Розділи 38-41

38-41 – Господь

Для будь-якого читача добре було б переглянути власні очікування, наближаючись до промов Господа. Можна спокійно сказати, що слово Господа не виглядає досконалим з погляду логіки. Справді, Господь не відповідає Йовові. Натомість одне за одним постають питання: Хто то такий? Де ти був? Може знаєш? Чи можеш? Могло б здатися, що найгірші страхи Йова підтвердилися: «Якщо вона (людина) схоче на прю стати з Ним, Він відповіді їй не дасть ні на одне із тисячі скаржень» (9:3). Потрібно розважити, чи промови Господа справді сповнені сарказму, чи це слова, які не повідомляють Йовові нічого нового (н. п., пор. 12:10-25), але лагідно нагадують йому про те, що вони обоє знають. У певному сенсі, це ніякі й не відповіді, і можливо, наш сучасний порив – мати відповідь за будь-яку ціну – порушив проблему «відповіді». Можливо, найбільш очевидним першим враженням є те, що промови Господа недоречні. Навіть якщо промови трьох друзів не були правильними і їм не вдалося передати правду, вони принаймні були зосереджені на становищі Йова. Господь ні разу не згадує про важке становище Йова. Господь веде його через сотворення і сили хаосу (бегемот та левіятан) і жодного разу не звертається до дошкульного питання, що його порушив сатана (1:9, «Чи дармо…») – Господь не відповідає на це питання! Двічі Він каже Йовові: «Я буду питати тебе, ти ж Мені поясни» (38:3; 40:2).

Перша промова Господа описує різні моменти процесу сотворення. Що Йову відомо про все це: підвалини землі, радісну подію (співи ранніх зір), коли було закладено наріжний камінь, приборкання й одягання моря (Yam) у пелену під час його народження, струшування безбожників і забарвлення землі під час світанку, «брами смерти», оселю світла й темряви (вв. 4-20)? Сарказм з’являється лише у вірші 21, коли Господь приховано порівнює Йова з привілейованим становищем уособленої мудрости, яка на відміну від Йова була присутня при сотворенні (Пр. 8:22-31)! Тур космосом продовжується, і далі використано метеорологічні дані: сніг і град, зброя Господа; вітер і злива; дощ і лід (вв. 22-30). Господь не цурається вибирати вчинки, які можна вважати дивними, як-от посилати дощ туди, де ніхто не мешкає. Божа влада править сузір’ями і спрямовує блискавиці та хмари (вв. 31-38). Йов безсилий забезпечити потреби тваринного світу: харч для левів і воронів; турботу про народження потомства тварин, навіть гірських кіз і ланей (38:39-39:4); волю дикого осла; силу для могутнього буйвола; балансування дурости страуса з його швидкістю (39:5-18). У 39:19-25 є живий опис запалу, швидкости й хоробрости бойового коня, який фиркає «іга-га!», коли звучить сурма. Огляд завершується ширяючими птахами – орла і сокола, що живуть у високих гніздах і чигають на здобич. Чи Йовова мудрість відповідає за все це (вв. 26-30)? Кінець першої промови такий же раптовий і так само спантеличує, як і початок. Здається, автор не має наміру продовжувати діялог і скарги, які почалися ще в главі 3. Господу радше надано можливість насолоджуватися Його власним творінням, навіть «справляючи враження» на Йова. Тут немає злості, є лише м’який і навіть прихований сарказм.

Читачі мають знати, що нумерація віршів у главах 40-41 у різних версіях є різною; ми дотримуємося єврейської нумерації. Якою ж насправді є реакція Йова (40:1-50)? Його відповідь двозначна: «Я був легковажним». Він визнавав те саме, навіть коли наводив аргументи у своїх скаргах. Така реакція не видається переконливою – радше нерішучою, завбачливою і двозначною. Він продовжує і каже, що мовчання («кладу свою руку на уста», пор. 29:9) – це його вибір, він більше не має що сказати. Звісно ж, це непередбачуваний кінець, однак автор книги повний несподіванок. Тепер він вводить другу промову Господа, повторюючи попередній виклик: «Підпережи но ти стегна свої, як мужчина: Я буду питати тебе, ти ж пояснюй Мені!» (40:7; пор. 38:3).

У 40:8-14 красиву недоречність першої промови відставлено вбік, і Господь прямо звинувачує Йова в запереченні Божого правосуддя, засудженні Господа для власного виправдання. Без сумніву, Йов чинив це; пор. 27:2-5. Бог кидає Йову виклик стосовно його сили й здатности контролювати світ, тобто усмирити гордих. Якби Йов міг це зробити, Господь похвалив би його: «Правиця твоя допоможе тобі» (40:14). Іншими словами, Бог кидає виклик Йову зіграти роль Бога! Після всіх чудес, показаних у главах 38-39, чи думає Йов, що може чинити краще? Йому не дано жодної можливости відповісти. Те, що відбувається далі, потрібно розглядати як Господню відповідь на власне запитання, оскільки це опис Божого домінування над силами хаосу, бегемотом і левіятаном. Дивовижно, що в промовах Господа не порушена основна тема дискусії. Яке це має значення? Перш ніж дати відповідь, потрібно дочитати книгу до кінця.

Біблісти все ще сперечаються щодо ідентичности бегемота й левіятана. Чи йдеться тут про крокодила і дракона? Чи вони символізують руйнівні сили хаосу? Мабуть, друге. Це не означає, що автора не надихало все те, що він знав про хижих тварин стародавнього світу. Його метою було не просвітити читача в питаннях анатомії цих створінь, а підтримати ідею влади Господа порівняно з нездатністю Йова впоратися з ними. Проте це не заперечує очевидного задоволення, яке отримує автор від виставляння напоказ цих сил перед читачем.

Опис бегемота (вв. 15-24) не вражає пишномовністю, крім останнього запитання: чи можна його спіймати або проколоти? Очевидно Йову краще навіть не намагатися зробити це. Цей настрій досить явно виражений у довгому описі левіятана (40:25-41:26 = 41:1-34). Опис цього створіння приперчено саркастичними питаннями на кшталт: «Чи ним бавитись будеш, як птахом, і прив’яжеш його для дівчаток своїх?». Останні слова дуже влучні: «Цар над усім пишним звір’ям!» (41:26).

Попередній запис

Розділи 32-37

32-37 – Елігу Майже всі читачі дивуються, коли їх знайомлять із новим персонажем на цьому етапі. Дискусія, а також остаточне ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 42

42:1-6 – Останні слова Йова Відповідь Йова в 42:2-6 містить кілька головоломок. Його перше твердження (42:2) записане двома способами. Якщо ... Читати далі