Пр. 1-9 слугує вступом до цілої Книги Приповістей. Мудрість представлена тут як об’явлення Бога і джерело життя. Мудрість дає нам розуміння, що вивільняє нас від смерти і веде до життя. Найважливішими темами в пролозі є такі:
- Мудрість та страх Господній (Пр. 1:7,20-23; 2; 3:1-12; 4:8-9);
- Жінка-Чужинка (Інша) (Пр. 5-7);
- Поєднання обох тем (Пр. 2:16-19; 7:1-5; 9).
Пролог об’єднує елементи традицій Книги Второзаконня та Книги Пророка Єремії. Між Пр. 2:20-7:3 та Втор. 11:18-22 існує чіткий взаємозв’язок. Книга Приповістей надає більш сучасного звучання пророчому тексту, який міститься у Втор. 4:6 та його витокам, тексту, який ми знаходимо в Єр. 31:31-34.
Книга Приповістей спростовує міти про мудрість. Мудрість не є богинею на зразок богинь плодючости зі стародавніх релігій. Мудрість – це вияв присутности YHWH, Бога життя (Пр. 3:19; 8:22). Ми навчаємося мудрости завдяки умінню розрізняти, яке набуваємо через страх Господній (1:7; 9:10). Мудрість – це слово живого Бога, Який виливає Свого Духа (1:23). Ті, хто озивається на поклик Мудрости, дійдуть до дерева життя (3:16-18) і будуть бенкетувати на месіянському бенкеті Мудрости (9:1 -6).
Назва книги та мета написання
1:1-7 – Перший вірш дає назву цілій книзі. Авторство книги приписують царю Соломону, який прославився своє мудрістю (1Цар. 5:9-14). У період після вавилонського полону цар Соломон вважався зразковим правителем і був символом володаря, який отримав мудрість від Господа, щоб об’єднати народ навколо єрусалимського Храму (2Хр. 7:11-18; Сир. 47:13-17). Вірші 1-4 – мудрі поради адресовані простодушним, недосвідченим (в. 4) та молодим. Мудрість звертається безпосередньо до них (Пр. 1:22; 8:5; 9:4), так само як це робить Дурнота (9:13-18). Вірші 5-6 – мудреці також отримують користь від приповістей та притч. Вони поглиблюють свої знання (21:11) і покращують власне розуміння. Мудрість приходить завдяки знанням і вдосконалюється завдяки набутим навичкам. Вірш 7 – Стародавня мудрість є духовною і такою, що передбачає практичне застосування. Саме розуміння з погляду етики стримує агресію та суперництво. В Ізраїлі таке розуміння вважається рисою, притаманною релігійній людині. Страх Господній – це її найвищий вияв (1:7; 9:10; 14:26-27; 15:33). Мудрість закликає до одностайности та згуртованости (1:20-23). У цьому вірші закладена програма цілої книги.
Мудрому протистоїть його серйозний опонент – безумний (пор. Пр. 10:8), тому що він заперечує мудрість. Далі є дурень, котрий не розуміє мудрости (26:4). Насмішник, тобто цинік, якому бракує виважености (1:22) і який ставиться до праведника з надмірною пихою (21:24). Якщо узагальнити сказане, нечестивий (лихий чоловік, грішник) протиставляється праведникові.
Секція 1:8-9:18 складається з десяти частин, які ми називаємо «десять слів мудрости».
1:8-33 – Заклик до навернення
Цей вираз показує три кроки на шляху навернення до віри. Вірші 8-19 – потрібно уникати дороги насильства. Перший крок на дорозі життя – це відкриття того, як широко розкинуті сіті насильства. Це твердження починається з традиційного звертання вчителя до учня: «мій сину». Далі ми читаємо довге напучування з двома дієсловами в наказовому способі (в. 10:« не згоджуйся» та вірш 15 «спини ногу свою від їхньої стежки») і бачимо мотивацію у вірші 19. Вірші 20-27 – найбільш значущим кроком на цьому шляху є прийняття духа, який приходить через Мудрість. У цих віршах Мудрість поводиться як пророк, що передбачає невідворотність покарання. Вона висловлює чотири звинувачення (вв. 24-25), які перегукуються з чотирма передбаченнями лиха (вв. 26-27). Вірші 28-33 – третім кроком на шляху до віри є кульмінаційний епізод цього тексту та найважливіша тема Книги Приповістей – розплата, що є плодом діяльности кожного з нас. Праведник їстиме плоди своїх добрих учинків (в. 33), а на зловмисників впаде гніт і смуток через їхні злі вчинки (тема розвивається у віршах 28-32). Навернення приводить до дерева життя (пор. 13:12).
2:1-22 – Процес звільнення
Друге «слово» демонструє динаміку процесу звільнення:
- найперше в слові – це дар для людського серця;
- слово – це заохочування мудрих учинків всюди;
- слово – це фундаментальне розуміння того, що є добрим і доречним;
- слово застерігає від стежки зла та від Чужої/Іншої (Жінки);
- слово відкриває дорогу до праведности.
Вірші 1-4 – внутрішня природа мудрости відображає девтерономічну перспективу та бачення, викладене в Книзі пророка Єремії, де мовиться про серце як місце нового життя в союзі (Втор. 4:6; Єр. 31:31-34). Напучування написане в досить традиційній формі: звертання «сину мій» супроводжується трьома умовами «якщо» у віршах 1, 3, 4) і двома наслідками (вв. 5-8 та 9-11). Вірші 5-8 – лише сприйнятливе серце може досягти розуміння згідно з Божим словом у дусі любови. Вірші 9-11 – змістом цієї мудрости є пізнання Бога (Ос. 4:1-4) та пророчі цінності Божого союзу, такі як правда та справедливість (Ос. 2:18-20; Ам. 5:24). Вірші 12-15 – зловмисники ходять лихими путями. Мудрість звільняє нас від цих стосунків. Вірші 16-19 – розсудність – це конкретний екзистенційний акт. У цих віршах ми стикаємося з проблемою, притаманною періоду після вигнання. Чужа/Інша Жінка є небезпечною в релігійному та соціяльному аспектах (в. 18). Мудрість захищає від усього цього. Розсудність є центральною темою в Пр. 1-9, особливо в главах 5 та 7. Вірші 20-22 – глава завершується описом, що є паралельним, але прямо протилежним до шляху праведности. Праведники житимуть на землі, відновленій після вигнання (пор. 3:33-35). «Путь» – це улюблена метафора літературних творів, де мудрість є центральною темою, щоб передати ставлення до життя праведника на противагу грішникові (пор. Пс. 1).
