Розділ 42

42:1-6 – Останні слова Йова

Відповідь Йова в 42:2-6 містить кілька головоломок. Його перше твердження (42:2) записане двома способами. Якщо читати в один спосіб (згідно з масоретським прочитанням – Qere), то слова Йова є досить зрозумілими, але не повідомляють нам нічого нового. Він добре знав, що Бог був достатньо могутнім, щоб виконувати Божий план. Якщо ми читаємо в інший спосіб (за консонантним текстом – Кеtib), Йов каже Богові: «Ти знаєш, що Ти можеш зробити усе суще». Це здається більш рішучим висловом і наводить на думку, що Йов стримує себе. Проте загалом смиренний тон у віршах 2-6 натякає, що Qere є кращим прочитанням. Вірш 3а повторює (за винятком незначних варіацій) 38:2. Чому ми знову знаходимо це агресивне запитання Господа? Просто як обрамлення для скромного визнання Йовом невідання у вірші 3? Другий повтор (або цитату слів Бога) бачимо у вірші 4б, який повторює 38:3 і 40:7. Вірш 4 не є повторенням, хоч і взятий у лапки як слова Господа в багатьох перекладах. Ці повторення призвели до певних занадто хитромудрих тлумачень, які ми можемо тут не згадувати. Очевидним є те, що Йов, здається, визнає Божу силу й мету, а також своє власне неуцтво. Він звертався до речей поза його світоглядом. Це переконання підсилено яскравим віршем 5, який можна сприймати як заключну заяву про ефект для Йова теофанії й промов Бога: поголоску змінило бачення й досвідчення Бога, Який тепер дозволяє йому забути старі питання, як-от «чому?». Вуха змінилися очима, і це бачення є достатнім.

Проте труднощі в поясненні реакції Йова ще не завершились. Переклад, а отже, й тлумачення вірша 6 не є чітким. Емфатичне «тому» натякає, що він не заперечує вірш 5, але, можливо, представляє ще одну нотку смиренности перед Господом. Він зрікається (або «відкидає»), але після цього дієслова немає додатка. Те, що йде далі, не можна розумно перекласти як «каятися в поросі і попелі». Йов не кається (у значенні каятися в гріху чи за те, що був занадто зухвалим у своїх словах або щось подібне). Вердикт Господа у вірші 7 (що Йов справді говорив про Бога) відкидає таке «горе». «Каяття» часто може означати просто «зміну намірів». Це значно точніше характеризує ставлення Йова на цьому етапі. Він змінився, як вказує досвідчення, до якого він звертається у вірші 5. Посилання на «порох і попіл» є складним; воно може стосуватися його власних людських якостей та обмежень (пор. 30:19).

42:7-17 – Епілог

Першою позицією епілогу є рішення Господа стосовно Йова і трьох друзів. Звертаючись до Еліфаза, Бог каже їм про Божий гнів, бо вони не говорили по правді про Бога, як це робив слуга Божий Йов. Тут бачимо найбільшу іронію. Друзі захищали ортодоксальне вірування, як вони вважали. Тепер вони мусять просити про заступництво в особи, яку очорнювали (його молитви Господь прийме), і мають принести жертву всепалення. Вердикт повторено: вони не говорили по правді, як це робив Йов.

На повернення Йову його становища (42:10) багато хто дивився скоса, так наче це було запереченням того, що є суттю цієї книги, – залишок старої легенди про Йова, який, на біду, було включено. Це недалекоглядне твердження, яке до того ж ще й базується на реконструкції. Відновлення становища не анулює очок, що були зароблені протягом книги. Власне, Господь може винагородити тих, хто є богобоязним і уникає зла. Автор не хотів би заперечувати такої можливости. Крім того, яка ще була альтернатива? Залишити Йова сидіти на mazbelah (попелищі) і плакати? Має бути якесь завершення, якесь розв’язання тієї ситуації, яку спершу створив Ягве. Усе це ніяк не підтримує тлумачення, що твердить про «щасливий кінець» для цієї книги. Не можна дозволити кільком останнім віршам встановлювати значення цілого твору. Радше можна стверджувати, що автор умисне перейняв традиційну та ортодоксальну історію, щоб розкритикувати її, щоб довести, яким надмірним спрощенням вона була.

Почерк автора бачимо в подвійному відновленні, що його Йов отримує від Господа. Це те, що прописано у Вих. 22:3 у випадку крадіжки! У вірші 11 родичі та знайомі відвідують його, щоб утішити й розрадити в «нещасті», яке він отримав від Господа. Спостереження нас спантеличує: візит друзів (не тих трьох, що були спочатку, звісно ж) постфактум є невеликою утіхою. Але реалізм також вимагає, щоб Йова було визнано як такого, що возз’єднався з родом людським після його остракізму (пор. 19:13-19). Те, що саме Ягве спричинив його страждання, сказано досить чітко. Серед подарунків є qesitah (дукат) – грошова одиниця, вартість якої невідома. Значення імен трьох доньок: «голубка», «пахуча квітка» та «рожок на помаду». Незвичним є те, що вони розділяють спадок разом із братами. Кінець описує типову долю гідного глави роду.

Попередній запис

Розділи 38-41

38-41 – Господь Для будь-якого читача добре було б переглянути власні очікування, наближаючись до промов Господа. Можна спокійно сказати, що ... Читати далі

Наступний запис

Підсумкові думки

Якщо якась книга Біблії (або навіть коментар на неї) й заслуговує на постскриптум, то це та книга, яку ми саме ... Читати далі