Розділи 22-27

22 – Еліфаз

Промова Еліфаза зазвичай вважається вступною до т. зв. третього циклу, який більшість біблістів вважають дещо спотвореним, оскільки Цофар не з’являється в перших двох «циклах». У вступних рядках Еліфаза бачимо майстерну іронію. Зокрема, Шаддай таки матиме користь, якщо Йов залишиться вірним – буде доведено, що судження сатани про Йова є хибним; Господь має причину довіряти Своєму слузі за справжню любов і щирість. Друзі не звинувачують Йова в конкретних гріхах, а радше припускають, що він є грішником; його страждання це «доводить». Вони шоковані його нестримними спалахами, але відповідають лише узагальненнями про долю грішників і благословення праведників. Еліфаз був тактовним, однак тепер він звинувачує Йова в конкретних гріхах: суспільних гріхах супроти сусіда (убогі, голодні, спраглі, вдовиці і сироти, вв. 6-9). Ось чому він страждав. Бог всезнаючий, він усе бачить і все судить. Отже, зречення Бога, яке пропонує Йов та грішники, буде покараним. Та Еліфаз пропонує для Йова відновлення, якщо той навернеться й повернеться до Бога, що є визволителем невинних (вв. 21-30).

23-24 – Йов

Відповіддю Йова став гіркий плач через відсутність Бога в його житті: він не може знайти Бога (вв. 3:8-9). Правда, за цим лежить його старе бажання мати належний «судовий» процес. Водночас це допомагає нам побачити, що для Йова проблема є набагато глибшою, аніж будь-яка угода quid pro quo, на кшталт тієї, що її сатана запропонував у пролозі. Йов засмучений, оскільки його стосунки з Богом, очевидно, зруйновані. І все ж він зберігає впевненість у тому, що його власний чесний характер, його вірність Богові будуть визнані. З усякого випробування він «мов те золото, вийде» через свою відданість. Але далі Йов не піде. Бог робить те, що хоче робити, і в цьому вся суть. Ось чому Йов такий заляканий: Бог збиває його з пантелику. Незважаючи на Боже правосуддя, умови у світі є обурливими, тож Йов перелічує низку переступів, які впливають головно на бідних (24:2-11). Пітьма – це ідеальне місцем для тієї несправедливості, що чиниться (вв. 12-17). Решта віршів (17-24) незрозумілі. Навряд чи Йов артикулює традиційне переконання; ці рядки можуть бути прокльонами, які він націлює на безбожників. Він завершує тоном бравади, говорячи про неспростовність своїх тверджень.

25 – Білдад

Ці шість віршів (найкоротша глава в книзі) викликають певні сумніви; щодо них було висловлено чимало різних гіпотез (напр. Йов перебиває в 26:1-4 і Білдад продовжує в 26:5-14). Кілька рядків Білдада є несподіваними через притаманну їм тональність гимну про Божу владу й потугу.

26-27 – Йов

Після звичного антагоністичного вступу Йов виголошує короткий гимн, який певним чином є продовженням того, про що почав говорити Білдад у 25:2-3. Ця тема з’являється тут не вперше (пор. 9:3-10; 12:9-25), але саме тут присутній надзвичайно піднесений і побожний тон щодо того, що названо «це все самі кінці дороги Його», «ми тільки слабке шепотіння чували» (в. 14). Включено всі сфери; вірш розпочинається з Шеолу й Аваддону (місце згуби; пор. 28:22) і закінчується морем, Рагавом та змієм – і ніхто з них не може уникнути Божої руки. Вірш рясніє цими мітологічними покликаннями. Бог навіть створює Північ (Цафон – гора божественних зборів чи небесного двору) і залишає землю висіти в космосі. Хмари, місяць, горизонт (межа «аж до границі між світлом та темрявою», вірш 10) – усе це діло рук Божих.

Тон гимну різко обривається в главі 27, де Йова представлено в новій фразі: він додав mashal (так само в 29:1), тобто «тему» чи «дискурс». Йов далі продовжує давати врочисті клятви: доки «дух Божий у ніздрях моїх» у віршах 2-4; «своєї невинности я не відкину від себе» у вірші 5. Парадокс усього цього полягає в тому, що він клянеться життям Бога, Який позбавив його права, – життям цього Бога він підтверджує свою невинність! Він заявляє, що Бог несправедливий, тоді як він, Йов, невинний. «Своєї невинности я не відкину від себе» означає «це було б нечестиво з мого боку», тобто було б святотатством для Йова чинити інакше, аніж він робив до цього. Він залишається вірним відкритому визнанню невинності, яке він повсякчас стверджував і яке спочатку визнавав Господь (1:8; 2:3). Як кілька очищувальних клятв у главі 31 відрізняються від цих? Там він бажає собі зла, яке було б достойним того злочину, учинення якого він заперечує, а тут він нехтує Богом у самих словах клятви: «Богом, що позбавив мене права».

Решта глави породжує проблеми. Йов говорить в однині про ворога, якого покарає Господь; можливо, це прокляття. У віршах 11-12 він, здається, промовляє до друзів і обіцяє їм урок. Уроку, описаного далі, у вв. 13-25, вони не потребують. Він описує долю, яку грішники отримують від Бога. Чи обіцяє він їм, що вони постануть перед таким майбутнім, б’ючи їх таким чином їхньою ж зброєю? Опис подібний до того, що його друзі говорили про долю грішників: потомство зруйноване, статки втрачені, а грішника стерто з лиця землі. Чи творить Йов пародію на типові нотації, які вони читали йому в минулому?

Попередній запис

Розділи 19-21

19 – Йов У цій главі Йов жодного разу не промовляє до Бога (уперше), проте глава містить (в. 25) акт ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 28-31

28 – Похвала мудрості Глава 28 є відомою з кількох причин. У ній присутнє уособлення мудрости, що нагадує інші подібні ... Читати далі