Розділи 28-31

28 – Похвала мудрості

Глава 28 є відомою з кількох причин. У ній присутнє уособлення мудрости, що нагадує інші подібні уособлення (напр. Пр. 8; Сир. 24). У вступі не вказано, говорить Йов чи троє його друзів; мало того, він здається нехарактерним, якщо не недоречним, враховуючи дискусію до цього моменту. Отже, було зроблено висновок, що це пізніша вставка, хоч багато хто намагається інтегрувати її в книгу як «інтерлюдію». Суть похвали мудрості знаходимо в рефренах вв. 12 і 20, у запитанні «А мудрість ізвідки проходить?». Відповідь позірно проста. Поет розпочинає з опису, як можна знайти коштовне каміння, глибоко копаючи землю. Коштовності сховані там, і жодна тварина не знайде їх, лише люди. Але місцезнаходження мудрости є загадкою, і автор розвиває цю тему. Мудрість значно коштовніша за золото й мінерали, які можуть знайти люди, і вона схована від усіх, навіть від моря й безодні. Лише Шеол чув про мудрість. Зрештою, (вв. 23-27) сказано, що Бог знає до неї шлях. Цього можна очікувати, адже Бог бачить увесь всесвіт і сотворив його (вв. 24-26). Але що Бог зробив із мудрістю? Вірш 27 є досить неясним: Бог повів, міцно поставив її та її дослідив. Не сказано, куди Бог помістив її, але очевидно вона є десь у світі (див. вв. 23-26). Тоді раптом у 28:28 читаємо: «І сказав Він людині тоді: Таж страх Господній це мудрість, а відступ від злого це розум!». Здається, цей рядок додали до вірша, щоб після всієї поверховости й неясности віршів 1-27 показати читачеві, де саме знайти мудрість. Мабуть, він тлумачить вірш традиційно, поєднуючи його з описом у Йов. 1:1. Страх перед Господом – це ключова ідея в літературі мудрости Старого Заповіту (н. п., Пр. 1:7; 9:10). Багато хто схильний вважати цей рядок вставкою, але вона також є тлумачною і чіткіше, аніж сам вірш відповідає на питання, де ж таки знайти мудрість. Або в контексті книги автор пропонує іншу точку зору стосовно мудрости, інформуючи читача, що врешті-решт мудрість є понад наше розуміння, що ми не можемо розв’язати проблему, яку порушила книга. Тоді єдиним розв’язанням є практична складова – страх Божий. Ми й справді не можемо розвиватися поза межами Йов. 1:1,8, де (принаймні імпліцитно) мудрість розглянуто через призму поведінки, на відміну від 28:1-27, де коштовна мудрість, здається, є самим Божим знанням, належить цілковито Богові.

Не треба вважати, що глава 28 є спрощенням, в якій біблійний автор скасовує можливість пошуку істини та розуміння Божого управління світом. Автор просто висуває наперед усі міркування, які можуть справдитися. Сюди також входять страх перед Господом і сама загадка мудрости. І це все ще не остаточне слово, оскільки промови Господа ще будуть почуті.

29-31 – Йов

Дискусія вже завершилася; ми більше не будемо чути виступів трьох друзів. Але Йову ще далеко до завершення. У цих главах він виголошує довгу тираду і лише вкінці звертається до Бога прямо. Ці глави можна поділити так: 29 – Йовів опис гарного життя, яким він колись насолоджувався; 30 – ламентація через ту зміну, яка призвела до його теперішнього становища; 31 – низка особистих клятв, якими Йов засвідчує власну невинність і, нарешті, сміливе слово, звернене до Бога.

Ця розмова з самим собою буяє контрастами щодо теперішнього становища Йова: світич на противагу пітьмі (29:3), присутність Бога на противагу відсутності (вв. 4-5). Назагал, Йов був на піку своєї сили, його визнавали всі, особливо за праведність (в. 15): «Очима я був для сліпого, а кривому ногами я був». Не дивно, що він гадав, що закінчить свої дні, як фенікс (посилання на міт про птаха, який постійно відновлює своє життя). Йов «жив, неначе цар» і насолоджувався повагою всіх у ці добрі старі часи. А тепер через божественне ставлення він опинився так низько, що є нижчим за покидьків суспільства (30:1-9), які кепкують і навіть переслідують його (вв. 12-14), він завершує свої дні в злигоднях. Йов звертається до Бога (вв. 20-23), але не має справжньої надії: «Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся… Ти змінився мені на жорстокого…» (вв. 20-21). Незважаючи на його турботу про інших, тепер він знаходить лише темряву та остракізм із боку суспільства («брат шакалам»); у таких стражданнях його музика звучить мелодією голосіння й плачу.

Глава 31 відома як низка клятв-проклять, які колись порівняли з визнаннями в єгипетських похоронних текстах. Існує стала формула: «Якщо я чинив у такий спосіб (згадується злочин), нехай таке й таке (покарання) станеться зі мною»; пор. вірші 7-8,9-10,21-22,38-40. Повна формула використовується не завжди; достатньо згадати злочин, а покарання передбачається саме собою без згадки про нього (напр. вв. 24-25,31-32). Яку б кількість клятв Йов не виголошував у цій главі, атмосфера є дуже врочистою і вражає більше за всі його попередні твердження про чесність. Кульмінація настає у віршах 35-37, коли він кидає виклик Богові: «Оце підпис моєї руки (tau)! Нехай Всемогутній мені відповість» (tau – остання літера в єврейському алфавіті — остаточна заява Йова). Якби звинувачення було описано детально, Йов носив би його як позначку про невинність, адже це жодним чином не принизило б його: «Мов до князя, наближусь до нього» (в. 37). Кінець в. 40 явно позначає останні слова Йова, але ми побачимо, що він відповідатиме Господу в останніх главах.

Попередній запис

Розділи 22-27

22 – Еліфаз Промова Еліфаза зазвичай вважається вступною до т. зв. третього циклу, який більшість біблістів вважають дещо спотвореним, оскільки ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 32-37

32-37 – Елігу Майже всі читачі дивуються, коли їх знайомлять із новим персонажем на цьому етапі. Дискусія, а також остаточне ... Читати далі