Розділи 3-5

3 – Йов

Контраст між Йовом з гл. 1 та Йовом з гл. 3 вражаючий; відбувається рух від резиґнації до проклять. Проте тон і настрій гл. 3 не такі сильні, як багато ламентацій у Псалтирі. Правда, що Йов проклинає день, коли він народився (Єр. 20:14-18 є таким прокляттям), і він так майстерно виголошує своє прокляття, що відразу не відчуваєш сили вибуху його емоцій. Мабуть, найбільш вражаючим рядком є в. 4: «Нехай стане цей день темнотою»; це пряме заперечення слів Бога при творінні: «Хай станеться світло!» (Бут. 1:3).

Питання «чому?» (вв. 11, 12, 20) теж характерне для ламентацій. Однак у цілому цей вибух емоцій є м’яким; його не можна порівнювати зі скаргами, що їх Йов має до Бога в подальших діялогах. Справді, Бога згадано лише раз у в. 23 і дещо непрямо. Це іронічна згадка, бо говорить про Бога, який «огородив» когось, хто загубився. Це те саме слово, що його вжив сатана в 1:10, щоб описати прихильне Боже ставлення до Йова: обдарування його майном. Лише у вв. 24-26 Йов відверто, у досить загальних рисах описує свої страждання. У решті віршів ламентація звучить універсальніше: «І нащо Він струдженому дає світло?» (в. 20). Йов, без сумніву, відносить себе до тих, що зазнали ударів, і починає описувати Шеол у привабливих тонах. Там усі рівні – високі й низькі, бо смерть є великою урівнювачкою. І це принаймні звільнило б його від його теперішнього болю. Шеол/смерть — це мотив, до якого він звертатиметься знову (пор. 7:15,21; 10:21-22). Тон дещо приглушений, але Йов лише розігрівається перед дебатами.

4-5 – Еліфаз

Такою ж стриманою є реакція Еліфаза: Йов повинен черпати утіху з порад, які він сам часто давав людям у подібній ситуації. Йововий «страх» Божий і його «невинність» (tom, те саме слово вживається в 1:1,9) має бути джерелом його сили. Але в. 7 не надто утішний; саме невинних і праведних буде врятовано, а злих – покарано. Куди ж віднести Йова? Тоді в описі теофанії Еліфаз оповідає про досвід, яким виснує загальну істину: смертні не можуть бути праведні перед Богом, Який знаходить провини навіть в ангелів, – наскільки ж більше це справедливо щодо малих людських істот (4:12-21)! Еліфазові навряд чи потрібне було особливе одкровення, щоб підтримати висновок про те, що праведність Бога є унікальною!

Еліфаз говорить, що Йов не має надії на посередника з-поміж святих, які живуть на небі («синів Божих» згадуваних в 1:6). Не називаючи прямо Йова «безумним» і «дурним», він описує долю таких і долю їхніх нащадків. «Людина сіє кривду», тому всі смертні мусять навернутися до Бога, що є всемогутнім і рятує принижених та вбогих (вв. 7-16). Далі бачимо ще більший парадокс: «Тож блаженна людина, яку Бог картає». Еліфаз розвиває думку (вв. 17-27) із Пр. 3:11-12. Чи покарання є знаком Божої любові? Якщо на початку Еліфазової мови були помітні теплі нотки, то зараз з’являється холодна логіка. Його слова не містять прямого звинувачення. Це своєрідна лекція, та Йов не помиляється в тому, що вона адресована йому і що його стан якимось чином викликаний його гріховністю. Якби він тільки навернувся до Бога, то був би врятований. Цей стиль повчання його друзі застосовуватимуть знову й знову. Дивовижно, що вони жодного разу не звертаються до Бога. Натомість Йов теж виголосить кілька повчань або відповідей, в яких звертатиметься безпосередньо до Бога (пор. гл. 3-14), і його звернення будуть витонченим переплетенням нарікання й молитви. Варто зазначити, що всі сторони звертаються до Бога словом «Ел», «Елоаг» або «Ел-Шаддай» («твердиня», що перекладається як «Всемогутній» в LХХ).

Попередній запис

Розділи 1-2 – Пролог

У перших рядках (1:1-5) ми чітко бачимо доброчесність Йова: він безневинний та праведний. Як це притаманно для біблійних уявлень, він ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 6-11

6-7 – Йов Відповідь Йова є типово ухильною, це характерно для його промов; протягом тринадцяти віршів він не згадує своїх ... Читати далі