Вступ до Книги Приповістей

Книга Приповістей складається з тридцяти однієї глави, в яких використано всі можливі способи порівняння: від прислів’їв до більш широких аналогій, від виразів мудрости до віршованих рядків. У тексті, який дійшов до нас, усі вони викладені в п’ятьох збірках, об’єднаних в одне ціле. Яке ж головне богословське та духовне послання ми отримуємо, читаючи це розмаїття мудрости? На нашу думку, редактори зібрали ці різноманітні тексти для того, щоб показати, що мудрість має практичне застосування (Пр. 1:1-7). Божий народ вірив у те, що Господь Ягве посідає центральне місце в його житті (Пр. 16), що Він є відкупителем (gо’еl, Пр. 23:11) бідних і знедолених. Якщо люди прагнуть іти шляхом праведности, тоді вони повинні пізнати, що таке справедливість (приємна Господеві), яка дає життя. Натомість будь-яка несправедливість – це дорога до смерти.

Перші слова Книги Приповістей єврейською мовою дали назву всій книзі – mіshlе shelomoh, що їх зазвичай перекладають як «Приповістки Соломонові». Проте слово mishle має набагато ширше значення, ніж просто «Приповістки» чи «максими». Його можна розглядати в площині образного мовлення та засобів порівняння. На початку (Пр. 1-9) та наприкінці книги (Пр. 30-31) ми знаходимо глибокі роздуми, що їх можна вважати своєрідним обрамленням центральних трьох добірок «Приповістей».

Кожна окрема приповість – це художній твір, який відповідає певним формальним критеріям (особливо коли проводяться паралелі між різними елементами цієї приповісті), а отже, вони відрізняються від наших «приповістей». Мета цього паралелізму – допомогти читачеві запам’ятати приповістку (мнемонічна) і надати їй поетичного звучання. Існує кілька типів паралелізму. У синонімічному паралелізмі два елементи приповісті вербалізують те саме твердження, але за допомогою різних слів і художніх засобів (напр., Пр. 10:1); у порівняльному паралелізмі протилежні ставлення або предмети порівнюються один з одним, як правило, у формі «це краще… ніж», а мотивацію забезпечує третій елемент вірша, що вводиться словом «бо…» (напр., Пр. 25:6-7). Кожна з приповістей містить опис специфічних ситуацій. Ось чому на перший погляд може здатися, що одні приповістки вступають у протиріччя з іншими. Проте стародавні приповістки потрібно розглядати в контексті діялектики. Люди захоплювалися тим, що істинні твердження протирічать одне одному, якщо їх розглядати в різних обставинах чи під різними кутами зору Вони вважали, що найглибша істина — завжди правдива, незважаючи на протиріччя. Сучасне бразильське прислів’я «кожній мавпі по гілці» є влучним прикладом того, як може змінюватися значення залежно від контексту. У певному контексті це прислів’я може означати, що людям не варто прикидатися тими, ким вони не є насправді, але воно також стає ідеологічною «гамівною сорочкою», коли вживається, щоб захистити статус кво проти змін або реформ.

Відколи стародавні приповісті були укладені в збірку, жодної з них не можна використати окремо, щоб зрозуміти, як міркували тогочасні люди. Укладачі намагалися досягти певної уніфікації. Більшість коментаторів погоджуються, що єврейська Біблія оформилась у сучасний варіянт лише протягом періоду після вавилонського полону. Дехто однак вважає, що єврейська Біблія була написана в основному протягом того періоду. У кожному разі Книга Приповістей набула літературних та богословських обрисів у період після вигнання. Для того щоб дати правильне тлумачення, варто мати цей факт на увазі. Фрагменти, в яких Мудрість змальовано в образі жінки, що шукає, знаходить і запрошує тих, хто трапляється їй на шляху, до свого дому, нагадують нам Суламіту з П. п. 7:1. Вона також була звільненою жінкою, що привела свого коханого в дім своєї матері.

Книга Приповістей – це захоплюючий твір для читання, її головні теми дуже актуальні для нас. Найперше ця книга розповідає про сенс, якість і повноту життя. Далі обрамлення (Пр. 1-9; 30-31) разом із основною частиною книги змальовують різні типи жінок та їхній вплив на суспільство. Третя тема – це вміння розрізняти. Ми вже усвідомили, що приповісті варто розглядати через призму діялектики та відповідного контексту як дію, що за одних обставин вважається доброю, а за інших – такою, яку не варто чинити, або взагалі абсолютно неприйнятною. Мудрі й зрілі люди це розуміють.

Так само як і ми, мудреці жили в суспільстві, сповненому насильства, – і це стало четвертою темою книги. Вони намагалися зрозуміти сенс насильства, особливо його призначення як пастки, що призводила до смерти і позбавляла людей такої жаданої повноти життя. Уміння розрізняти розглядається як звільнення від насильства, націлене на розвиток справедливого суспільства. П’ятою темою є тема праведности.

Далі ми детальніше розглянемо кожну з цих п’яти тем, що є надзвичайно важливими для пастирського служіння в наш час.

Попередній запис

Псалми 145-150

Псалом 145 Названий як «tehillah Давида» (тут ми бачимо корінь hll «хвала», який з’явиться знову в «алилуя» в наступних псалмах), ... Читати далі

Наступний запис

Основні теми Книги Приповістей

Життя Книга Приповістей говорить про життя в понад тридцяти фрагментах. Вона передбачає, що люди щиро прагнуть життя з подостатком. Безцінний ... Читати далі