Шала – Частина 1

– Вона не була потрібна батькові, вона не була потрібна матері, вона не була потрібна родичам. Вона нікому не потрібна, – сказав незнайомець, що привів її однієї пізньої ночі на поріг християнського сирітського притулку в Індії.

– Я знайшов її, коли вона просто тинялася вулицями, – сказав він. – Схоже, що вона й сама не знала, куди їй іти, і тому я привів її до вас сюди. Я чув, що ви піклуєтеся про таких, як вона, і подумав, що ви зможете дати їй притулок. Я не знаю нікого, крім вас, хто б міг це зробити.

І, не чекаючи відповіді від двох жінок, що відчинили йому двері, незнайомець залишив дівчинку біля порога і пішов.

Так у двох жінок, міс Йоганнес і міс Кінґ, що заміняли матерів усьому притулку, для бідних дівчат-сиріток, стало на одну худу й неосвічену вихованку більше. Незабаром вони зрозуміли, чому ця дівчинка безцільно тинялася вулицями, не знаючи, куди їй іти. Вона була сліпа.

У ті часи в Індії бути дівчинкою, навіть не сліпою, було дуже важко. Індійська релігія вчила, що дівчатка не мають особливої цінності, і багатьох дівчаток-немовлят залишали де-небудь на узбіччі дороги або навіть кидали на сміттєвому звалищі, тим самим прирікаючи їх на вірну смерть.

Дівчинка, та ще й до того сліпа, взагалі не мала жодної вартості. Мало хто захотів би витрачати бодай якісь гроші на їжу й одяг для такої дитини, бо її всі вважали за непотріб.

Однак міс Йоганнес і міс Кінґ, які всім серцем любили Господа Ісуса, дивилися на цього нового члена їхньої родини очима, сповненими любові Спасителя. Тому, як тільки незнайомець, що привів дівчинку, пішов, вони взяли її за руки й повели на кухню. Там вони дали їй молока і свіжого хліба.

Дівчинка тремтіла від страху, як перелякане зайча, і не наважувалася їсти, але незабаром голод переміг страх і сором’язливість, і молоко зі хлібом умить зникли в неї в роті.

– Як тебе звати? – запитали жінки.

Вона ніяк не наважувалася відповісти, і тому вони повторили своє запитання.

– Шала, – сказала вона нарешті тихим голосом.

– Скільки ж тобі років?

– Я так думаю, що вісім, – відповіла дівчинка.

Жінки знову взяли дівчинку за руки і відвели її до кімнати, де було багато ліжечок, і в усіх, крім одного, міцно спали дівчатка.

– Ліжечко біля самих дверей порожнє, – прошепотіла одна з жінок на вушко дівчинці, – це ліжечко буде твоїм.

Вони притулили її долоньки до покривала і подушки, щоб вона їх помацала. На маленькому личку дівчинки з’явився вираз подиву, і обидві жінки зрозуміли, що це, імовірно, перша власну постіль у житті цієї дівчинки, яка не знала до цього нічого, крім купи ганчір’я на земляній підлозі житла її батьків.

Після теплої ванни, що теж було чимось новим і дивним у житті нової вихованки притулку, Шалі видали наступного дня чисту нічну сорочку й одяг. Так для неї почалося життя в її новій «родині», куди її привів сам Господь Ісус.

Щодня чула вона, як згадувалося ім’я Господа Ісуса, і потроху почала чимраз більше дізнаватися про Нього.

Усе це було таким новим для неї. А вона все ще боялася запитати, щоб дізнатися більше про Того, Кого вона ще не знала.

Дівчинка боялася не тільки ставити запитання. Вона боялася абсолютно всього. Іноді її серденько тремтіло від страху перед тим, що іншим здавалося дрібницями.

До того ж, Шала почувала себе такою самотньою, украй самотньою. І причиною була її сліпота. Ця сліпота замикала її в темному маленькому світі, де була тільки вона одна. І хоч її оточували інші діти, через свою сліпоту їй здавалося, що вона самотня.

Нерідко траплялося, що вона усамітнювалася в далекому куточку саду і там, пригнічена своєю самотністю, плакала доти, доки в неї вистачало сліз.

Іноді її там знаходили міс Йоганнес і міс Кінґ і намагалися якось втішити. І хоч вони були дуже добрі, та все ж не могли до кінця зрозуміти її: адже вони ніколи не були сліпими і, до того ж, нікому не потрібними.

Шала ж була і тим, і іншим.

– Ох, як би мені хотілося їй допомогти! – говорили ці добрі жінки наодинці між собою. – Вона так усього боїться. Я ніколи не бачила посмішки на її личку…

Та й ніхто інший ніколи не бачив посмішки на обличчі Шали.

Міс Йоганнес і міс Кінґ за довгі роки роботи в притулку мали справу із сотнями нещасних дівчаток, але вони ніколи ще не зустрічалися з такою сумною і полохливою дівчинкою, як Шала.

– Як нам підібрати до неї ключик? – запитувала міс Йоганнес.

– Уже не знаю, чи зможемо ми це, – відповідала міс Кінґ. – Віддамо все це в руки Господні. Він обов’язково що-небудь придумає.

Тим часом Господь уже почав діяти, готуючи щось дуже незвичайне.

Попередній запис

Маріанна

Чи подобаються вам правдиві історії? Чудові історії, в яких розповідається про те, що робить Бог у житті Своїх дітей? Вони ... Читати далі

Наступний запис

Шала – Частина 2

Узагалі ж, нічого дивного не було в тому, що Шала ніколи не посміхалася. Як боляче, напевно, ранило її душу всі ... Читати далі