Псалми 140-144

Псалом 140

Псалом 140 є благальною піснею особи, скріпленої впевненістю в Божому справедливому суді, що є джерелом визволення для пригноблених і світлом у темряві випробувань. Він розгортається у двох сюжетах: перший міститься у вв. 2-6, а другий – у вв. 7-14, а вкінці присутнє завершальне визнання віри: «Я знаю, що зробить Господь правосуддя убогому, присуд правдивий для бідних» (вв. 13-14). Випробування, що його переживає праведник, – це наклеп, як вказано у в. 4, де псалміст засуджує язик як у гадюки (інший образ – тенета, у в. 6 – більш стереотипний і звичний для благальних псалмів).

Проте у в. 8 Бог представлений як той, хто захищає голову псалміста, наче в бою, і, як результат, стріли наклепу відскочать назад на супротивників прохача та вразять їхні голови (в. 10; див. Пс. 11:6 та Рим. 12:20). Єронім використовував цей псалом як зброю супроти гріхів слова; Августин вбачає в тому, кого переслідують у цьому псалмі, риси стражденного Христа, Якого звинуватили лжесвідки (див. Мр. 26:61).

Псалом 141

Цей текст особливо неясний у віршах 4-7, що їх по-різному реконструювали й тлумачили. Псалом є благальною піснею, і в ранній християнській традиції він став піснею вечірні завдяки віршу 2: «Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм, підношення рук моїх як жертва вечірня!». Тема цього вірша є пророчою: сама молитва – це вже жертва, принесена Богові, і її можна прирівняти до жертви, що її приносили ввечері в Храмі на Сіоні. Цей вірш відображає процес одухотворення поклоніння, розпочатий пророками. Решта благання просто повторює дві фундаментальні думки: непохитна віра того, хто молиться, що Бог винагородить його, і те, що безбожність грішників буде покарана за допомогою правосуддя, яке розподілене в цьому житті (тенета, що їх грішники встановили на праведного, стануть сильцем для їхніх же ніг). Ці дві думки також присутні у вв. 4-7, деталі яких неможливо реконструювати, крім як за допомогою терпеливої та нерідко гіпотетичної критичної праці.

Псалом 142

За свідченнями Томи Челанського й Бонавентури, це сумне, але сповнене довір’я благання було останньою молитвою, яку промовив Франциск Асизький перед своєю смертю ввечері 3 жовтня 1226 р. Ревний діялог із Божим «Ти» виявляє особливо глибоку духовність. Бог «знає» стежки й долю Свого вірного, який, проте, занурений у порожнечу й спустошення. Саме з цієї причини той, хто молиться, дозволяє тобі промовити до Господа: «Поглянь і побач», «Я кличу до Тебе», «Прислухайся ж Ти» (вв. 5, 6, 7). Прохач також каже, що праворуч від нього немає нікого, хто за нього дбав би (в. 5); права рука була тим місцем, де стояв захисник – чи то прихильний свідок на суді, чи охоронець на війні.

Далі йде чіткий заклик до Бога стати на бік праведника, який виражає віру в Бога: «Ти моє пристановище, доля моя у країні живих» (в. 6). Цей вираз є частиною лексики пов’язаної з Обіцяною Землею і, таким чином, визнанням віри в Господа, Який не покидає обраних, а продовжує давати життя. Цьому виразові й посиланню на в’язницю у в. 8 у християнській традиції було надано пасхальної інтерпретації.

Псалом 143

Це останній із семи «покаянних» псалмів християнської традиції (інші – це Пс. 6; 32; 38; 51; 102 і 130). До покаянних його зараховують з огляду на в. 2: «Жоден живий перед обличчям Твоїм справедливим не буде». До цього твердження про універсальну гріховність людства звернувся Павло у своїх роздумах про гріх і благодать (Гал. 2:16; Рим. 3:20). Незважаючи на заголовок «Давидів», цей псалом походить із періоду після вигнання з огляду на свій словник і богослов’я; він складається з двох частин. У першій (вв. 1-6) той, хто молиться, перебуває в смертельній небезпеці, він знесилений і розтоптаний; прохач возносить молитву й руки до Бога, Який вірний обіцянкам. Образ nefes («горло» й «душа») як сухої землі, що очікує на багаті води Божого слова (в. 6), надзвичайно сильний.

У другій частині (вв. 7-12) псалміст відчуває, що життя вислизає. Лише Бог може витягнути його з ями, але він впевнений, що «вранці» (класичний час для того, щоб Бог почув після ночі молитви й страждання) Господь з’явиться як Спаситель і виведе вірного на «рівну дорогу», яка є легкою і сповненою благословень; таку дорогу дехто розуміє як алюзію на безсмертя. З іншого боку, Бог мусить також знищити зло, представлене тими, що топтали Господнього «слугу».

Псалом 144

Позначена алюзіями і посиланнями на Пс. 18 та інші псалми (8:6; 39:7-8; 33:2-3), ця пісня видається складним твором. Перший фрагмент (вв. 1-11) є піснею за перемогу царя, в яку Господь зробив Свій внесок за допомогою теофанії у вигляді виверження вулкану, блискавки, і про «чужинців», тобто гнобителів Ізраїля, які підпадають під покарання (згадайте вступ до теми ворогів у вв. 7-8 та 11). Таке визвольне втручання Бога супроводжує подяка псалміста, який на десятиструнній гарфі возвеличує Господа, що приносить перемогу Давидовому цареві. Месіянська інтерпретація видається безсумнівною, особливо у світлі походження цього уривка з періоду після вигнання.

Другий фрагмент розвиває не менш месіянську тему salom «миру», яку описано в трьох чарівних маленьких образах. Перший показує сім’ю з сильними синами, що наче парості, і доньками, немов «наріжні стовпи», тобто орнаментовані елегантні колони палацу (в. 12). Далі псалміст переходить від сім’ї до сільської місцевости з отарами, повними засіками та добре «навантаженою худобою» (вв. 13-14а). Фінальною є картина міста, якому вже не потрібно боятися peres, тобто «розколин», що їх роблять загарбники, yoset, тобто «втрат», чи sewalah, «галасу» поранених, сиріт або жертв (в. 14бв). Пізніші коментатори – і єврейські, й християнські – вбачали в цьому місті опис майбутнього месіянського Єрусалиму, міста миру й досконалої радости (див. Об. 21. 3-4).

Попередній запис

Псалми 133-139

Псалом 133 Нагадуючи нам мініатюру, як і Пс. 131, ця пісня (духовної) споріднености така дорога для християнської монашої традиції (ще ... Читати далі

Наступний запис

Псалми 145-150

Псалом 145 Названий як «tehillah Давида» (тут ми бачимо корінь hll «хвала», який з’явиться знову в «алилуя» в наступних псалмах), ... Читати далі