Значення псалмів для Церкви

Псалми – це офіційна молитва Церкви. У своїй високій оцінці псалмів Церква продовжує традицію, яку можна спостерігати вже в Новому Заповіті. Багато посилань на Псалтир та цитат із нього вказують на те, що це була важлива для новозавітних авторів книга Старого Заповіту. В одному уривку (Лк. 24:27) Євангеліє від Луки називає третю частину СЗ «Писання», або «книги», як це робили євреї, але в іншому місці (Лк. 24:44) цю частину названо «псалми». Така термінологічна зміна в Євангелії від Луки свідчить про те, що Книгу Псалмів розглядали як найважливішу серед усіх книг «Писання».

Використання псалмів у богослуженнях дедалі ширилося з середини IV ст. і пізніше. Незважаючи на те що християнські гимни, які почали з’являтися наприкінці І ст., відчутно розвинулися в II і III ст., Лаодикійський собор (бл. 360 р. по Р. Хр.) постановив, що під час публічного богослуження потрібно співати лише псалми (канон 59). Амвросій, єпископ Медіоланський (помер 397 р.), хоч і сам писав гимни для церковних богослужень, енергійно виступав на захист уживання псалмів у публічній молитві Церкви.

Псалтир набув такої значущости в ранній Церкві, тому що він займав одне з центральних місць у каноні Святого Письма, що поступово формувався. До Псалтиря як частини Біблії й сьогодні ставляться з особливою шаною.

Проте Псалтир виконував важливу функцію не лише в спільнотному богослуженні Церкви. Існують дуже ранні свідчення, які вказують на його особисте, «приватне» використання в давнину. Можливо, ґрунтовне закріплення псалмів у публічній молитві частково пов’язане з тією великою популярністю, яку Псалтир мав серед вірних, та з інтенсивним використання псалмів як у приватній, так і в родинній молитві. Читати Псалтир рекомендували всім: світським особам і монахам, жінкам і чоловікам, дітям і старшим людям. Єронім засвідчує, що жінки вчили єврейську мову, щоб краще розуміти й читати псалми. Похвалу ранньої Церкви на адресу Псалтиря підсумував Атанасій Олександрійський у листі до Марцеліна. Чотири ідеї з цього класичного документа заслуговують на особливу увагу:

  1. Псалтир – це Біблія в мініятюрі. У ньому ті, що вірять у Христа, знаходять основну суть усього того, що можна знайти в Біблії загалом.
  2. Людина може цілковито знайти себе в Псалтирі. У ньому – вираження всіх аспектів людського досвіду.
  3. Псалтир використовують усі, хто вірить у Христа. Таким чином, ті, що читають псалми, роблять це в сопричасті святих.
  4. Псалтир є чистим дзеркалом християнства. Він веде нас до самопізнання, до Бога і всього сущого (PG 27. 11-46).

Атанасієва характеристика має паралель у передмові, яку Мартін Лютер додав до свого перекладу псалмів у 1528 p.; вона була збережена в останньому виданні 1545 р. Похвала псалмам як молитвам і літургійним текстам першого порядку не змовкає від ранніх часів Церкви, часів Мартина Лютера до сьогодні.

Слова «псалми» і «псалтир», запозичені з грецької мови, є християнськими назвами для 150 поетичних молитовних текстів, об’єднаних в Біблії в одну книгу. Єврейською її називають tehillim. Усі ці три назви дуже старі й потребують пояснення. Назва «псалми» є заголовком збірки в одному з основних рукописів грецької Біблії (Codex Vaticanus, IV ст.). Зазначений рукопис закінчується приміткою «Книга 150 псалмів». «Псалом» – це пісня під акомпанемент музичного інструмента. Цей іменник з’являється 42 рази як точний переклад єврейського слова mizmor, що, у свою чергу, 57 разів виступає як найменування окремого тексту в межах збірки. Назва «псалтир» також функціонує як заголовок у текстовій традиції грецької Біблії (Codex Alexandrinus V ст.). У світській грецькій мові це слово означає «струнний інструмент» і в грецькій Біблії використовується як переклад єврейського слова, що означає «ліра». Але як заголовок слово «псалтир» може означати лише збірку пісень, що їх потрібно виконувати під акомпанемент музичного інструмента. У єврейській традиції ця збірка називається (sefer) tehillim, як зауважив Єронім. Ця назва означає «книга прославлянь». Слово tehillim є унікальним у контексті біблійної єврейської мови, оскільки це іменник чоловічого роду в множині, який у Біблії функціонує лише в жіночому роді, а саме tehillah, звичною формою множини для якого є tehillot. Проте іменник чоловічого роду множини ми знаходимо в кумранських текстах ще з середини II ст. до Р. Хр. (4Q 504 Fr 2v, к. 7. 10), а кумранський сувій із псалмами з середини І ст. по Р. Хр. містить прозову нотатку про поезію Давида, в якій вказано, що Давид написав 3600 tehillim (тобто псалмів: 11Q 05, к. 227.4-5). Хоч ця збірка містить більше плачів і благань, аніж молитов похвали, і єврейська назва «прославляння» не видається тут досить влучною, вона все ж таки вказує на основну властивість Псалтиря: навіть людські плачі базуються на прославі Бога.

Сучасна біблійна наука знову наголошує на потребі враховувати контекст та остаточну версію тексту як умову доступу до змісту цієї книги, що була такою важливою в житті багатьох людей у ході історії. Таким чином, наука наближається до того способу розглядати Псалтир, в який, наскільки ми можемо визначити, його розглядала давня Церква та ранній юдаїзм. Тоді книгу використовували для медитації, вивчали напам’ять, рецитували приватно і в «спільнотах». Цим підходом сучасна наука доповнює критику форм Книги Псалмів, яку започаткував Герман Ґункель 1926 р. і яка з того часу поступово поширилася як єдиний слушний спосіб їх інтерпретації.

Попередній запис

Підсумкові думки

Якщо якась книга Біблії (або навіть коментар на неї) й заслуговує на постскриптум, то це та книга, яку ми саме ... Читати далі

Наступний запис

Нумерація псалмів

Книга Псалмів набула тієї форми, в якій вона відома нам сьогодні, у II ст. до Р. Хр. Псалми фігурують тут ... Читати далі