Підсумкові думки

Якщо якась книга Біблії (або навіть коментар на неї) й заслуговує на постскриптум, то це та книга, яку ми саме коментували. Є стільки питань, що не зникають навіть після уважного прочитання. Книга, здається, має кілька шарів можливих значень, що їх може досліджувати читач.

Що то за Бог Ягве? На початку цей Бог оркеструє два страшних судових процеси над Йовом. Те, що дії сатани мають визначені межі і є контрольованими, невелика втіха. Насправді Йов надає перевагу смерті й Шеолу (глава 3). Хтось може сказати, що привернення уваги сатани до Йова було способом продовжувати розповідь. Чи було це пасткою? Чи було це вихвалянням? Питання-виклик сатани (1:9) порушило проблему, яку Всемогутній не міг обійти, щоб здатися безтурботним, непостійним і позбавленим довіри. Не має значення, що такий опис Бога з’являється лише тут, чи що це лише деталь у вибудовуванні драматичних діялогів. Таке зображення Ягве, здається, не турбує автора чи цільового читача чи то на історичному, чи на концептуальному рівнях. Тоді Бог зникає, щоб з’явитися у відомих і дражливих промовах у главах 38-41, і там ми натрапляємо на інший містичний аспект Ягве.

Часто кажуть, що богословську «суть» прологу можна знайти в 1:9 (2:3) – питанні сатани «Чи ж дармо… ?». Без сумніву, воно є «спусковим гачком» для подальшого розвитку. Це було сформульовано як «безкорисливе благочестя». Досить абстрактну фразу потрібно розуміти в широкому сенсі: «Скільки себелюбства міститься в чиїйсь любові до Бога?». Або з позиції сатани: «Чи можна довірити людським істотам служіння Богові, окрім як на користолюбній основі quid pro quo?». Однак вражає те, що ця проблема (чи сатана!) так і не була згадана в епілозі. Адже вона є істотною для цієї книги. Навіть Ягве не може переконливо відповісти сатані, не піддавши Йова випробуванням. Таке випробування є необхідним, щоб дізнатися, чи Йов справді «чесний». Заслужене це страждання чи ні, чи Бог є «справедливим» і як людині жити зі стражданням – усі ці занепокоєння є другорядними (хоч і не неважливими) щодо інтенції, сформульованої в пролозі.

Таке саме питання ідентичности можна поставити й Йовові. Що він за людина? Поширеною є думка, що Йов мав такі самі погляди, як і його друзі, стосовно відплати – ортодоксальної доктрини, згідно з якою багатство є Божим благословенням для праведних, а страждання – покаранням для грішників. Де саме Йов демонструє таку ментальність? Це правда, що в главі 29 він жадібно оглядається на свою молодість, коли все йшло дуже гладко. Але це можна зрозуміти, враховуючи страждання Йова. Ні разу Йов не просить про відновлення того, що він утратив. Він допитує Бога на глибшому рівні: що сталося з тими стосунками, які він колись мав із Богом? Він може просити про визволення в єдиний спосіб, який знає: кинувши Богові виклик і навіть піти далі та звинуватити Бога в несправедливості, як міг би це зробити зранений коханець. Очевидно, автор відтворив ситуацію ще гостріше, повторюючи знову й знову питання «чому?». Мабуть, можна сказати, що Йов помилково міряв Боже правосуддя за людськими стандартами. Або, запозичуючи фразеологію Ґерхарда фон Рада, Йов заявляв, що «Бог мусить». Але перед ним не було відкрито жодної іншої можливости, інакше автор не мав би про що розповідати. Важливо завжди пам’ятати, що автор не описує фактичну подію, а радше типову. Йов у певному сенсі є всім Ізраїлем (чи всіма нами!), і автор книги робить свого героя протагоністом. Цей типовий аспект ситуації спричинив те, що в книзі існує багато відступів, схожих на мотиви планів у Псалтирі. Сама мова з її перебільшеннями є знаком цього. Немає потреби бути «історичним»; Йов може посилатися на переступи молодости (7:21; 13:6; 14:17) і на членів своєї сім’ї та друзів (19:13-19).

Троє друзів отримують несхвальні відгуки, і немає й сумніву, що вони заслуговують на певний осуд; зрештою, вердикт Господа (41:7-8) спрямований проти них. Можна сказати, що вони негнучкі й жорсткі. Проте правдою також є те, що вони демонструють дуже поширену ментальність. Зв’язок між гріхом і стражданням червоною ниткою проходить крізь усю Біблію. Друзям не вдається зосередитися на становищі Йова; натомість вони висловлюють безліч узагальнень, зокрема про людську слабкість та гріховність перед Богом. Це популярна тема в СЗ; навіть Йов може з цим погодитися. Але вона не стосується справи. Так само з «лікувальною» властивістю страждання: це правда, але не вбий пацієнта! Найважчим в усьому цьому є те, що друзі змінюють своє ставлення до Йова з плакальників та утішителів (2:12-13) на відвертих обвинувачів. Зрештою, вони не знали про домовленість між Ягве та сатаною. Яким би був діялог, якби вони знали те, що й читач? Здається, друзі є надзвичайно консервативними, проте Йов також чинить по-своєму жорстко, виснажуючи Бога власною всемогутньою впевненістю, хоч ми й співчуваємо йому і навіть переконуємо Йова в його вірності.

Питання, які ми порушуємо про Бога та Йова, неодмінно відображають наші переконання щодо стосунків між Богом і людьми. Сама книга також ставить нам деякі питання, які потрібно обміркувати. Мовчання Бога – це те, з чим Йов повсякчас бореться. Скільки ще ми можемо це толерувати? Чи ми протистоїмо, як і Йов, невідомому Богові, Якого знаємо, мабуть, однобоко? Врешті-решт, Йов бореться за Бога, Якого він знає і Якому довіряє. Він б’ється за і проти Бога водночас. Коли Бог стає «ворогом», він намагається відновити образ того Бога, Якого знає (10:2-12). Немає межі сміливості його висловлювань. Можливо, ми підтримуємо Йова і заохочуємо його продовжувати шукати відповіді. Чому? Бо ми знаємо, чим завершиться зустріч із трьома друзями і яким буде вердикт Господа в 42:7-8? Трьом друзям не вдалося «почути» Йова й бути реалістами замість того, щоб покладатися на свого негнучкого Бога. Вони обговорювали його справу як щось абстрактне і як ті, хто вирішують проблеми. Проходячи повз Йова, вони пройшли повз Бога.

Загалом, всі погоджуються, що так чи інакше Бог «відповідає» Йовові в промовах, коли об’являється йому. У результаті Йов перемінюється. Складність розуміння цих промов полягає в тому, що будь-який їхній аналіз не співмірний із раціональною «відповіддю». Відповідь Бога є занадто непрямою, як би там не було. Йова не включено в ту дивовижну панораму, яку описує Бог. Проте потрібно, мабуть, довести до відома, що Йов дав відповідь на питання сатани (1:9), коли сказав, що нам потрібно приймати від Бога як і добро, так і зло (2:10). Це не безхарактерна відповідь; вона буде розвиватися протягом книги. Це одна з цілей автора: показати, що Йов має те, що автор Послання апостола Якова (5:11) називав hypomone, здатність «зносити».

Хто виграв це парі? Очевидно переможцем був Ягве. Чи була це лише гра, чи Бог справді щось здобув? Бог випробував Йова і в єдино можливий спосіб переконався у відданості цього Божого слуги. Цікаво, скільки таких парі було укладено в процесі історії.

Попередній запис

Розділ 42

42:1-6 – Останні слова Йова Відповідь Йова в 42:2-6 містить кілька головоломок. Його перше твердження (42:2) записане двома способами. Якщо ... Читати далі

Наступний запис

Значення псалмів для Церкви

Псалми – це офіційна молитва Церкви. У своїй високій оцінці псалмів Церква продовжує традицію, яку можна спостерігати вже в Новому ... Читати далі