Основні інтерпретаційні контексти

Літературна структура

Книга Приповістей має тривалу історію. Важко визначити точну дату виникнення тієї чи іншої приповістки. Окремі приповістки, що складаються з двох частин, імовірно, є найдавнішими, а складні приповістки, розвинуті в цілий поетичний твір, належать до пізнішого періоду.

У тому вигляді, який існує сьогодні, Книга Приповістей – це твір мудреців, що жили в період після вигнання.

Вона складається з п’яти збірок:

  1. Пролог. Мудрість та життя: 1-9;
  2. Перша збірка приповістей Соломона: 10:1-22:16;
  3. Вислови мудрих: Господь відкупитель (go’еl): 22:17-24:34;
  4. Друга збірка приповістей Соломона: 25-29;
  5. Епілог: Мудрість та життя: 30-31.

Оригінальний історичний контекст

Кожну з цих п’яти збірок потрібно розглядати в унікальному історичному контексті. У другому прочитанні ми торкнемося цієї теми детальніше. Друга збірка приповістей Соломона (Пр. 25-29) – найдавніша. Перша її частина пов’язана з Північним царством Ізраїля, де були зібрані вислови мудрости протягом періоду правління царя Єзекії (VIII ст. до Р. Хр.). У Південне царство її «передала» Юдея після падіння Самарії (25:1). Ключовими елементами приповістей є зображення життя царя та заповідь любити ближнього (25:1-7,21-22). Фактором, що структурує суспільне життя, є поняття «прославлення» (Господа, царя, праведного). Друга частина цієї збірки (Пр. 28,29), ймовірно, належить до часів царя Манасії (VII ст. до Р Хр.). Того часу існували певні кола людей, які чинили опір синкретизму Манасії та виступали проти його владної політики гноблення. Їхнє протистояння і надія відобразились у цих главах, очистивши шлях для девтерономістичної реформи Йосії. У цих рядках ми бачимо їхнє занепокоєння, турботу про захист нужденних та мрію про царя, який би захищав інтереси вбогих (29:1-4,7,14).

У висловах мудреців у центральній частині Книги Приповістей Мудрість показує Господа як заступника (go’el). Ці приповістки, особливо ті, що знаходимо в першій частині (Пр. 22:17-23:11), іноді порівнюють із висловами стародавньої єгипетської мудрости (настанови Аменемопа).

Тепер зосередимо нашу увагу на структурі збірки. Вона складається з трьох частин:

  • Пр. 22:17-23:11: Господь (go’el) захищає вбогих та нужденних;
  • Пр. 23:12-24:22: п’ять батьківських уроків синам;
  • Пр. 24:23-34: невеличка збірка приповістей про роль мудрости в повсякденному житті.

Ці мудрі вислови дійшли до нас від старійшин-мудреців, що жили та діяли за часів царя Йосії, коли він здійснював свої реформи (пор. Втор. 21:19; 2 Цар. 23).

Перша збірка приповістей Соломона належить до періоду монархії, після смерті царя Йосії. То були дуже жорстокі часи, коли армія нововавилонського царства захопила країну. У цих текстах єрусалимські мудреці змальовують праведного чоловіка, який буде жити з віри (Ав. 2-4). Мудрість – це розсудність, що звільняє нас від смерти і відкриває шлях праведности й багатства (Пр. 12:28; 15:33; 18:12; 22:4). Мудрість вказує нам різницю між праведником та грішником.

Пр. 1-9 – це пролог книги. У цій частині ми знайомимося з темами, які детально розглянемо в подальших збірках. Мудрість, змальована в образі жінки, що веде нас до дерева життя, є центральною темою в цій секції.

Пр. 30-31 – епілог книги. Ця частина містить кілька тлумачень значення слова Мудрість. Ми визначаємо дві основні моделі, завдяки яким текст отримує цілісність і структурну основу. Агур – це мудрець, що прагне Божої мудрости. Його образ пов’язують з образом мудреця в Пс. 49:4-7 та Книгою Йова. Ми також бачимо тут образи двох жінок, які з’являються в заключній частині книги. Перший жіночий образ – це цариця з іноземної країни, що веде бесіду зі своїм сином, царем Лемуїлом. Текст свідчить про те, що слова матері Лемуїла важливіші за його власні слова. Другий жіночий образ – образ Чеснотливої Жінки. Деякі інтерпретатори вважають, що це образ матері, яка напучує свою доньку, як має чинити жінка, живучи в патріярхальному суспільстві. Інші дослідники припускають, що образ цієї жінки уособлює практичну Мудрість (вона опікується домогосподарством), суть її повчання полягає в згуртованості сім’ї (Пр. 31:26).

Обидві частини – епілог та пролог належать до періоду після вавилонського полону.

Канонічний контекст

У Сир. 47:17, тексті, написаному близько 190-180 до Р. Хр., є згадка про «притчі та приповістки», завдяки яким цар Соломон здобув всесвітню славу. Ці рядки вважаються найдавнішим покликанням на Книгу Приповістей. Йосиф Флавій також покликається на Книгу Приповістей у своїй праці Contra Аріоn 1, 8. Він вважає цю книгу збірником правил життя. Незважаючи на те що юдеї ставляться до Книги Приповістей як до священної книги, авторам Талмуду було важко розтлумачити численні протиріччя, наявні в книзі. Їм здавалось, що було б краще, якби люди не читали її. Християни отримали Книгу Приповістей як складову частину грецької Біблії (Септуагінти) і завжди вважали цю книгу канонічною. У Новому Заповіті є кілька різноманітних покликань на цю книгу. Павло, Лука, Яків цитують Книгу Приповістей, щоб показати важливість праведности, любови та смирення. У Першому посланні апостола Петра ми бачимо ще більшу зацікавленість Книгою Приповістей у моральному контексті.

Отці Церкви, як це показано в 1Пет., використовують Книгу Приповістей більше в моральному, ніж у соціяльному чи богословському контекстах. Фрагменти тексту, написаного Іполитом, що дійшов до нас, викликають велику зацікавленість. Його коментар до Книги Приповістей починається з важливого богословського ментального прориву. Авторство Книги Приповістей приписують Соломону, чиє ім’я означає «миротворець». Але Іполит зазначає, що справжній миротворець, із чим погоджуються усі християни, – це Ісус Христос, наш Спаситель. Термін «заступник/відкупитель» — це переклад єврейського слова (gо’еl). Воно має дуже важливе значення в Книзі Приповістей (Пр. 23:11), де Господь є заступником (gо’еl) вбогих і знедолених. У Новому Союзі Ісус є справжнім миротворцем і відкупителем. Важливість розсудности також виступає на перший план, коли Іполит говорить про тверезі судження. Вони можливі лише тоді, коли наш розум вільний від пристрасти і не перебуває в стані захоплення зовнішніми ознаками. Щоб досягнути стану розсудности, ми повинні зрозуміти, що бажання – це сила, потяг, які можна підкорити. Це дуже важлива думка, викладена в Книзі Приповістей. Дуже корисно проаналізувати її на тлі вчення про бажання та руйнівну дію насильства, як це зробив антрополог Рене Жирар. Іполит вважав, що дерево життя, яке було надзвичайно важливим для мудреців, – це сам Христос. Беда Преподобний також написав коментар до Книги Приповістей. Проте його праця стала широко відомою лише в епоху Середньовіччя, коли богослови-схоластики, починаючи з Альберта Великого, проявили до неї інтерес.

Попередній запис

Основні теми Книги Приповістей

Життя Книга Приповістей говорить про життя в понад тридцяти фрагментах. Вона передбачає, що люди щиро прагнуть життя з подостатком. Безцінний ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 1-2

Пр. 1-9 слугує вступом до цілої Книги Приповістей. Мудрість представлена тут як об’явлення Бога і джерело життя. Мудрість дає нам ... Читати далі