Обпадає листя… А для Насті нова радість. Бігає вона від дерева до дерева, збирає осінній букет. Особливо гарне кленове листя. Широке, різнокольорове. Наче художник їх аквареллю розфарбував. І жовті з зеленими розводами, і помаранчеві з червонястими цяточками, і салатові з темно-зеленим бережком. Настя величезний букет збере і в глиняний глек поставить. Гарно! Лісник на доньку дивиться, посміхається – солодко на серці, коли дитина радіє.
Раптом Настя букет випустила, руками замахала, неначе з себе покривало знімала.
– Що там, Насте? Що з тобою?
– Павутиння! Павучище бридкий наплів!
Підійшов лісник до доньки, павутину зняв і каже:
– Це з якого боку глянути! Бридкий він на вигляд, а на ділі велику користь лісові приносить. Ти букет свій збери й історію про павучка послухай.
Жив на світі цар. Непоганий був цар спочатку, але згодом став зло чинити. Розгнівався на нього Бог і вирішив іншого царя над народом поставити. От тільки молодим був ще Давид – так юнака того звали, майбутнього царя. Зачекати треба було, поки підросте. А тим часом правив цар Саул.
Погано людині, коли Бог від неї відвертається. Ось і почав цар Саул журитися. Порадили йому покликати в палац музиканта. А Давид був гарним музикантом, тож і привели його до царя, щоб розважав музикою. А в той час війна затівалася з сусідами. Був вождем у них страшний величезний воїн Ґоліят. Всі боялися його, але Давид сам вийшов і переміг велетня. Зрадів народ тій перемозі, полюбив свого воїна і почав вихваляти його. Не сподобалося царю, що хвалять Давида. Вирішив він його вбити. Та Давида любив не лише народ, але й сім’я самого царя. Тому, дізнавшись про те, що загрожує Давидові, син царя попередив його.
Давид утік і сховався в горах. Довідався цар Саул, де ховається Давид, і пішов у гори з військом, щоб упіймати і вбити його. Довго він і його сторожа шукали Давида, стомилися. На ніч вони сховалися в печері. Заснули воїни, заснув Саул, лише сторожа стояла біля входу, охороняючи сон царя. Але ввійти до печери можна було і з другого боку. Сторожа оглянула цей вхід і виявила там павутину. «Якщо тут павутиння, то, значить, звідси нам нічого чекати ворогів, звідси немає виходу». Коли всі заспокоїлися і заснули, Давид прокрався через вхід, який ніхто не стеріг, підповз до царя, відрізав край його одягу і вийшов через той же вхід. Вранці Саул побачив, що його одяг обрізаний і зрозумів, що це Давид приходив.
«Він міг убити мене, – закричав Саул, – але чому він не зробив цього? І як він міг увійти?! Ви, мабуть, спали!» – крикнув він сторожі.
«Не спали ми, царю наш, він увійшов ізсередини».
«Як він міг увійти? Дивіться, тут як була павутина, так вона і є!»
Так і не здогадався цар, яким чином Давид увійшов до нього. А павучок ткав павутину і сміявся:
«Який невіглас цей цар! Він не знає, що павучки дуже швидко плетуть павутину, і найперше там, де є вихід, тому що так зручніше ловити мошку».
Ось така історія про павучка, який допоміг Давидові зайти і вийти з печери непоміченим. Того, хто довіряє Богові, стережуть і павучок, і травичка, і птахи, і звірі – всі на світі! Це тому, що наш Бог керує всесвітом.
– А наш павучок теж зможе нове павутиннячко зіткати?
– Звісно, на те він і павук, щоб павутину свою ткати, – посміхнувся лісник. – Ходімо, час додому йти, певно, матуся чекає не дочекається нас на обід.
