Псалми 21-22

Псалом 21

Контекст. Цей псалом починається тим, чим закінчився Пс. 20: «цар» і «спасти/спасення» є найближчими просторовими з’єднувачами (20:10 і 21:3). Тісний зв’язок цих псалмів і за змістом, і за мовою – очевидні. Прохання у 20:5 виконано в 21:3: «Нехай Бог вчинить»/«ти йому вволив». Тісний зв’язок між цими двома царськими псалмами завжди визнавали. Для них обох спільним є Sitz im Leben (життєве середовище) – якесь літургійне святкування, що пов’язане з монархією: молитовна служба перед походом на війну (Пс. 20) та літургія подяки після повернення з переможної битви (Пс. 21) або ж дві фази під час інтронізації чи урочистостей з нагоди річниці сходження царя на престол. Правдою є те, що концепція царя, свідомого своєї влади, як це виражено в Пс. 21:3-7,9-13, не є такою виразною в Пс. 20, де вона очевидна лише у віршах 3-5,6б. З іншого боку, хоча на елементах у Пс. 20: 6а,7,8-10, які роблять владу царя відносною, не надто наголошено в Пс. 21, вони все ж присутні (вв. 2, 8, 14). Зрештою, вони забезпечують концептуальний каркас цілого псалма. У вірші 8 «милість» посилається на Пс. 17:7 і 18:51, а також на Пс. 23:6. Дієслово «надіятися» (в. 8) вказує на Пс. 22:5,6,9. У псалмах 20 і 21 існує базова верства періоду до вигнання, яка має чіткі риси давньої східної ідеології царювання (20:2-5; 21:2-7, 9-13). Історичною основою цих частин могли бути якісь царські ритуали (пор. також Пс. 18:30-49). У псалмах 20 і 21 згадані акценти давньої царської ідеології послаблено. Царя поміщено серед спільноти тих, хто шанобливо ставиться до YHWH, і відданість царя YHWH виправдовує його існування та діяльність. Таке нове тлумачення цих псалмів, можливо, з’явилося в період вигнання або після нього.

Структура. Псалом побудовано надзвичайно чітко й майстерно. Дві частини (вв. 2-7, 9-14) сформульовано як звертання в другій особі однини; їх розділяє частина з третьою особою однини (в. 8). Мотив початку псалма (в. 2) у дещо зміненій формі знову з’являється в кінці (в. 14). У вірші 14 починає промовляти група, яка говорить про себе як «ми», за яким вирішальне слово. Таким чином, існує напруга між початком і кінцем псалма: цар має радіти в силі YHWH (в. 2), а група, народ – буде співати про могутність YHWH (в. 14б). Такий зв’язок царя з народом також присутній у Пс. 20 (вв. 2а, 10б). Структура псалма така:

  1. Пряме звертання до YHWH: дари та настанови YHWH цареві: вв. 2-7: а. вірші 2-4 // б. вв. 5-7
  2. Висловлювання про YHWH та царя: в. 8
  3. Пряме звертання до царя: царські наміри щодо ворогів (вв. 9-13)
  4. Прохання спільноти: в. 14

Псалом оспівує величність і славу, яку YHWH дав цареві (вв. 2-7), та представляє царя як переможного воїна супроти його ворогів (вв. 9-13). Таким чином, цар є воїном проти зла (в. 12). Проте водночас псалом формулює умови для дій царя: цар надіється на YHWH, і лише завдяки милості Всевишнього він не похитнеться (в. 8). Коли спільнота величає силу YHWH і надіється на YHWH, вона сама набуває царських рис (в. 14).

Псалом 22

Згідно з Євангеліями Матвія і Марка, слова цього псалма були Ісусовою передсмертною молитвою (Мт. 27:46; Мр. 15:34).

Контекст. Цей плач постає як разючий контраст до Пс. 21. Ключове слово «допомога»/«спасення» (21:2 // 22:2) різко виявляє цей контраст. Цар радіє допомогою YHWH, а хтось, хто навіть не є людською істотою, досвідчує віддаленість Бога; отже, для нього немає допомоги. Іншими важливими словами, які пов’язують ці два псалми, є «надіятися» (21:8 // 22:5, 6, 9) і «потомство», що матиме протилежну долю (21:11 // 22:24, 31). Із визнанням правління і владарювання YHWH над народами (22:29) встановлюється ще один контрастний зв’язок із Пс. 21. Образ «лева, що рикає» на позначення ворогів людини (17:12 // 22:14, 22) і незвичне дієслово «обсісти» (17:9//22:17) пов’язують Пс. 22 із Пс. 17. Триразове обрамлення царських псалмів (18; 20; 21) псалмами 15 // 24; 16 // 23 і 17 //22 підтверджується цими зв’язками.

Структура. Цей промовистий текст має чітку структуру, яку схематично можна зобразити так:

І. Ламентація: вірші 2-22

  1. Перша серія, «скарги й прохання», в. 2-12
  2. Друга серія, «скарги й прохання», в. 13-22

ІІ. Пісня подяки: в. 23-27

ІІІ. Гимн: в. 28-32

Ламентація особи у віршах 2-22 обрамлена словами «далеко» і «спасення» (в. 2), прислівником та іменником, яким відповідають у заключному проханні відповідні дієслова (вв. 20а. 22). Дієслово «відповідати» (в. 3) знову з’являється в МТ (масоретському тексті) у кінці прохання і позначає перехід до пісні подяки (в. 22). Благання у вірші 12, щоб Бог не віддалявся, ділить цю довгу ламентацію на дві частини, структуру яких формує оповідь про нещастя (скарга) і прохання (вв. 2-12 та 13-22).

У першій серії «скарг і прохань» наявні інші елементи, типові для жанру ламентації особи. Саму ламентацію обрамлено мотивом довіри, яку виражено за допомогою слів «мій Бог» (вв. 2. 11б). Зі скаргою, в якій головно йдеться про досвідчення покинутости Богом (вв. 2-3), контрастує пам’ять псалміста про святого Бога, Який перебуває далеко і возсідає «на хвалах Ізраїлевих» (в. 4). І ще це саме той святий Бог, на Якого покладалися предки, і були врятовані (вв. 5-6). Емфатичне звертання до святого Бога (в. 4) відповідає тій емфазі, з якою прохач представляє себе: «А я – червяк, а не чоловік» (в. 7). Тоді скарга цієї зруйнованої особи концентрується на поведінці людей, які ним погорджують і глузують з нього (вв. 8-9). Цитата промови тих, що глузують, драматизує текст. У вірші 10 прохач повертається до Бога, згадує свій власний досвід із Богом і висловлює власне визнання довіри. Усе це також має схилити Бога втрутитися задля псалміста (вв. 10-11). Скарга трансформується в прохання, яке використовує діялектику «далеко і близько» (в. 12). Таким чином, Боже ім’я YHWH поки що з’явилося в псалмі лише в мові людей, які глузують з псалміста.

Друга серія скарг (вв. 13-19) і прохань (вв. 20-22) зосереджується на поведінці людей навколо. «Лиходіїв зграю» (в. 17) порівняно з биками, левами й псами (вв. 13-14, 17а, 18б, 19). Звинувачення супроти ворогів формує ніби каркас для висловлювань у першій особі однини (вв.. 15, 16а, 18а), а також скаргу, адресовану Богові (в. 16б). Плач до Бога, якщо говорити коротко, перебуває в центрі опису нещасть:

  • Скарга на ворогів: вв. 13-14
  • Особиста ламентація: вв. 15-16а
  • Скарга на Бога: в. 16б
  • Скарга на ворогів: в. 17
  • Особиста ламентація: в. 18а
  • Скарга на ворогів: вв. 18б. 19

Прохання (вв. 20-22) безпосередньо стосується попереднього опису всеохопного лиха. У структурі хіазму, який коротко підсумовує ламентацію, є згадка про «собаку», «лева» й «буйволів/биків».

Ця майстерно розвинута ламентація має на меті виразити горе й страхи людської істоти. У цьому описі людського страждання, що перевершує можливий чи реальний досвід будь-якої особи, багато людей зможуть відкрити себе і свій власний біль. Псалом ніби дає людині слова, здатні передати всі людські страждання. Плач у Пс. 22 показує, і це також є очевидним у Книзі Йова, що страждання не становить перешкоди для вживання досконалої форми.

Останнє слово у вірші 22 – «ти мені відповів» (згідно з МТ; у перекладі І. Хоменка відсутнє) – формує перехід до індивідуальної пісні подяки, що слідує далі у віршах 23-27. Триває дискусія про те, чи варто вважати це слово вказівкою на снування священицького пророцтва спасення. Літургійна дія, в якій після того, як псалміст виголосив пісню плачу, священик дає йому або їй відповідь в ім’я Бога («не бійся, Я з тобою»), наводиться як пояснення «зміни настрою», яку часто спостерігаємо в ламентаціях особи.

Індивідуальна пісня подяки починається щойно у вірші 23; тут уміщено лише щось на кшталт її прелюдії. Таку пісню подяки співали, мабуть, у колі родини. У віршах 24-27 вона розширюється в пісню не просто однієї особи, а радше спільноти тих, що бояться YHWH. Спільнота оспівує Боже втручання в ситуації нещасть. Незважаючи на це розширення, порядок тексту в цілому є таким, що визнання віри в YHWH, Який не гидує нещасними, поміщено в центрі. Вірші 23-24 і 26-27 обрамлюють вірш 25:

  • Висловлювання в першій особі однини; пряме звертання до Бога («громада», «хвалити»);
  • Слова про Бога; заклик хвалити: вв. 23-24
  • Причина: Бог не гидував: в. 25
  • Висловлювання в першій особі однини; пряме звертання («великий збір», «хвалити»);
  • Слова про Бога; заклик хвалити: вв. 26-27

У фінальній частині (вв. 28-32) група людей, що хвалять Бога, розширюється знову – і в просторі, і в часі. Спочатку йде заклик, щоб усі кінці землі та всі сім’ї народів згадали, навернулися й поклонилися. Цей заклик ґрунтується на твердженні про правління YHWH над усіма народами (вв. 28-29). Поклонитися Богові також мають усі покоління – давні й сучасні (вв. 30-32). Поколінням, які прийдуть, потрібно розповісти про Всемогутнього. Такий заклик до прослави та інформування про пережите ґрунтується на діяннях Бога, Який є Господом усього (в. 31). Те, що померлі також прославляють Бога, є знаком того, що остаточне розширення тексту і в часі, і в просторі треба датувати дуже пізнім періодом. Але в тексті збережено зв’язок зі старішою індивідуальною піснею подяки (в. 23) за допомогою дієслова «звіщати» у вірші 32.

Попередній запис

Псалми 19-20

Псалом 19 Контекст. Цей псалом не ділиться на два незв’язаних послідовних тексти – стародавній ханаанський гимн про сотворення (вв. 2-7) ... Читати далі

Наступний запис

Псалми 23-24

Псалом 23 Контекст. Цей псалом має численні зв’язки з оточуючим його контекстом. Насамперед у загальній структурі псалмів 15-24 він є ... Читати далі