Подарунки для Ісуса

Гарна зима! І дерева в лісі, і кущі, і хатинка лісникова – все вкрите пухнастою білосніжною ковдрою. Звірина поховалася в барлоги і нори. Тепло їм під зимовим покривалом.

У Настусі канікули, але не байдикує вона. Скільки себе пам’ятає, завжди в переддень Різдва в хаті метушня і клопоти. Ось і братик двоюрідний приїхав у гості – від нього також клопоти бувають. Любить Настуся погратися з Васильком, та зараз не до нього. Матуся мішечків полотняних нашила, а тепер із дочкою разом усяку смакоту в ці мішечки збирає: пироги з малиною та смородиною, печиво солодке, ковбаски домашні, цукерки і яблучка червоні. А татко великі мішки наповнює картоплею, капустою та морквою. Кожного року на свята збирають батьки повні сани подарунків і везуть кудись. Маленька Настя все допитувалася, куди везуть і кому, але татко лише посміхався, крутячи вуса, а мати жартувала: «Їдемо за ялинкою, а без викупу її не візьмеш».

І справді, коли батьки додому поверталися, на санях замість мішків ялинка лежала.

І все ж дуже Настусі та Василькові цікаво було, куди це батьки кожного року їдуть і хто їм ялинку продає. Дуже вони просилися, тому й не витримав тато і погодився взяти їх із собою, але за однієї умови. Умова ж така була: не бешкетувати, вести себе тихо й статечно, вивчити віршики та пісеньки, і неодмінно різдвяні, а ще – матусі допомогти з лаштуваннями. Погодилися вони на таку умову – і закипіла робота. З ранку до ночі місили тісто, пекли пироги. Василько, хоч і малий, а також без діла не тинявся: то до дядька в погріб спуститься мішки картоплею наповнювати, то тітці водички принесе з криниці, то дров підкине в піч. Так за роботою і не помітили, як прийшла пора їхати по ялинку.

– Ну, робітники, вірші та пісні вивчили? – запитав лісник, посміхаючись.

– Вивчили! – в один голос відповіли Настуся з Васильком.

– Ну, тоді вдягайтеся тепліше – і в сани! Їдемо подарунки дарувати.

Вдруге повторювати не було потреби. Вмить діти вдягнули кожушки, взули валянки, позапинали хустки і натягли шапки, на руки – рукавиці.

Їдуть вони, їдуть, вже й хати лісника не видно. Настуся все потерпала з цікавості: кому і куди вони подарунки везуть?

– А куди ми їдемо? – не може ніяк заспокоїтися вона.

– Та тут недалечко, – посміхнувся батько.

– А кому подарунки веземо? – не відставав від неї Василько.

– А подарунки ми веземо Ісусові.

Про Ісуса Настуся знала. Багато разів Ісус рятував її, але бачити Його так і не довелося. Дуже хотілося Настусі Ісуса побачити. Адже це так чудово – потрапити на День народження до самого Сина Божого, привезти Йому подарунки і дізнатися нарешті, який Він!

Василько також зрадів, коли сестричка йому пояснила, до Кого вони в гості їдуть.

Довго чи недовго, приїхали таки до маленького села. Їдуть сани сільською вуличкою, а собаки – за ними підскоком: хіба це жарти? – у такий сніг чужинці прибули; як же не потішити собачу душу дзвінким гавкотом, як же не попередити все село, що гості їдуть!

– Ну, ми ніби знатні люди в’їжджаємо – із дзвонами та фанфарами, – пожартував лісник.

– Боярська нам честь, та не до князів зібралися, – посміхнулася у відповідь лісничиха.

А Настуся подумала: «Так, Ісус вищий від усіх князів та бояр і вищий навіть від самого царя буде. Та й палац у Нього, мабуть, найбільший і найкращий у світі».

Але під’їхали вони не до палацу, а до похиленої старенької хатинки. Паркан завалився під тягарем снігу, стежка до хвіртки не прокидана, з димаря димок не в’ється.

– Ну, братці, тут роботоньки для вас чекає немало, – сказав батько, – зараз ми з Василем дров нарубаємо, а ви в хаті лад наведіть.

Так і зробили. Поки чоловіки дрова рубали, Настуся з мамою до хати зайшли.

– Ой, та невже гості в домі! А в мене немає чим і пригостити, та й занедужала я трохи, – назустріч їм прошкандибала, стукаючи по дерев’яній підлозі ковінькою, старезна бабуся.

– Та ви, Одарко Семенівно, не турбуйтеся. Ми до вас із гостинцями і допомогою. Ви сідайте, а ми з Настусею хату підметемо, у печі розтопимо, чаю з вами вип’ємо.

– Та в мене дрова нерубані, піч розтопити нічим, – зажурилася старенька.

– А ви у вікно подивіться: чоловіки наші вже колоди розпилюють, невдовзі дров у вас буде багато.

– Ой, дякую! Ой, утішили стару!

– Це, бабусю, не нам, а Богу дякуйте, це Він нас прислав.

– Слава Богу! Він і мене не забув, – втерла сльози Одарка Семенівна.

І закипіла робота: лісник із племінником дров нарубали, стежки повідкидали, за паркан узялися. А лісничиха з дочкою хату вимели, піч натопили, води нагріли, бабусю помили, причесали, у чисте вдягли, брудний одяг випрали, капусняку наварили, чай приготували. Поки поралися – і обідати час прийшов. Покликали чоловіків до хати, наготували стіл до обіду. Добре в хаті: і чисто, і від печі тепло, і від самовара затишком віє. Поїли, попили, поговорили. Прийшла черга Настусі з Васильком пісні співати та вірші читати. Сподобалися бабусі й пісні, і вірші, а понад усе – дітлахи.

– Які ж ви славні! Дякую, стареньку втішили та порадували. Які ви слухняні та працьовиті! Я так чекала вас сьогодні! Тепер і мені веселіше, і в мене свято. Дай Боже, вам щастя!

– Дякуємо, бабусю, – вклонилися старенькій Настя і Вася.

– Ну, що ж, погостювали у вас, Одарко Семенівно, пора й честь знати!

– Та ви б ще посиділи.

– Посиділи б, та треба їхати. Є ще люди, які не можуть подбати про себе.

Вклонилися, попрощалися – і знову в дорогу.

Ще двох стареньких вони відвідали: діда Тимофія та бабусю Оксану. Дідусь старенький, але міцненький. Сам дрова рубає, сам піч палить, от тільки хата без господині – не хата. Наче прибрано – та нечисто, наче все на місці – та незатишно. Вимили в хаті, прикрасили. Ніби нічого особливого й не зробили, а хата стала обжитішою. Заспівали пісень і дідові Тимофієві. Всі задоволені залишилися: дід – подарунками та здобою, батьки – дітьми, діти – похвалою.

А в бабусі Оксани роботи було куди більше. Дровенята в неї були. Слава Богу, сусіди добрі – допомагають. У хаті – чистота. А ось із їжею зовсім сутужно. Якими ж доречними виявилися і картопля, і капуста, і пироги домашні!

Після чаю, пісень і віршів зібралися гості додому.

Небо потемніло, невдовзі, вечір настане. Ось і ліс. Зрубав лісник ялиночку, котру завчасно примітив.

– Ця маленька не виросте великою, – пояснив він, – занадто близько до великої ялини росла. Ще рік-два – і зігнеться, зачахне. Так що я її ще з весни запримітив для нас на Різдво.

Ось так і дізналися діти, звідки ялиночка до них у дім кожного Різдва потрапляє.

– А ми зараз додому їдемо? – стурбовано запитала Настя.

– А куди ж іще? – здивувалася лісничиха.

– Як куди, а Ісус?! Ми ж забули Ісуса з Днем народження привітати! – вигукнула Настуся.

– І подарунки вже всі роздарували, – підтримав сестру Василько.

– Нічого ми не забули, – посміхнувся лісник. – Ісуса ми сьогодні дуже добре привітали, і подарунків Йому чудових надарували. А ось і наша хата! Тпру-у!

Як приємно після дороги опинитися вдома, де тепло і затишно!

– Діти, швиденько прикрасимо ялинку, щоб і нам встигнути зустріти свято Різдва, – сказала мама, витягаючи зі скрині коробочку з ялинковими прикрасами.

Ох, і позабавлялися Настуся з Васильком. Хоч і заважали один одному, та все ж прикрасили швидко. А матуся тим часом стіл святковий застелила вишитою квітами скатертиною, поставила на неї таріль зі смакотою всілякою, а татко самовар налаштував, чаю приготував.

– Досить пустувати, йдіть до столу, – покликала господиня.

Повсідалися кожен на своє місце, приготувалися до молитви подяки. Але татко взяв свою велику товсту книгу, відкрив її і промовив:

– Ви турбувалися, що подарунків Ісусові не вистачило, а ось що Ісус сказав учням: «Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене…» Учні здивувалися і запитали Ісуса: «Коли ми все це зробили?» А Ісус їм відповів: «…Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили».

– Виходить, те, що ми сьогодні дідусеві й бабусям привезли подарунків, – це ми Самому Ісусові подарували?

– Саме так! – погладила лісничиха біляву голівку племінника.

– Та-ак, але ж це були ваші подарунки, – засмучено сказала Настуся, – а ми з Васильком нічого Ісусу не подарували.

– Як же – нічого? А хто допомагав пироги пекти, а хто дрова рубав, хто втішав стареньких людей віршами та піснями різдвяними? Нарешті, хто добре себе поводив і слухняним був? Дивіться, скільки ви сьогодні подарунків Ісусові зробили!

Попередній запис

Орлик

Взимку в лісі тихо. Так тихо, що чутно, як дерева перемовляються скрипучими голосами і стогнуть від холоду. Добре, коли йде ... Читати далі

Наступний запис

Ластівчине гніздо

Білосніжна гілка квітучої вишні несміливо зазирала у вікно, наче віталася з Настусею. Весна на півдні приходить рано. В інших краях ... Читати далі