Розділи 15-18

15 – Еліфаз

Друга промова Еліфаза кардинально протилежна до першої. Він відразу ж атакує Йова, порівнюючи його промову з гарячим сухим сироко з пустелі, таким же нечестивим і гріховним. Він саркастично відкидає твердження Йова про мудрість, запитуючи про його вік (вічний знак мудрости серед мудреців). Чи народився Йов ще до Адама (міт, про який згадується в Єз. 28:11-19)? Чи він чув рішення Бога при сотворенні? Потрібно лише пам’ятати, що це – персоніфікована мудрість, яку описано як присутню перед і під час сотворения світу, згідно з Пр. 8:22-31. Еліфаз досить ерудовано глузує з аргументів Йова. Він зберігає в пам’яті образ старого і в дусі 4:6 говорить про «Божу втіху», яка мала простягнути рятувальний круг душі Йова і вберегти його від вибухів гніву. Еліфаз повторює фразу з Пс. 8:5: «То що є людина» (наче й не знає про пародію Йова на цей псалом у 7:17!), і повертається до старої теми людської гріховности (пор. 4:17) та ангельської вини (5:1). Здається, це дозволило б Йову, простій людині, легше визнати свою гріховність. Еліфаз переходить на звичний повчальний тон, відірваний від реальності, коли описує долю нечестивців (15:20-35), перелік катастроф: пограбування, темрява, меч, утрата всього.

16-17 – Йов

Йов може належним чином відповісти, що він чув усе це раніше від «даремних розрадників», як він їх називає (певним чином, це оксиморон: їхні втішання в 2:11 – приносять страждання; пор. 13:4). Але слова залишаються словами, тож Йов звертає свою увагу на опис атаки, яку Бог розпочав проти нього (вв. 7-17). Божі дії жорстокі, а стиль опису схожий на ламентації в Псалтирі: розривання, знущання, удари, стріли тощо. Ніхто не може пережити такий напад: Йов у жалюгідному становищі, він плаче й молиться (вв. 16-17).

Йов закликає землю, наче вона є живою істотою, не закривати його крові – не лише, щоб її побачили, але також і почули. Ця ідея відображена в старому віруванні, що кров того, хто був несправедливо засуджений на смерть, продовжить жити, щоб отримати помсту від Бога (як кров Авеля в Бут. 4:10). Така людина матиме принаймні посмертне виправдання. Крім того, він твердить, що має представника на небесах, який свідчитиме на його користь. Хто цей посередник? Коментатори дають декілька відповідей. Можливо, це Бог (пор. 19:25-27), а можливо – молитва Йова? Інші гадають, що це член небесного суду (пор. 9:33), незважаючи на заперечення Еліфаза в 5:1. Якою б не була відповідь, на користь Йова буде голос, навіть якщо сам він вже практично опиниться в могилі. Час спливає.

В уяві Йова з’являється інша можливість. Чи можливо щоб за нього хтось поручився? Ідея зобов’язання або поруки за когось (хто, наприклад, перебуває в боргах або в якомусь горі) часто згадується в Біблії. Це може бути обов’язок, який у жодному разі не можна сприймати легковажно (мудреці часто застерігають від цього: пор. Пр. 6:1; 11:15 та ін.). Йов сам відкидає цю ідею через ставлення до нього. Очевидно, він є вигнанцем із суспільства, і ніхто, хто має бодай якийсь глузд, не заступився б за нього – хіба що це був би вічно незбагненний Бог? У віршах 11-16 він повертається до мотиву Шеолу, але цього разу Шеол не є місцем перепочинку, але місцем зіпсуття, де надія (повторюється двічі у вірші 15) цілковито погасла.

18 – Білдад

У 16:9 Йов звинувачує Бога в тому, що Він шарпає його. Але ні, каже Білдад, це Йов сам себе розшарпує (18:4). Тоді він з ентузіязмом береться за улюблений topos трьох друзів – долю грішної людини: кинутися в темряву, спійматися у всілякі пастки, бути поглинутим «первородним смерті» (тобто недугою), зруйнований намет, відсутність потомства, подальші покоління згадують його хіба що як суцільний жах.

Попередній запис

Розділи 12-14

12-14 – Йов Це остання частина того, що зазвичай називають першим циклом діялогу між Йовом та трьома друзями. Можна побачити, ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 19-21

19 – Йов У цій главі Йов жодного разу не промовляє до Бога (уперше), проте глава містить (в. 25) акт ... Читати далі