Псалми 145-150

Псалом 145

Названий як «tehillah Давида» (тут ми бачимо корінь hll «хвала», який з’явиться знову в «алилуя» в наступних псалмах), цей акростих (алфавітний псалом) Ориген описав як «найкращу духовну пісню подяки», а Августин – як «довершену похвалу Христа, молитву для всіх обставин та подій життя»; обидва вони вдалися до типового христологічного нового прочитання. Августин також починає свою «Сповідь», цитуючи вірш 3 цього псалма-гимну, літературним та богословським центром якого є вірші 11-13, що оспівують Божий malkut, тобто Божу царську владу (див. Пс. 47; 93; 96-99).

Боже владарювання включає в себе сотворення й провидіння; воно поширюється на кожну істоту; не має ні початку, ні кінця (в. 13); воно вічне й виявлене в Божій величі (вв. 3-5); це справедливість і доброта (вв. 6-7), ласка й милість (вв. 8-9), вірність і захист (вв. 13-14), щедрість (вв. 15-16) та батьківська ніжність (вв. 17-20). Царське обличчя YHWH, зображене в цьому псалмі, більше нагадує обличчя люблячого батька, ніж імператора. Бог, звісно, є трансцендентним володарем, але також чутливим до голоду створінь (вв. 15-16).

Псалом 146

Цей псалом із періоду після вигнання розпочинає «фінальний подячний гимн»: власне, в останніх п’яти псалмах наскрізно присутнє слово «алилуя». Як і в попередньому гимні, так і в цій пісні, її серцем є проголошення Божого владарювання: «Хай царює навіки Господь» (в. 10). Кульмінації досягнуто за допомогою літанії Божих атрибутів, які перелічені так, що утворюють довершене число дванадцять. Прославлюваний Бог: створив небо й землю, вірний союзові зі Своїм народом, пригнобленому чинить правосуддя і дає хліб голодним, визволяє в’язнів, відкриває очі сліпим, випростовує похилих, праведників любить, захожих захищає, підтримує сироту й удову, дорогу нечестивих відвертає і буде царем повіки. Перед людьми постає вибір: або «покладатися на сина людського», тобто на тих, що є слабкими, або «надіятись на Господа», вічного й вірного Бога.

Псалом 147

Септуагінта, а за нею й Вульгата розбивають цей суцільний алилуйний гимн на два псалми (146-147) і, таким чином, повертаються до однакової нумерації в МТ та Септуагінті. Другий псалом (вв. 12-20) часто використовували в християнській літургії, і він став суб’єктом музичних опрацювань, зокрема Lauda Jerusalem. Цю духовну пісню, яку можна датувати періодом після вигнання з огляду на поєднання сотворення й історії (типовий мотив у Девтеро-Ісаї), можна розбити на сюжети, які після заклику до прослави (вв. 1, 7, 12) оспівують Божі дії в історії та всесвіті вв. 1-6, 7-11, 12-20) у різний спосіб. Псалом має високу поетичну й духовну вартість. Бог командує військом зір, але також нахиляється до голодного вороняти; Бог править над народами, але згинається над нужденними і перев’язує їхні рани. Пісня позначена пильною увагою до природи: сніг як вовна, іній як попіл, лід як крихти; холод уражає страхом, від дощу на горах росте трава тощо. Але Бог є великим, особливо коли збирає «розсіяних Ізраїля» в Єрусалимі, де особисто перебуває в дії, зміцнюючи захист міста і накриваючи пишний стіл для Своїх дітей (вв. 13-16). Таким чином, цей псалом є чудовою піснею про космічне та історичне Боже об’явлення.

Псалом 148

У надзвичайно хореографічній космічній процесії всі створіння проходять перед Творцем. На небі (вв. 1-6) є зоряні співці: ангели, сонце, місяць, ясні зорі, небеса небес і води, що над небесами, тобто дощі. Темою їхнього «алилуя» є сотворення та закон, який йому дав Бог. На землі (вв. 7-14) присутні двадцять три співці (дехто скорочує це число до двадцяти двох – кількости літер у єврейському алфавіті, читаючи вірш 7 як «риби великі в безоднях» заміть «риби великі й безодні усі», у результаті чого отримуємо щось на кшталт алфавіту всього сотвореного). Риби, безодні, вогонь, град, сніг, туман, вітер, гори, пагорби, садовину, кедри, звір дикий, скот усілякий, гада й птаха крилатого, царів, народи, князів, суддів, хлопців, дівчат, старих і юнацтво – всіх їх закликають хвалити Господа за величну Божу трансцендентність (в. 13) і близькість до народу Божого (в. 14).

Цей великий хорал, де все організовано в переліки, що характерно для мудрости стародавнього Близького Сходу, має на меті возвеличувати всю реальність як гармонію, якої прагне Бог; усе, що існує, відповідає Богові в акті прослави (див. Пс. 104). Тож псалом належить до літературного жанру «духовної пісні створінь», що матиме подиву гідну паралель у «гимні братові Сонцю» Франциска Асизького.

Псалом 149

Деякі критики вважають цей псалом одним із найпізніших, датуючи його періодом Макавеїв (II ст. до Р. Хр.); на їхню думку, цей псалом міг бути чимось на кшталт гимну в битві для групи, знаної як hasidim, або асидеї (вв. 1, 5, 9), – руху вірних законові (єврейське слово означає «вірний», «побожний»), який приєднався до Макавеїв під час протистояння політико-релігійному поневоленню, яке здійснював сиро-еліністичний цар Антіох IV Епіфан. У 1 Мак. 2:42 читаємо, власне, що «тоді до них [Макавеїв] пристала група асидеїв, найвідважніших в Ізраїлі, – кожен відданий Законові». У цьому псалмі описано, що вони беруть участь у «священній війні».

Їхня хвала безупинна, вона лунає, навіть коли вони перебувають «на ложах своїх» (в. 5), тобто під час ночей очікування перед битвами. На світанку вони вже стоять з хвалою Божою на устах та з «двосічними мечами» в руках (в. 6). Вони кидаються в бій, не відступаючи, завдають ударів у відповідь і забивають у кайдани царів та вельмож, бо переконані, що чинять «суд, написаний» Богом (вв. 7-9). Очевидно, що цей псалом дочекався нового прочитання в есхатологічній перспективі в пізнішій єврейській та християнській традиціях. Останній псалом є радісною музичною доксологією, в якій «алилуя» не стихає.

Псалом 150

Останнє слово Псалтиря – це слово чистої хвали, прослави виражене в поезії та музиці. Метою цього гимну є позначити кінець не лише «Галлелу» в Пс. 146-150 чи п’ятої книги Псалтиря (Пс. 107-150), а й цілої збірки псалмів. Богословська нитка, яка проходить крізь усі сто п’ятдесят псалмів, навіть крізь плачі, сльози, картини щоденного життя, – це завжди нестримне та вірне оспівування Бога. До цього оспівування останній псалом закликає оркестр Храму з його сімома інструментами: ріг (shofar), гарфа (nebel), цитра або гусла (kinnor), тамбурин/бубон (top), різні струнні інструменти (minnim), сопілка (ugab), цимбали (selsim).

До цього оспівування закликають також «все, що дихає» (в. 6), особливо людських істот, які стають голосом цілої вселенної в гимні десяти «алилуя» цього тексту. Псалом 150 беззаперечно став класичним твором релігійної музики – від Франка до Брукнера, від Стравінського до Бріттена та ін. Це радісне прощання з псалмами, бо, як казав Августин, magnum opus hominis laudare Deum «прослава Бога це велике діло людини».

Попередній запис

Псалми 140-144

Псалом 140 Псалом 140 є благальною піснею особи, скріпленої впевненістю в Божому справедливому суді, що є джерелом визволення для пригноблених ... Читати далі

Наступний запис

Вступ до Книги Приповістей

Книга Приповістей складається з тридцяти однієї глави, в яких використано всі можливі способи порівняння: від прислів’їв до більш широких аналогій, ... Читати далі