Розділи 5:11-6:31

5:11-6:11 – Пограбування та осквернення Храму; злочини проти євреїв та скасування єврейської релігії і культури

Цар Антіох IV вважав спробу Ясона знову стати первосвящеником бунтівничою дією. 80000 вбитих євреїв, після того як Антіох захопив Єрусалим, і принаймні 80000 євреїв, висланих у рабство. Цю кількість явно перебільшено, аби, на думку деяких коментаторів, наголосити на жорстокій натурі царя. Далі автор наративу знову і знову наводить приклади того, як владний цар тероризував різні категорії єврейського населення (5:13). Антіох також порушив святість Храму з допомогою Менелая (5:15-21). Образ Антіоха набуває надзвичайно негативного забарвлення, починаючи з вірша 5:11. Проте ще декілька віршів пропонують додатковий короткий коментар про ці події (5:17-20). Через непокору єврейських мешканців міста-Храму Бог допускає, щоб Антіох виконав покарання євреїв (також 6:12-17). Та все ж Антіох переступає певні межі (5:17), вважаючи себе божеством і протиставляючи себе Богу. Художні засоби, вжиті в 5:21, перегукуються із пророцтвом про погибель тирського царя, який вважав, що засів на божому престолі серед моря (Єз. 28:2,6-10; див. також 2Мак. 7:34).

Після того, як Антіох відбув у столицю (5:21), він залишив двох правителів: одного – в Єрусалимі, а іншого – у Самарії (що позначена назвою гори Гарізім). Филип, правитель Єрусалиму, походив із Фригії з Малої Азії. Правитель Самарії звався Андронік, але не той, що носив таке саме ім’я, котрий убив Онію згідно з 4:30-38. Антіох також послав воєначальника до Єрусалиму (5:24). Цей Аполлоній був начальником міссіїв, військових найманців з Міссії на північному заході Малої Азії. Його жахливий наказ полягав у тому, щоб знищити єврейський народ. Однак для євреїв у 5:27 з’являється маленький промінь надії, коли, починаючи з глави 8, є згадка про чоловіка, котрий виконує роль спасителя євреїв – Юду Макавейського. Юда стояв осторонь від людського світу і перебував у пустелі з дикими тваринами (пор. Дан. 4 та Мр. 1:13). Так само, як і Даниїл та його товариші, Юда обмежував себе рослинною їжею для того, щоб дотримуватися правил харчування, прийнятих в юдаїзмі. У цьому вступному фрагменті автор не дає ніяких відомостей про батька та братів Юди (пор. 1Мак. 2:1-5).

Особа, яку автор називає «старець атенець» (6:1), мала присилувати євреїв облишити батьківські закони і почати виконувати грецькі закони. Єрусалимський Храм було названо на честь верховного грецького бога Олімпійського Зевса, а самарійський храм – храмом Гостинного Зевса, друга подорожніх (6:2). На противагу євреям, самаряни, мабуть, самі прохали про здійснення такої елінізації. Для євреїв такі заходи передбачали повну заборону та практику релігії євреїв. Вірш 6:6 має підтекст про заборону молитися, використовуючи єврейські практики (пор. Дан. 6), чи заборону виконувати обряд обрізання (6:10). Третє прочитання 6:6 поєднує цей вірш із оповіддю про мучеництво в 6:18-31 та 7. У кінцевому рахунку, цей вірш може вказувати на абсолютну заборону єврейських практик. Останнє тлумачення вважаємо найбільш імовірним. Юдеїв щомісяця примушували святкувати свято Діонисія (6, 7), грецького бога вина та урожаю, яке відбувалося на двадцять п’ятий день місяця, у день народження царя, який відзначали щомісяця (див. Мак. 1:58-59). Цей факт проливає світло на подію повторного освячення та очищення Храму, яка відбувалася на двадцять п’ятий день місяця Кіслева (див. вище 1:1-9), так само в день народження Антіоха. Птолемей, син Дорімена, про якого уже йшлося в 4:45-46, переконав грецькі міста, які були розташовані неподалік від Єрусалима, у необхідності застосувати відповідні заходи до єврейського населення і тих, що проживали в Єрусалимі (6:8-9). Замість «Птолемей» (6:8), деякі коментатори читають «мешканці Птолемеї», грецького міста, що було розташоване на узбережжі (зараз носить назву Акко). Див. також 6:10-11, 1Мак. 1:60-61 та 2:31-38.

6:12-17 – Інтермедія: тлумачення ходу подій

Макавеї не одразу починають боротьбу за звільнення у відповідь на гнобительську політику Антіоха – так, як це відбувається в 1 Книзі Макавеїв. Коротка інтермедія пояснює хід подій і знайомить читача з історіями життя мучеників у 6:18-7:42. Страждання єврейського народу було тимчасовим, тому що Господь знову буде милосердним до людей (6:16). Страждання передбачають покарання і повчання (6:12; 7:18. 32-33. 37-38). Антіох – інструмент Божого гніву, але він, так само, як і інші язичники, має бути покараний, коли міра їхніх гріхів переповниться (6:14).

6:18-31 – Мучеництво Єлеазара

Відповідні заходи, вжиті проти євреїв, описані в 6:1-9, очевидно, передбачали ритуальну їжу, і частиною цього ритуалу було поїдання нутрощів свині (6:7,18; 7:1,42). Невідомо, чи справді Антіох примушував євреїв їсти свинину, тому що 1Мак. змальовує зовсім іншу картину: євреї повинні були приносити в жертву свиней та інших нечистих тварин. Існує кілька доказів про те, що жертвоприношення свиней були частиною культу Зевса Олімпійського (6:2) чи іншого божества, яке виявляло свою прихильність до Антіоха. Якщо ж жертвенне м’ясо в 2Мак. є історично доведеним фактом, отже, цар гнобив євреїв дуже серйозно. Їхня відмова споживати свинину, бо це забороняли єврейські закони (6:20; Лев. 1:7; Втор. 14:8), була досить відомою в стародавні часи. Єлеазарова любов до життя (6:20) передбачає особливий життєвий уклад, притаманний євреям, співзвучний з єврейськими законами і покорою Богу. Він волів за краще померти, аніж відмовитися від такого способу життя (6:23-25,27,28,30). Декілька виразів із цих віршів нагадують оповідання про грецьких героїв, які пожертвували собою заради свої ідеалів, друзів чи країни. Єлеазар обрав пасивний спротив царю, але однак він змальований тут як герой. Інструментом тортури (6:19,30) могла бути величезна бочка, до якої він був прив’язаний та забитий на смерть.

Єлеазар відкинув пропозицію царевих приспішників вдати, що він їсть те свиняче м’ясо. Таким чином він би порушив першу та другу заповіді (Вих. 20:3-6; Втор. 5:7-10). Він розумів, що Бог, Який все бачить, міг би його покарати (6:26,30). Його останні слова (6:30) особливо підкреслені: йому би вдалося уникнути смерти, але він з радістю приймає тілесні страждання, поважаючи Бога. Ці останні слова свідчать, що Єлеазар заслуговує на те, щоб його вважали мудрим та праведним чоловіком, як-от Даниїл, Сусанна, Товита та Естера, ті літературні образи, що були зразковим втіленням мудрости. Єлеазар знав, що майбутнє євреїв було під загрозою. Тому він наполягав на тому, щоб продемонструвати прекрасний приклад для молоді (6:28,31). Семеро братів та їхня матір негайно послідували за його прикладом. Отже, мотиви Єлеазара, коли він вибрав мученицьку смерть, як ми бачимо, потроюються: 1) його безумовна відданість єврейським законам та способу життя (6:23,28); 2) його самовідданість Господеві (6:30); 3) його діяльність, що слугує прикладом для молоді і фактично для усього єврейського народу (6:28,31).

Попередній запис

Розділи 4:7-5:10

Обурливі дії Ясона, Менелая та Лісімаха 4:7-5:10 – це фрагмент, який описує першу фазу циклу наративу 4:7-10:9. Услід за наступником ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 7

Мучеництво матері та семи синів Подібно до розповіді про мучеництво Єлеазара, цей епізод не містить інформації про те, як ці ... Читати далі