Псалми 53-59

Псалом 53

Псалми 53:2-5 і 53:7 є майже ідентичними з Пс. 14:1-4 і 14:7. Проте мовець у Пс. 53 надає перевагу використанню – єврейського слова ‘elohim на позначення Бога, а не Божому імени YHWH. Останнє з’являється в Пс. 14:2,4,6 і 7, але ні разу не з’являється в Пс. 53. Перший рядок у 53:6 є таким самим, як перший рядок у 14:5, однак решта вірша відрізняється. Псалом 14 додає шостий вірш, який не чає паралелі в Пс. 53.

Термін «Махлат» у заголовку Пс. 14 не з’являється. Це може бути назва мелодії чи музичної форми. Ні Пс. 14, ні Пс. 53 не звертаються до Бога. В обох псалмах мовець сварить тих, які нерозумно думають і чинять так, наче Бога не існує і Він не цікавиться, що робить людство на землі.

Оскільки єврейський текст 53:6 посилається на тих, що «облогою стали проти тебе», здається, що псалміст прирівнює немудрих, які легковажать реальним існуванням Бога, із політичними ворогами Ізраїля. Павло використовує вірші 2-4, щоб описати і євреїв, і греків, які перебувають па владою гріха (Рим. 3:10-12).

Псалом 54

Заголовок пов’язує цей псалом із оповіддю в 1Сам. 23:19. Як молитва про визволення від ворогів (54:5), вона прямо адресована Богові (54:3-4), Якого названо «допомога мені» (у 54:6). У межах псалма настрій змінюється (як це часто буває в ламентації) з благання до Бога допомогти (у 54:3-5) на ствердження впевнености, що Божа допомога вже неодмінно наближається (54:8-9).

Псалом 55

Схвильована, дещо невиразна мова псалма відображає емоційний стрес мовця (55:3-6). Як і багато мешканців міст сьогодні, мовець хотів би втекти з міста, яке здається сповненим насильства й розбрату (55:10-12), щоб шукати миру й захисту в пустелі (55:7-9), але зрозуміло, що втеча з міста не зцілить найглибшого джерела мук мовця. Справжньою проблемою є те, що теперішнім найгіршим ворогом псалміста є його колишній близький друг (55:13-15,21-22). Псалміст почувається зрадженим; його також сповнює гнів і страх.

Цей псалом визнає мстиві почуття (55:16) як природну людську реакцію на біль через зраду, проте не заохочує страждальника діяти під впливом таких почуттів. Замість того щоб втікати від ситуації, замість намагання покарати зрадливого друга, третя сторона просить нещасного перекласти «тягар» цього болючого становища на Господа (55:23).

Псалом 56

Коли твої вороги намагаються «напасти на тебе», до кого ти можеш звернутися, кому ти можеш довіритись? Мовець у цьому псалмі каже, що покладання на Бога проганяє страх (56:4,5,12). Віра у «Всевишнього» нагадує нам, що противник не є чимось більшим за ламку очеретину («людина», 56:5,12), на противагу владі та постійності Бога (пор. Рим. 8:31). Заголовок дозволяє припускати, що ситуація, описана в ньому, стосується 1Сам. 21:10-15.

Псалміст упевнений, що Бог бачить всі людські страждання й біль (56:9) і робить так, що вороги вірних відступають, коли вірні просять про допомогу (56:10). Настрій псалміста в 56:13 змінюється з благання на подяку. В останньому вірші він дякує Богові за те, що його вирятовано зі становища, яке загрожувало життю і яке описане в попередніх віршах.

Псалом 57

Псалми 56 і 57 починаються з ідентичних благань про помилування. Традиційне «Господи, помилуй» у Божественній Літургії походить із грецького перекладу цього благання.

Вираз «Не вигуби!», який з’являється в заголовку цього псалма (і знову використовується в заголовках двох наступних псалмів), знаходимо лише в другій книзі Псалтиря. Це може бути назва мелодії або музичної форми.

Небезпечне становище, з якого цей псалміст благає бути врятованим, описано колоритно й образно: його вражає буря (57:2), його топчуть до смерти (57:4), його пожирають голодні леви (57:5) і він потрапляє в яму чи тенета (57:7). Заголовок припускає, що цей псалом описує те, як почувався Давид, «коли він утікав від Саула в печеру» (див. 1Сам. 22). Але якою б насправді не була природа проблеми, псалміст знає, що Божі «ласка» і «вірність» великі, як небо (57:11), і на них можна покластися, щоб вони прийшли на допомогу тим, які взивають до Бога Всевишнього (57:3).

Псалом 58

Для звичайного християнина цей псалом може здатися значно більше чужим і шокуючим, аніж будь-який інший текст Псалтиря. Щоб прочитати його з певним ступенем розуміння, нам потрібно спробувати увійти у світ думок мовця. Псалміст живе в спільноті вірних, яка вчить своїх членів вірити, що Бог, Якому вони поклоняються, винагородить праведників та покарає грішників на землі (у цьому житті, яким воно є), але таке вірування можна легко взяти під сумнів, коли ті, про кого псалміст думає, що вони грішники, уникають покарання за свої гріхи (58:4-6). Надзвичайно гіркі прохання до Бога про помсту в 58:7-10 мусимо розглядати у світлі завершального твердження псалма. Псалміст хоче вірити (й переконувати інших), що справді існує Бог (з великої літери Б), Який карає грішників і винагороджує праведників на землі. Усі бажання помсти, виражені тут, виростають із потреби мовця бачити доказ сповнення очікувань спільноти вірних уже тут, «на землі» (58:12).

Неоднозначність оригінального єврейського тексту створює труднощі щодо розуміння того, кого ж саме звинувачують у спотворенні правосуддя в 58:2. Ідея, що міг би існувати небесний суд чи Божа рада, у «президії» яких перебуває Бог, цілком могла належати до світу думок псалміста. Небесний суд, де діють Божі функціонери, також згадується в Пс. 82; Йов 1:6-12; 1Цар. 22:19-23, але деякі версії перекладу припускають, що слова псалміста – це сарказм, адресований людським правителям, які чинять правосуддя так, наче вони боги.

У всякому разі ми можемо підсумувати, що псалміст просить Господа Бога судити дії людей на землі, замість залишати це завдання (Божим чи людським) функціонерам, які за звичкою «дорогу насильства рук торують на землі», а не правосуддя.

Псалом 59

Перші чотири вірші цього псалма могли б дуже гарно вписатися в історію, на яку є посилання в заголовку (про яку йдеться в 1Сам. 19:11-17), проте аналогія починає ламатися в 59:6, коли заходить мова про потребу покарання «народів», а в 59:8,12-14 мовець, здається, більше турбується про свою репутацію, аніж про будь-які загрози своєму життю. Його ранить та брехня, яку говорять вороги (59:8,13). Його цькують наклепники, яких порівняно зі зграями псів, що по ночах риються на вулицях міста (59:7,15). Але навіть посеред цього лиха псалміст думає про Бога, як про фортецю, в яку переслідуваний може сховатися і набратися сил (59:9,17-18).

Як і в Пс. 58, бажання, щоб цих ворогів «погубив» Божий гнів, умотивоване надією псалміста на те, що знищення грішників доведе: Бог таки править над Ізраїлем (59:14).

Попередній запис

Псалми 48-52

Псалом 48 На відміну від Пс. 46, ця пісня відкрито додає назву Сіон до «міста нашого Бога» (48:2,8). Вважається, що ... Читати далі

Наступний запис

Псалми 60-67

Псалом 60 Заголовок, здається, посилається на випадок, про який повідомляється в 2 Сам. 8:13-14, за винятком того, що в 2 ... Читати далі