчить про її прибуття, а водночас готує фінальне – найважливіше – послання Пісні Пісень.

Слова Молодого про пробудження кохання під яблунею – це загадка, – і постає питання, що ж вони можуть мати спільного з наступними патетичними віршами. Чому ж ці слова розпочинають епілог, покликаний пояснити й увиразнити зміст цілої Пісні Пісень?

У наших роздумах ми прийняли те, що рефрен про заклинання відіграє роль ключового елемента, який структурує Пісню Пісень. Дочкам єрусалимським тричі наказують не будити любої (2:7; 3:5; 8:4). Безпосереднє значення тих слів досі залишалося незрозумілим. Вони могли стосуватися «любові» в абстрактному значенні чи також конкретної особи, причому однаково і Молодого, і Молодої. Тут, в епілозі, Молодий сповіщає, що він «збудив» свою любу. В якому сенсі він її «збудив»?

Ключ до цієї загадки є в тексті. У пролозі Молодого ототожнено з яблунею, під якою відпочивала і споживала їжу Молода; то було також місце їхніх любовних обіймів (2:5-6). У 8:5 слово «там» відповідає вислову «під яблунею». Також є відповідність між підметами, вираженими займенником у першій особі однини і словосполученням «твоя мати», а також між присудками «зачала» та «породила».

Можна, отже, зробити висновок, що Молодий, який «збудив» Молоду, певним чином відповідає її матері, котра зачала її та породила. Сенс слів із 8:5 стосується пробудження до нового життя. У любовних обіймах він дає їй нове життя. Такою є сила кохання, про яке розповідає Пісня Пісень. У цьому контексті заклинання не будити чи не розбудужувати любу, «покіль вона того не схоче», набувають нового значення, є чимось більшим, аніж виявом турботи про спокійний сон коханої особи. Вони є пересторогою, щоби не нехтувати могутньої сили, яка викликає до життя нове творіння.

8:6-7 – Цей фрагмент, що його часто окреслюють як «підсумок» цілої Пісні Пісень, розкриває велику таємницю кохання з такою силою, яка звучить лишень у цьому місці твору. Впродовж цілої поеми Молодий і Молода говорять між собою та одне про одного «з любов’ю». Їх показано у взаємодії мовлення і слухання, звертання і відповідання, відкривання і замилування, діяння і реагування на нього. Ще до настання моменту, коли Молода виголошує свої квазісакраментальні слова: «Я належу своєму коханому, а мені – мій коханий» (6:3), – уважний читач устигає, напевно, вже помітити, що відбувається дедалі міцніше поєднання їхніх душ. Воно особливо увиразнюється в піснях, сповнених здивування, де це глибоке поєднання проявляється у своєрідному взаємному «віддзеркаленні» постатей. Взаємне відкривання є водночас і відкриванням сотвореного світу. Кохану особу персонаж сприймає в контексті цілого сотворення, й ціле сотворення уособлено в коханій чи в коханому. Бажаючи допомогти читачеві оцінити істинну міру цього кохання, не сплутати його з чимось, що до нього не дорівняється, епілог подає підсумкові слова про любов, про її природу, свідченням якої повинна бути ціла Пісня Пісень.

На образ «печати» натякає вже рефрен 8:3. Підтримана рукою коханого, пригорнута до його серця, Молода прагне так і залишатися; проте для неї ці слова мають поглиблений сенс. Вона хоче стати схожою на його особисту печать, яку він носить на мотузці, обв’язаній довкола шиї; яка спочиває на його серці; яку він прикріплює до руки. Ставши такою печаттю, вона була би знаком його ідентичности і засвідчувала б усі його вчинки. Вона стала б, отже, своєрідним укриттям чи загорожею для його думок, почуттів і дій.

Наступні чотири фрази пояснюють аналогічний заклик уже з уст Молодого: «Поклади ти мене, як печатку». З допомогою виразного образного стилю, характерного для mashal у сапієнціяльних писаннях, тут розкрито ще один вимір цього кохання. Подібно до того, як любов має силу створювати нове життя, так вона воює і з нищівними силами смерти й підземного світу. Означений артикль, ужитий при іменнику «смерть», і приписані смерті ознаки сили та жорстокости, виразно вказують на те, що «смерть» і «Шеол» є тут уособленнями і їм протиставлено «любов» і «ревнощі» – атрибути Бога. Наступна фраза: «Його жар – жар огню, воно – полум’я Господа» (salheberyah), – чітко окреслює природу цієї любови як відкритість до трансцендентного сприйняття YHWH.

У 8:7 закладено значно більше, ніж саму тільки заяву про те, що любов – це вогонь, якого не можуть загасити великі води. «Великі води» первинно пов’язано з битвою, яку провадив YHWH проти морського чудовиська Рахаба, або Левіятана, з підкоренням Богові вод хаосу, що передувало сотворенню, а також із Господнім пануванням над морем. Іншими словами, тріюмф Любови над великими водами та ріками, які витікають із глибин, – це перемога над уселенським злом. Відтак «великі води» означають поразки будь-якого ґатунку, перешкоди та боротьбу зі злом і гнобленням. Любов сильніша за них, і вони не можуть її здолати.

Візія, розкрита в цих трьох віршах (8:5-7), – безмежна. Особливий любовний союз показано як потужну твірну силу (8:5), що вимагає непорушного зв’язку взаємної відданости (8:6). Цю силу, «запечатану» в такий спосіб, можна порівняти хіба що з нестримними первинними стихіями води та вогню. Ця сила виповнює простір Усесвіту, сягає аж до підземного світу і руйнує його пута; злітає вгору, як те полум’я, линучи до трансцендентного сприйняття Бога, котрий є Любов.

8:8-10 – У 8:8-9 слово беруть, імовірно, брати Молодої, котрих на початку (1:6) вона називає «сини неньки моєї», завдання брата, яке полягає в тому, щоб убезпечувати свою сестру, охороняти її та залагоджувати її заміжжя, добре засвідчено в Біблії (пор. Бут. 24:50-51; 35:6-18). На думку братів, їхня сестра ще не є дорослою. Вони міркують, як уберегти її до того часу, коли вона стане на порі, досягнувши шлюбного віку. Тим часом Молода сперечається з ними, стверджуючи, що вже доросла і що вона «знайшла спокій» в очах Молодого. Надзвичайно важливою тут є наявність слова «спокій» укінці в. 10. Це слово вказує на те, що обмін думками між братами та Молодою наближається до спільного рішення. Попередню згадку (1:6) було позначено атмосферою напруження. гніву та конфлікту. Метою початкових дій братів було захистити їхню сестру, натомість тепер вони прагнуть підтримати її та прикрасити.

8:11-12 – Це притча дуже давнього походження. Соломона спочатку показано як постать на межі історії та легенди. Локалізація його виноградника у Баал-Гамоні має радше символічний, аніж географічний вимір. Ця назва означає «чоловік багатьох». У наступній частині притчі дію раптом перенесено з далекого минулого в сьогодення. Молода звертається безпосередньо до Соломона: «Але мій виноградник, що маю його, при мені! Тобі, Соломоне, хай буде та тисяча, а сторожам його плоду дві сотні!». Без сумніву, «Соломон» і «виноградник» мають тут значення водночас і дослівне, і метафоричне.

Така подвійність фігурувала вже раніше, у пролозі, коли Соломон в одному епізоді був історичною постаттю, символом добробуту і розкоші (1:5), а в іншому – Молодим, «царем», котрий увів Молоду до своїх хоромів (1:4) і примостив голову на її грудях (1:13). Виноградники є місцем, де Молода засмагла, де її «сонце опалило» (1:6), а водночас вони символізують її саму (1:6; 2:15; 6:11; 7:13).

Парадоксально, та досвід кохання пробудив самосвідомість Молодої. Тож вона каже Соломонові (Молодому), щоби він прийняв її добро, а частину віддав «сторожам плоду» виноградника (її братам). Адже її виноградник – це «дар», якого не можна купити за жодну ціну (8:7).

8:13-14 – Закінчення Пісні Пісень – неочікуване. У короткому діялозі Молодий дає Молодій нове означення: «О ти, що сидиш у садках!» Він каже їй, що його товариші уважно слухають її голос. Її відповідь на його благання («Дай почути його і мені!») – більш аніж несподівана: «Втікай, мій любий!» Це дієслово означає тут не просто «поквапся», а «йди якнайшвидше». Проте остання фраза: «У бальзамових горах» (пор. 4:6) радше схожа на прикликання, ніж на вимогу розлуки. Тож дві частини її останньої репліки позначено напруженням: іди і прийди.

Молода наказує йому поспішити з відходом, але водночас має на увазі те, що цей відхід є початком дороги повернення, що відсутність є формою присутности, що їхнє кохання ніколи не є статичним і що воно не може бути довгим триванням одних-єдиних обіймів. Воно динамічне і постійно розвивається. Пісня Пісень закінчується так само, як починалась: in medias res.

Попередній запис

6:4-8:4 – Частина четверта

Межі четвертої частини Пісні Пісень визначають рефрени, вміщені в 6:3 й у 8:3-4. Сам текст складається з двох доволі довгих ... Читати далі

Наступний запис

Книга Мудрости

Назва Книга Мудрости не є частиною тексту, як це часто трапляється з біблійними книгами, а бере свій початок з писемної ... Читати далі