Розділи 3-4

3:1-15 – Людські створіння підвладні часу

Усі люди тягнуть свій тягар минулого, натомість майбутнє – це книга за сімома печатями, тоді як теперішнє – швидкоплинне і туманне, а отже, всі є заплутаними в часі з його непередбачуваними примхами. Книга Проповідника висловлюється на цю тему в поетичному фрагменті про закони часу (3:1-9). Цей фрагмент є викладом усіх перипетій людського життя, на що вказують певні літературні засоби: кількість тем – двадцять вісім, або чотирнадцять пар, тобто кратність числа «сім», яке означає цілісність (merismos); перша пара, «час родитись і час помирати», – визначає межі самого людського існування (Whybray, Ecclesiastes, 68). Мораль цієї поемки не зводиться до думки, як те часто вважають, що все має свій належний час, на що ми повинні зважати в нашій діяльності, – йдеться про те, що все відбувається в належний для нього, призначений, час. Це стає зрозуміло з першої пари, тобто з протиставлення життя і смерти, які не підлягають людському контролю. Ми не володіємо нашим життям; воно є одна велика пригода, під час якої ми зазнаємо багатьох речей, але ми не контролюємо самого життя; ніхто не може змінити визначеної години чи часу, призначеного для всіх справ. У наступних віршах, 10-11, Проповідник показує, що він не безбожник: Бог призначив усьому свій час, а людину наділив прагненням охопити всі зміни, які відбуваються у світі; люди хотіли би прозирнути до підвалин, на яких Бог побудував Своє творення, проте не могуть. Ці підвалини залишаються цілковито непроникними, і люди з цим не можуть нічого вдіяти (3:14-15; пop. 1:15; 6:10; 7:13). І знов автор радить насолоджуватися благами життя як даром Божим (3:12-13).

3:16-4:16 – Життя в суспільстві

Іншою цариною, в якій Проповідник убачає абсурдність, є суспільство, бо він спостерігає тут багато несправедливости i неправильних дій (3:16; пор. 5:7). На думку Проповідника, задовільного вирішення цієї проблеми немає, тому що в смерті праведники та грішники, мудрі та нерозумні є рівними. Він цікаво розгортає цю думку в 3:16-21, хоча цей текст залишається частково проблемним. У в. 16 автор ділиться спостереженнями над несправедливістю, яка панує в цьому світі. Вихід із цього поганого становища він убачає в переконаності, що Бог засудить лиходіїв, як те невтомно твердили традиційні віра та мудрість. Така позиція є розсудливою, бо все має свій час, i так само мусить надійти й суд Божий (закон часу: в. 17). Однак остаточно цей можливий Божий суд нічого не змінює, бо померти мусять усі, а життя після смерти немає: «Бо доля для людських синів і доля звірини однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищости людям, марнота бо все!… Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху… Хто те знає, чи дух людських синів підіймається вгору, і чи спускається вділ до землі дух скотини?» (вв. 19-21). «Індивідуальне існування” – абсурдне, бо всі відмінності в житті, як і різницю між людьми й іншими створіннями стерто» (Fox, Qoheleth, 197). Отже, практичним вирішенням проблеми є знову «ділами своїми радіти» (в. 22).

У 4:1-3 Проповідник висловлює співчуття пригнобленим і журиться через брак людської реакції на їхні страждання. Ці вірші передають дуже сильні емоції, рідкісну в Книзі Проповідника: він не є просто холодним спостерігачем. У 4:4-6 він у стислій формі критикує традиційний погляд на роботу і на лінощі. Труд, каже він, народжується з «обопільної заздрости», яку породжує успіх у праці іншого. Потому, застосовуючи свій улюблений прийом, він наводить традиційний вислів, який хвалить працю й засуджує лінощі: «Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло» (в. 5; Пр. 6:9-11). Відразу, проте, додає власну думку, що виявляє відносність традиційної мудрости: «Краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!…». Цей фрагмент, присвячений праці, яку породжує суперництво, зачіпає питання, актуальні й у наш час. Багато людей стали невільниками своєї роботи, а натомість ми повинні усвідомлювати її відносність і не підпорядковувати всього роботі та її результатам, причому не лишень у царині виробництва й комерції, але також і в праці, менш пов’язаній із економікою. Хоча наполеглива праця – це добре, проте ми не можемо змінити всього і не мусимо робити все самотужки.

У 4:7-12 Проповідник наводить іще й інші висловлювання про важливість життя в спільноті, що є, може, слушною засторогою перед самоізоляцією та індивідуалізмом. «Протистояти життю без товаришів і підтримки у світі утисків, несправедливости і боротьби – це означає наражатися на страждання. Бажанішою за це тоді може здаватися смерть. Можлива, втім, інакша перспектива – за умови, що з’являються інші, котрі готові нести з нами наш тягар і долучатися до нашої боротьби з недосконалим світом, аби послабити розчарування та біль, які він породжує. Причетність до справ убогих і знедолених та обставання за ними – це конкретне втілення «доброї новини» (Ogden, Qoheleth, 70).

Ще одну групу непевних, хоч і дуже бажаних, цінностей становлять популярність, політичний успіх і влада: навіть юнака, котрий вийшов із в’язниці, щоби посісти трон, колись змінить хтось інший. Такий ризик, пов’язаний із владою, розкриває складний фрагмент Проп. 4:13-16, що його ось як влучно перефразував Майкл В. Фокс:

(13) Кмітливий і бідний юнак ліпший за старого та здитинілого царя, котрий уже не здатний дослухатися до жодних порад. (14) Трапилося так, що саме такий юнак, хоч і народжений у бідності в країні старого царя, вийшовши з ув’язнення, сів на троні. (15) Попри це, можна спрогнозувати, що всі живі, котрі ходять під сонцем, підтримають будь-які заходи цього юнака. (16) Проте незліченні юрби підуть за його наступником, і – ба більше – навіть пізніші покоління не оцінять схвально першого кмітливого юнака. Звичайно ж, така несправедливість дратує своєю абсурдністю (Fox, Qoheleth, 209).

Попередній запис

Розділи 1-2

1:1 – Заголовок Подібно як інші сапієнціяльні книги (Книга Приповістей, Книга Мудрости), Книгу Проповідника приписують Соломонові, але це лише традиційне ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 5-7

4:17-5:9 – Перевага мовчання над нерозважливими словами Цей фрагмент складається з п’яти повчань, подібних за структурою, викладених у формі наказів ... Читати далі