Так як мама

Навесні в родині лісника роботи багато: ліс почистити, дерева підрізати. Та й по господарству роботи непочатий край: город перекопати, насіння посіяти, а тут ще й худоба приплід дає. У корови телятко народилося – лобастий красень! Так і прозвали його – Лобастий. Курям, качкам сідала та корзини із сіном потрібно було підготувати, щоб курчат і каченят висиділи. А тут і Горобинка (кобилу так кликали через руду масть, що була мов ягоди горобини) з днини на днину мала лоша привести.

Особливо чекала появи малятка Настуся. Батько обіцяв їй, що це лоша буде її лошам, а коли виросте і стане конем, буде возити дівчинку. Тому й ходила вона щодня до конюшні провідувати Горобинку – не терпілося їй. І ось одного ранку розбудив майбутню наїзницю незвичайний шум – це іржала Горобинка. Жалібно так, надривно, наче не могла витягти важкого воза. Батько з ночі був у конюшні. Матуся не дозволила Настусі побігти на допомогу Горобинці, примусила прибрати ліжко, вмитися, з’їсти сніданок і допомагати в хаті. Не йшла робота до рук маленькій робітниці. Всі думки її були про лоша. Горобинка мучилася в конюшні. Настуся, хвилюючись за свою улюбленицю, впала на коліна і почала молитися: «Господи, допоможи Горобинці, допоможи народитися моєму лошаті!» І тієї ж миті почулося тихе іржання Горобинки і тоненьке – лошати.

– Мамо, мамо, Горобинка лоша привела! Дозволь, я піду подивлюся? – радісно загукала Настя.

– Ні, моя люба, потерпи ще трохи, дай Горобинці відпочити, та й маленькому треба підсохнути, – посміхнулася мати.

Настуся сердито насупилася, сіла під вікном і дивилася, коли татко з конюшні вийде.

Ось так чекала майбутня хазяйка свого Орлика. Коли Орлик підріс, його виводили з матір’ю пастися в долину. До кінця літа він вже жваво бігав, прив’язаний до воза.

Настусі не подобалося те, що її лоша прив’язували до воза. Ось і сьогодні, коли вони всі, ошатно вдягнені, приготувалися їхати до церкви, сіли в підводу, а Орлика знову прив’язали поряд із Горобинкою, Настуся наважилася запитати в батька:

– Тату, навіщо ви прив’язуєте Орлика до воза? Він же ще маленький, йому побігати на волі хочеться.

– Я прив’язую лоша для його ж добра, – відповів батько.

– Ти боїшся, що він утече? – знову запитала дівчинка.

– Ні. Не боюсь. Якщо малюк йде з матір’ю, він у неї всього вчиться: наприклад, не боїться упряжі, йде спокійною ходою, не звертаючи вбік, слухається команди і багато іншого. Ось і ти, скажімо, увесь час із мамою, тому що вчишся бути гарною господинею, лагідною і доброю жінкою.

Настусі дуже сподобалася таткова відповідь, вона тепер по-іншому дивилася на Орлика, який біг поряд.

– Біжи, біжи, Орлику, вчись у своєї мами – і будеш гарним конем, – промовила вона лагідно.

А Орлик, знай, собі біжить на своїх довгих і тоненьких ніжках – вчиться бути справжнім конем.

Приїхавши, батько прив’язав Горобинку до кілочка біля церковної огорожі. Орлик спокійно стояв поряд, обмахуючись хвостом.

У церкві було людно.

– Мамо, а можна я піду до діток, туди, де малюки? – запитала Настуся. – Там веселіше.

– Ні, дорогенька, ти повинна бути зі мною, а малюки – зі своїми мамами. Будь терпеливою і слухняною, дитинко, – лагідно, але наполегливо сказала мама.

– Як Орлик?

– Що – як Орлик? – не зрозуміла мама.

– Я маю бути поруч із тобою, щоб вчитися бути такою, як ти. Так само і Орлик вчиться бути таким, як Горобинка.

– Ох ти, розумниця! – тихенько засміялася мама. – Ти передусім повинна навчитися бути християнкою: терпеливою, слухняною і уважною. А тепер – ротик на замок, сиди тихо, тому що починається богослужіння.

Настуся уважно подивилася на маму і сіла рівненько, голову підвела, почала уважно слухати все, про що говорилося. Тепер вони обидві уважно слухали, однаково склавши руки на колінах. Всі, хто б не подивився на них у цей час, могли б помітити, що на лаві сидять дві дуже схожі між собою жінки, тільки одна з них маленька.

Попередній запис

Під крильцем

Настусі дуже подобалося спостерігати за малятами. Весною на світ з’явилося лошатко, потім телятко, а в Жучки – цуценята. Все літо ... Читати далі

Наступний запис

Безстрашна Настуся

– Мамо! Мамо! Не помирай! – заплакала Настуся, схиливши лице на материну долоню. Долоня була гарячою і сухою. Мама дихала ... Читати далі