Псалми 42-47

Псалми 42 і 43

Псалми 42 і 43 потрібно читати разом, як дві частини одного поетичного цілого. Щодо термінів maskil та синів Корея в заголовку, дивіться вступ (вище).

Коли наші вороги гноблять нас, ми можемо почуватися відкинутими Богом. Саме про такий випадок ідеться в Пс. 42-43. Гноблення переконує мовця в цьому подвійному псалмі, що Бог забув (42:10) або відкинув (43:2) його. Щоб мати надію на звільнення від цього почуття покинутости, псалміст пригадує попередній випадок, коли Бог здавався особливо близьким і присутнім під час радісного спільного святкування в «домі Божому» (42:5).

Географічні посилання на Йордан та Хермон у 42:7 і на водоспади в 42:8 натякають, що «дім Божий», згаданий мовцем, є той, що в Дані (в Північному царстві Ізраїлю), а не Храм в Єрусалимі. Святиня в Дані стояла біля місця, де життєдайні води Йордану громовим потоком (42:8) розливалися збоку гори Хермон.

Слово, перекладене як «душа» (єврейською nephesh) у 42:2,3,5,6,7,12 і 43:5, стосується цілої особи. У єврейському мисленні nephesh мовця не можна відділити від його тіла. Nephesh включає в себе тіло, розум і дух живої істоти.

Слово, перекладене як «надіятись» у рефрені (42:6,12; 43:5), більш точно означає «впевнено чекати на». Таке «надіятись» означає не просто чогось бажати; воно радше означає впевнено очікувати як прихід чогось. Таким чином, здається, що ця людина в болю відчуває покинутість Богом лише на певний час. Псалміст досвідчив присутність Бога серед літургійної спільноти в минулому (42:5), і пригадування минулого дозволяє йому впевнено чекати на «світло» Божої присутности (43:3), щоб покращити теперішнє болісне становище.

Псалом 44

Цей псалом починається з оманливо позитивної ноти. Перша частина (відділена від решти псалма за допомогою selah у 44:9) містить лише хвалу Бога за Його роль у тріюмфах минулого, але між 44:9 і 44:10 відбувається радикальна зміна тону.

У 44:10-17 ми дізнаємося, що в цій спільноті недавно сталася катастрофа неосяжного масштабу. Вони мали причини гордитися Божою допомогою в минулому, але теперішня ситуація зовсім інша. Тепер їхні війська переможено, їхніх громадян убито й продано в рабство і вони стали об’єктом глузування серед інших народів.

Мовці («ми», що говорять у більшості віршів і «я», яке говорить у 44:5,7 і 16) припускають, що Бог був активним чинником, який спричиняв (чи дозволяв) те, щоб усі ці речі сталися. Вони міркують так: якщо присутність Бога спричиняла перемогу в минулому (44:5-8), ця поразка мусить означати, що Бог «відкинув» їх (44:10). Вони роблять висновок, що, напевно, саме Бог «розвіяв» їх (44:12), «спродав» їх (44:13) і зробив їх «посміховищем» серед їхніх сусідів (44:14-17). Та все ж мовці наполягають на тому, що вони не зробили нічого, щоб заслужити таке відкидання (44:18-23). Якби вони були невірними Богові та Божому союзові, вони могли б очікувати, що така катастрофа станеться (44:18). Але насправді в 44:23 вони твердять, що саме їхня вірність Богові призвела до їхнього руйнування (див. Рим. 8:36). Таким чином, вони роблять висновок, що саме Бог винен у теперішній ситуації. Остання частина (44:24-27) є ствердженням протесту проти Бога, Який, як їм здається, відплатив за їхню вірність нещастям.

Як вони можуть пояснити нехтування Бога в тому всьому, що з ними відбувається? Чи може вони припускають, що Бог спав, поки «душа наша у поросі простерта»? Якщо так, то вони мають намір розбудити Господа своїми криками болю (44:24-26). Впевненість народу в силі Божої любови дозволяє їм використовувати у своїх молитвах дуже сміливі вислови. Як спільнота в спільному поклонінні (пригадуючи, що Бог зробив для них у минулому), вони мають достатньо довіри до Божого «милосердя», щоб висувати радикальні вимоги до свого Господа й Спасителя (44:27).

Псалом 45

Заголовок називає цей псалом «піснею любови» (shir yedidot). Ми можемо уточнити, що це весільна пісня, яка оспівує царський шлюб. Співець описує розкішні шати нареченої та її супровід у весільній процесії (45:9-10,14-16) і пропонує нареченій кілька порад, як їй варто поводитися зі своїм чоловіком (45:11-13).

У 45:8 сказано, що цар, чиє весілля тут святкують, був «помазаний» Богом. Єврейське слово на позначення «месії» та грецьке слово на позначення «Христа» первісно означали просто «помазаник». У стародавньому Ізраїлі титул «месія», або «помазаник», вживалося щодо великої кількости різних людей (як-от щодо Кира, перського правителя, який звільнив народ Ізраїля з вигнання, в Іс. 45:1). Але оскільки Церква визнає лише одного правдивого Месію, християни ідентифікували царя, згаданого тут, із Христом.

Септуагінта (ранній грецький переклад СЗ) сприяла месіянському сприйняттю цього псалма. Здається, грецький переклад натякає, що сам цар є Богом («Престол твій, Боже, по віки вічні»). Проте єврейську фразу також можна було б перекласти як «Твій престол є престолом Бога, по віки вічні», даючи зрозуміти, що правитель, який тут одружується, має Божу підтримку й схвалення (див. паралель у 1Хр. 29:23). Саме версію Пс. 45:7-8 із Септуагінти процитовано в Євр. 1:8-9, і це створює підґрунтя для месіянського прочитання, якому надавала перевагу рання Церква.

Псалом 46

Де можна знайти безпеку й стабільність у скрутні часи? Співці в Пс. 46 кажуть, що Бог є найнадійнішим джерелом сили в часи скрути. Що б нас не турбувало – чи то хаотичні сили природи (46:3-4), чи ворожі сили людства (46:7) – саме присутність Бога посеред нас відкидає страх (46:8).

Заголовок, здається, вказує на те, що цю пісню мали б співати молоді дівчата (єврейською ‘alamoth) чи, можливо, голоси сопрано. Деколи цей псалом називали «піснею Сіону», і вважалося, що місто, згадане в 46:5-6, – це Єрусалим. Однак ні Сіон, ні Єрусалим виразно не названі в тексті.

«Море» й «води» в 46:3-4 мають космічний, а також природний вимір. Народи стародавнього Близького Сходу асоціювали «води» з тими космічними силами хаосу й зла, які періодично погрожували перевернути створений Богом порядок. «Вгамуйтесь» у 46:11 означає «розслабтесь» або «будьте спокійні». У часи кризи вірним не потрібно почувати себе змушеними вдаватись до якоїсь несамовитої діяльности. Господь здатний угамувати і «води», і войовничі народи, які погрожують нам смертю і руйнуванням.

Псалом 47

Цей псалом оспівує владарювання Господа над «усією землею» (42:3,8). Мовець закликає «всі народи» хвалити Того, хто є верховним правителем над усіма «народами» (47:9). Вірш 4 перериває загальний тон псалма, вставляючи дещо націоналістичну нотку (з погляду ізраїльтян) у твердження, яке в усіх інших аспектах є універсально зорієнтованим. Вірш 4 на мить зміщує наголос мовця з Божого вселенського владарювання над світом на переваги, які Ізраїль здобув через таке владарювання.

У двох останніх віршах псалміст уявляє собі Бога, Який сидить на «Своїм святім престолі», коли князі народів обіцяють Богові свою вірність. Заявити, що «захисники» землі належать Богові, означає сказати, що вся військова потуга має моральний обов’язок послуху Великому Цареві.

Попередній запис

Загальні інтерпретаційні контексти

Первісний історичний контекст Здебільшого псалмісти використовують поетично яскраву, проте історично не окреслену мову, описуючи свої радощі й смутки, надії й ... Читати далі

Наступний запис

Псалми 48-52

Псалом 48 На відміну від Пс. 46, ця пісня відкрито додає назву Сіон до «міста нашого Бога» (48:2,8). Вважається, що ... Читати далі