Аську ніхто не любив. А чому – ніхто не міг пояснити. Аська – красуня. У неї розкішне волосся з кучерями на скронях, а ще – великі зелені очі з довжелезними пухнастими віями. Заздрили дівчата Асиній вроді. Всі старалися подружитися з нею. Але дружба не складалася. Захоплювалися її вродою – та не любили. Може, саме за вроду дівчинку й не любили, а, може, за характер гордовитий… Хтозна… Хоч Аська і немила була дівчаткам, а все ж звивалися довкола неї. Мабуть, думали, що, побувши поруч із красунею, і самі вродливішими стануть. Та нічого не ставалося – залишалися дівчатка такими, якими вродилися на світ Божий.
Одна тільки Настуся біля Аськи не звивалася. Гуляла, коли з дівчатками, коли – сама. Але Настусю, на відміну від Аськи, любили всі, хоч і не красуня, хоч і оченята косенькі, та й волосся не дуже розкішне. Любили її не за вроду, а за вдачу добру та за те, що Настуся ніколи не сумувала.
Аська Настусю не любила тому, що її любили інші: де штрикне недобрим словом, де вщипне або штовхне. А Настуся, знай, не журиться, пісеньку мугикає собі під ніс та все посміхається.
Підмовила Аська дівчат випробувати Настусю, мовляв, будемо її кривдити, подивимося, чи буде вона весь час посміхатися і пісні співати. Більшість дівчаток не захотіла подругу кривдити, а декотрі погодилися з цікавості. З цього часу Насті важко стало в школі вчитися. На уроках Асині прибічниці паперовими кульками стрілялися. Вона ніби й паперова, кулька та, а якщо через трубочку нею стрельнути – боляче. Іншим разом кнопки на сидіння підкладали, а іноді книжкою били по спині або по голові. У Настусі, бувало, сльози самі з очей поллються, але ж зла на дівчат не тримала, все прощала, а якщо хтось мав потребу – допомагала. Особливо тим, хто її зачіпав.
Соромно стало дівчатам, припинили Настю кривдити. Бо як же кривдити? Цікаво тоді, коли той, кого дражнять, ображається або лається. А Настуся помовчить якусь мить, а потім пісеньку веселу тихо собі під ніс наспівувати починає, а личко її при цьому таке щасливе і радісне, наче кривд і не було зовсім. Сказали Асі подружки, що нецікаво їм Настю дражнити, а Аська їх нацьковує:
– Та ви просто дурепи! Не вмієте за діло взятися. А я ось Настусю доведу, побачите. Вона святою прикидається, а сама, мабуть, злюка злюкою.
– Це ти злюка, – розсердилися дівчатка, – Настю ми більше не дамо кривдити!
– Це тому, що тобі, Дашко, вона з математикою допомогла, а тобі, Світлано, на колінці ранку перев’язала, а тобі листівку подарувала, а тобі…
– Бачиш, Настя всім добре робить, а ти? – відповіли дівчата. – Нам з Настею краще дружити – вона добра, ні підлості в ній немає, ні пихи.
– Ще б пак, чим їй пишатися? – насміхалася Аська. – Потвора косоока!
– Не смій більше Настю обзивати! – закричали одні дівчатка.
– Не будемо з тобою більше дружити! – вторили їм інші.
– Без вас проживу, – гордо піднявши голову, сказала Аська і пішла.
Дівчатка погомоніли трохи, а потім вирішити, що треба їм всім у Насті попросити вибачення.
Настуся дівчатам із радістю простила. Зло не згадувала. Так і продовжували вони знову разом дружити, разом радіти, разом сумувати. І так їм всім радісно було!
Лише Аська самотою ходила. Спершу вона думала, що подружки повернуться, потім думала – нових заведе. Та час минав, а вона як була сама, так і залишилася. Адже ж погано людині бути самотньою. Радість і горе нема з ким розділити. Радість, якщо її не ділити – пліснявіє та гіркне, а вже горе проклятуще, якщо його з другом не розділиш, починає рости й рости, поки не виросте таким великим, що задушити до смерті може. Ну, як же людині самій впоратися?!
Зажурилася Аська, затужила. Дівчатка зловтішалися: так, мовляв, і треба, нічого інших кривдити, не бажай людям зла – самій краще буде.
А Настуся Асю пожаліла. Підійшла одного разу до неї і каже:
– Асю, ти на дівчат не сердься, прости їм, і вони знову дружити з тобою почнуть.
– Ага, як же, почнуть! Не будуть вони дружити зі мною, – заплакала красуня.
– Ну, можливо, не відразу, а коли побачать, що серце в тебе добре.
– А воно в мене не добре – це я дівчат підмовила дражнити тебе. Це в тебе серце добре. Ти ось за все мені простила і жодного разу не образилася. Злом за зло не відплатила. Я так не зможу.
– Сама не зможеш, це точно. Я тобі одну таємницю відкрию, але ти пообіцяй нею користуватися.
– Гаразд, – зітхнула Ася.
– Ти, коли тобі сумно або образить хто, тихо-тихо скажи: «Хай мене ніхто на світі не любить, але мій Ісус любить і буде любити завжди». А потім заспівай пісню для Ісуса, подякуй Йому за Його любов; потім заспівай пісеньку, в якій попроси допомоги в Нього, а вже після цього – пісеньку, в якій попросиш про силу, якою зможеш всі негаразди перемагати, а ще одну заспівай із вдячністю за те, що Ісус допоміг тобі. І так кожного разу.
– Ой, Настко, я таких пісень не знаю.
– А я навчу тебе.
– Так увесь же день співати доведеться.
– Правильно, ти й співай увесь день – і побачиш, як тобі радісно жити стане.
Послухалась Аська Настусю, вивчила з нею пісеньки і почала співати. Образить хто – Аська співає: «Любов Ісуса чудова…», або ще якусь іншу.
Засумує Аська або думка яка недобра з’явиться, вона іншу пісню співає: «Він зі мною навіть у школі, Він зі мною дорогою додому, знаю певно – все спокійно, Він веде Своєю рукою…»
Не хочуть гуляти з Аською – вона співає: «Я щаслива – Ісус мій друг. Я молюсь, і чує Він мене…»
Пісеньок Ася вивчила так багато, що вистачало на весь день.
Минув якийсь час, як раптом Ася помітила, що в неї знову багато подруг. А ще побачила вона, що з’явився найбільший Друг, найвірніший Друг – Ісус. І стало в Аськи не лише лице гарним, але й серденько, бо ж у пісеньках тих таємниця є – вони злі думки відганяють, натомість народжують любов до Ісуса. А хто любить Ісуса, той і людей любить. Якщо ж людей любиш, вони до тебе горнутися будуть. Тому-то в Аськи й з’явилося багато подружок. Така ось таємниця.
