Павучок

Обпадає листя… А для Насті нова радість. Бігає вона від дерева до дерева, збирає осінній букет. Особливо гарне кленове листя. Широке, різнокольорове. Наче художник їх аквареллю розфарбував. І жовті з зеленими розводами, і помаранчеві з червонястими цяточками, і салатові з темно-зеленим бережком. Настя величезний букет збере і в глиняний глек поставить. Гарно! Лісник на доньку дивиться, посміхається – солодко на серці, коли дитина радіє.

Раптом Настя букет випустила, руками замахала, неначе з себе покривало знімала.

– Що там, Насте? Що з тобою?

– Павутиння! Павучище бридкий наплів!

Підійшов лісник до доньки, павутину зняв і каже:

– Це з якого боку глянути! Бридкий він на вигляд, а на ділі велику користь лісові приносить. Ти букет свій збери й історію про павучка послухай.

Жив на світі цар. Непоганий був цар спочатку, але згодом став зло чинити. Розгнівався на нього Бог і вирішив іншого царя над народом поставити. От тільки молодим був ще Давид – так юнака того звали, майбутнього царя. Зачекати треба було, поки підросте. А тим часом правив цар Саул.

Погано людині, коли Бог від неї відвертається. Ось і почав цар Саул журитися. Порадили йому покликати в палац музиканта. А Давид був гарним музикантом, тож і привели його до царя, щоб розважав музикою. А в той час війна затівалася з сусідами. Був вождем у них страшний величезний воїн Ґоліят. Всі боялися його, але Давид сам вийшов і переміг велетня. Зрадів народ тій перемозі, полюбив свого воїна і почав вихваляти його. Не сподобалося царю, що хвалять Давида. Вирішив він його вбити. Та Давида любив не лише народ, але й сім’я самого царя. Тому, дізнавшись про те, що загрожує Давидові, син царя попередив його.

Давид утік і сховався в горах. Довідався цар Саул, де ховається Давид, і пішов у гори з військом, щоб упіймати і вбити його. Довго він і його сторожа шукали Давида, стомилися. На ніч вони сховалися в печері. Заснули воїни, заснув Саул, лише сторожа стояла біля входу, охороняючи сон царя. Але ввійти до печери можна було і з другого боку. Сторожа оглянула цей вхід і виявила там павутину. «Якщо тут павутиння, то, значить, звідси нам нічого чекати ворогів, звідси немає виходу». Коли всі заспокоїлися і заснули, Давид прокрався через вхід, який ніхто не стеріг, підповз до царя, відрізав край його одягу і вийшов через той же вхід. Вранці Саул побачив, що його одяг обрізаний і зрозумів, що це Давид приходив.

«Він міг убити мене, – закричав Саул, – але чому він не зробив цього? І як він міг увійти?! Ви, мабуть, спали!» – крикнув він сторожі.

«Не спали ми, царю наш, він увійшов ізсередини».

«Як він міг увійти? Дивіться, тут як була павутина, так вона і є!»

Так і не здогадався цар, яким чином Давид увійшов до нього. А павучок ткав павутину і сміявся:

«Який невіглас цей цар! Він не знає, що павучки дуже швидко плетуть павутину, і найперше там, де є вихід, тому що так зручніше ловити мошку».

Ось така історія про павучка, який допоміг Давидові зайти і вийти з печери непоміченим. Того, хто довіряє Богові, стережуть і павучок, і травичка, і птахи, і звірі – всі на світі! Це тому, що наш Бог керує всесвітом.

– А наш павучок теж зможе нове павутиннячко зіткати?

– Звісно, на те він і павук, щоб павутину свою ткати, – посміхнувся лісник. – Ходімо, час додому йти, певно, матуся чекає не дочекається нас на обід.

Попередній запис

Сліди

Спалахнула барвами осінь. Дерева милували зір жовтим та багряним листом. Лише подекуди залишалися маленькі острівки зелених крон. Трава ще не ... Читати далі

Наступний запис

Таємниця для Аськи

Аську ніхто не любив. А чому – ніхто не міг пояснити. Аська – красуня. У неї розкішне волосся з кучерями ... Читати далі