Псалми 15-16

Псалом 15

Контекст. Псалом 14:7 очікує на спасення Ізраїля, яке прийде з Сіону. У Пс. 15:1 йдеться про «святу гору», яка і є Сіоном. Таким чином, Пс. 14:7 готує до Пс. 15. Псалом 14 стоїть у кінці серії псалмів, що прямують по низхідній і говорять про людство з щоразу більшим песимізмом. Ця серія сягнула своєї найнижчої точки в Пс. 14:1б, 3б:

  • Нема нікого, хто добро чинив би (14:1б)
  • Нема нікого, хто добро чинив би, нема ані одного (14:3б)

Тоді, у Пс. 15 ми знаходимо контропис:

  • Той, хто невинний ходить … хто ближньому не коїть лиха (15:2,3)

Контраст і відповідність цих двох псалмів потрібно, очевидно, пояснювати таким чином: Пс. 14 відразу ж роз’яснює, що не так із людиною, яка покидає Бога і з цієї причини стає нездатною чинити добро. Пс. 15, у свою чергу, роз’яснює, що лише ті, хто робить добро, можуть жити в присутності Бога. Мабуть, ми можемо також сказати, що людським істотам лише тоді довірено такий добрий, вартий людини спосіб діяти, коли вони залишаються в присутності Бога. В усякому разі зміст Пс. 14 і 15 перебуває в чіткій опозиції.

Псалом 15 тісно пов’язаний із Пс. 12. Псалом 12:3-4 цілковито зосереджений на тому, що відбувається всередині людського серця і що люди говорять. Три слова – «уста», «серце» і «язик» – разом із трьома випадками використання дієслова «казати» надають цим двом віршам виразний присмак «промови». Слова з Пс. 12 знову з’являються в Пс. 15: «говорити» й «серце» (в. 2б), «язик» (в. 3а). Знову ж таки контраст між цими двома псалмами є дуже чітким. Дієслово «казати» та іменник «серце» також відіграють свою роль у Пс. 14:1а. Іншою важливою точкою зв’язку між Пс. 12 і 15 є поняття «ближній» (Пс. 12:3 // Пс. 15:3аб). Зв’язки з Пс. 15 виходять за межі послідовности Пс. 11-14 аж до Пс. 5:5-6. Пс. 15 не є повністю незв’язаним із послідовністю Пс. 9/10 – 14, але він перебуває в чіткій опозиції до попередніх псалмів і в цьому плані становить новий початок у межах першої книги Псалтиря. Пс. 15 вважають класичним прикладом так званої літургії входу (torah входу, літургія воріт). Він тісно пов’язаний із Пс. 24. Таким чином, два паралельні тексти, Пс. 15 і 24, можна вважати цезурами в послідовності першої книги Псалтиря. Іншим прикладом літургії входу є Іс. 33:13-16.

Структура. Структура Пс. 15 все ще виявляє риси богослуження. Ті, що відвідують Храм, запитують у тих, хто охороняє ворота святині, якими є умови для входу (в. 1). Священик надає інформацію, про яку його просили (вв. 2-5). Інші фрази ритуалу, що є помітними, включають визнання невинности з боку тих, що шукають доступу (пор. Пс. 5:5-8; 26:3-8), і відповідь священика, яка дозволяє їм увійти. Проте мова молитви в 15:1 (відрізняється від паралелей у Пс. 24:3 та Іс. 33:14б) дає лише непряме уявлення про богослуження. Послідовність умов для входу містить набір фундаментальних соціяльно-етичних вимог, які мають паралелі і в корпусах законів П’ятикнижжя, і в сапієнціяльній літературі. Їх можна підсумувати головною заповіддю: «Любитимеш ближнього твого, як самого себе» (пор. Лев. 19:18).

Щодо послідовности Пс. 15-24

Псалми 15-24 упорядковані симетрично, з Пс. 19 у центрі, що оточений серією обрамлень:

  • Літургія входу: Пс. 15
  • Пісня довіри: Пс. 16
  • Пісня скарги: Пс. 17
  • Царський псалом: Пс. 18
  • Гимн Божій славі й Торі: Пс. 19
  • Царські псалми: Пс. 20 і 21
  • Ламентація: Пс. 22
  • Пісня довіри: Пс. 23
  • Літургія входу: Пс. 24

Крім того, у межах цієї послідовности Пс. 17-18 і 20-21 містять відповідні молитви царя й народу: царева ламентація (Пс. 17) та молитва подяки (Пс. 18) відповідають проханню народу (Пс. 20) й молитві подяки (Пс. 21) за царя. Дієслова «упасти» (Пс. 20:9) та «йти назустріч» (21:4), що їх знаходимо в проханні в Пс. 17:13, забезпечують подальший зв’язок між псалмами, який виходить за межі теми «Бог і Його помазаник-цар».

Псалом 16

Контекст. Якщо Пс. 15 має стосунок до Пс. 14:1, 3б. представляючи людину, яка не чинить зла ближньому на противагу вкрай зіпсованому людству, то Пс. 16 уже пропонує контртвердження до Пс. 14:1а. Тому, хто каже: «Немає Бога», він протиставляє людину, яка каже до Господа: «Ти – Бог мій, добро моє тільки в Тобі!» (16:2). Псалом 16 викладає буття людини як життя, що створене й дане Богом. Людина є такою тільки тому, що Бог є її часткою і спадщиною. Псалми 15 і 16 подібні не лише тому, що вони розвивають ідеї «мешкати» (15:1; 16:9) і «не захитатися» (15:5; 16:8), але й тому, що Пс. 15 коментує поведінку праведників стосовно ближніх, тоді як Пс. 16 (який має богословський характер) розвиває заповідь любови до Бога, хоч слово «любов» тут не вжито. Пс. 16 та Пс. 15 виступають контрастом до портрету грішників, що зображувався аж до Пс. 14. Парні слова «зрадіти» й «утішитися» в Пс. 14:7 перейнято в зворотному порядку в Пс. 16:9; вони є подальшим маркером цього контрасту. До того ж групу псалмів 15-24 двічі взято в дужки. Пс. 15 має паралель у Пс. 24, а Пс. 16 знаходить свого відповідника в Пс. 23. Ключове слово «добро» (16:2), яке позначає послідовність псалмів 14; 15 і 16 і в подібних, і у відмінних формах передається через Пс. 21:4 до Пс. 23:6 (пор. також іменник «чаша» у 16:5 і 23:5; контрастом до 16:5 є 11:6). «Добро» тут завжди стосується того, хто молиться. Псалми 25 (в. 13) і 34 (вв. 12,14,16) також використовують прикметник «добрий». Але таке використання з посиланням на людських істот доповнено твердженням: Бог є добрий (25:8; 34:9).

Структура. Той, хто молиться, завжди говорить про себе в першій особі. Окремі фрагменти можна вирізнити насамперед через зміни в напрямку промови. Мовлення від першої особи, присутнє у віршах 1, 2 і 5 як пряме звертання до Бога, з’являється знову в кінці псалма у віршах 10-11. У віршах 6-9 йдеться про Бога. Таким чином, виокремлюються три частини: прохання, яке ґрунтується на тому, що людина прибігла до Бога, є вступом до молитви. Зміст першої частини (вв. 1-5) – визнання Бога як єдиного добра. Це визнання (вв. 2:5) обрамлює слова про відвернення від «святих» істот, від інших богів (вв. 3-4: тут текст доволі неясний, тому тлумачення гіпотетичне. – Прим. ред.). Світ образів, який представлено словами «частка» й «доля» (в. 5) розвинуто в частині, яка говорить про Бога (вв. 6-9) словами «частка» й «спадщина». Здається, ця частина виявляє подвійну послідовність: «досвідчення Бога – радість як наслідок» (вв. 6-7 та 8-9). Псалміст досвідчує Бога як радника (в. 7а). У присутності Бога його сповнює радість (вв. 8а, 9). В останній частині (вв. 10-11) він звертається до Бога і виражає впевненість у тому, що перед лицем смерти Бог не покине людину. У віршах 10-11 Божа присутність є захистом і допомогою супроти наступаючих сил смерти по цей бік її межі. Проте словесне оформлення вірша також вказує на те, що присутність Бога є твердинею для людей у момент смерти і по той бік її межі.

Цей псалом є піснею довіри; як такий, він розвиває важливий елемент ламентації особи в цілий псалом.

Попередній запис

Псалми 13-14

Псалом 13 Контекст. Цей скрупульозно укладений текст посідає важливе місце в серії псалмів 9/10-12 у композиційному плані. Скарга до Бога ... Читати далі

Наступний запис

Псалми 17-18

Псалом 17 Контекст. Псалом 17 є ламентацією особи. Він має виразні лексичні зв’язки з попереднім псалмом: «серце» (17:3 // 16:9), ... Читати далі