Розділи 3-5

3:13-4:34 – Юда та його перші перемоги

Юда став наступником свого батька Для євреїв він став наче другим Ісусом Навином. У цих главах ми ніби чуємо відлуння тем, мотивів війни Ягве, яких торкаються Книга Ісуса Навина та Книга Суддів. Юда протистоїть трьом арміям, першою з яких командував Аполлоній, вождь одного із регіонів, а другою армією командував Серон, вождь сирійського війська. Нарешті цар вирішив втрутитися і призначив Лісія, видатного чоловіка і свого родича, щоб той виконував місію спонукати євреїв до покори. Лісій вибрав Птолемея провести військову кампанію проти Палестини.

Книга не містить описів перших двох битв, але в промові Юди перед другою битвою автор пояснює значення цієї війни і поновлює певні традиційні елементи священної війни. Коли вояки армії Юди зрозуміли, наскільки численнішим було військо ворогів, Юда заходився їх заохочувати: «Легко й малому війську захопити в руки велике; для неба все одно – врятувати багатьма, чи кількома. Бо перемога на війні не в безмежнім війську, а в силі, що походить з неба» (3:18-19).

В описі Юди присутні риси, що нагадують Давида: Юда забирає меча в мертвого Аполлонія (3:12), так само, як Давид забрав меч у Ґоліята; чотири тисячі піхотинців та сім тисяч кіннотників, що їх відправив Лісій, не могли означати справжню кількість війська, оскільки так багато вершників могли би бути безпорадними на горбистій території Юдеї, але цю кількість взято з 1Хр. 19:18, де описано, як Давид знищив таку саму кількість сирійських вояків. Саме в місті Масифа (Міцпа), де свого часу Самуїл зібрав ізраїльтян на битву з філістимлянами, Юда готується до битви із військом, яке вислав Лісій. Перш ніж вступити в бій, Юда промовляє молитву, в якій він згадує про перемогу Давида над філістимлянським велетнем (4:30).

Серед необхідних ритуальних дій обов’язковою дією було з’ясувати, що говорить Закон. Можливо, Священну книгу відкривали навмання, для того, щоб дізнатися про волю Бога, яка виражена в знайденому твердженні (3:48). У цьому місці текст оригіналу досить неясний, що дає підстави для різних інтерпретацій. Одна з таких інтерпретацій полягає в тому, що люди шукали в священному тексті те, чого язичники прагнули отримати від їхніх бовванів. Інше пояснення могло означати, що язичники намагалися використати священний текст для того, щоб знайти легітимне виправдання культу, до якого Антіох намагався присилувати євреїв. У будь-якому разі, цей фрагмент нагадує дію Єзекії, коли він розгорнув перед Господом у Храмі листа, якого йому прислав Синахерив.

Юда чинить так, як написано у Втор. 20:5-8: чоловіки, які нещодавно одружилися, ті, які щойно посадили виноградники чи будували будинок, а також слабкодухі були відправлені по домівках.

Горгій та Ніканор, воєводи, обрані Лісієм, зазнали поразки при Емаусі, а сам Лісій програв битву при Бетсурі. Перший етап військової кампанії, яку проводив Юда, досяг своєї кульмінації під час церемонії посвячення Храму, який він відбудував на горі Сіон. Гори мали надзвичайне релігійне значення для стародавніх людей: це були місця, які люди обирали для поклоніння божествам. Мало того, люди кожної країни визначали свою гору центром землі і навіть називали її «пупом землі», точкою, навколо якої були утворені усі землі. Видовище їхнього оскверненого Храму було страшенним приниженням для євреїв; це також вважали знаком небезпеки, оскільки правильний порядок речей у світі залежав від стану, в якому перебував Храм. З цієї причини навіть виграна битва не означала, що мети було досягнуто, якщо Храм був опоганеним. Через три роки після осквернення Храму Юда святкував повторне його освячення. Храм був освячений кілька разів упродовж історії: спершу він був освячений при Соломоні (1Цар. 8); потім він був очищений при Єзекії (2Хр. 29); і його потрібно було відбудовувати після вигнання.

Двадцять п’ятого числа місяця Кіслев у рік 164 до Р. Хр. Храм був освячений під час церемонії, яка тривала протягом восьми днів. Юда, його брати та усе зібрання вирішили, що празник освячення Храму потрібно святкувати щорічно протягом восьми днів. Це свято відоме як Ханука, що означає «святкування». У ході історії це свято отримувало різні назви: посвята (1Мак. 4:59); посвячення (2Мак. 2:9); Свято світильників – тому, що в цей час багато світильників освітлювали Храм, чи ще й тому, що багато світильників у цей час горіли в усіх домівках.

Освячення відбудованого Храму мала багатий релігійний підтекст. По-перше, це було рішення Юди та його народу. Усі попередні свята були прописані в текстах Святого Письма, і жодне із свят не було започатковане рішенням людей. Навіть відбудову Храму після вигнання не відзначили урочисто встановленням пам’ятного дня, отже, той крок, який здійснив Юда, був нечуваним досі нововведенням. Діючи таким чином, Юда повторював звичаї своїх ворогів, але водночас він намагався інтегрувати ці звичаї в юдаїзм. Це був перший крок на довгому шляху історичної місії Макавеїв: запровадити грецькі традиції в юдаїзм, не нехтуючи релігії своїх предків.

5:1-64 – Битви проти сусідніх народів

Перемоги Юди викликали бурхливу реакцію сусідніх народів; особливо відбудова Храму розлютила їх і спонукала розпочати цілу низку переслідувань євреїв у різних місцях. Усе це відбувалося не вперше; у часи Едзри та Неемії існував такий самий сильний спротив проти відбудови святилища (Ездр. 4-5). Саме юдеї, котрі жили в язичницьких містах, мали витримати ці удари. Юда повинен був втрутитися: він розподілив свої військові сили і завдав кілька ударів, які наш автор, щоб додати більше драматизму в сюжетну лінію, описує, не дбаючи про збереження чіткого хронологічного викладу подій.

Військові кампанії відбувалися з особливою силою в Галілеї та Гілеаді. Юда діяв відповідно до законів ведення війни, викладених у Втор. 20, де є розмежування між містами сусідніх народів і далекими містами. Для міст, розташованих близько, слід було застосувати закон прокляття та повного знищення населення. У віддалених містах знищували лише чоловіків. Жорстокі методи, які застосовував Юда, були виправдані в його очах, тому що його війна не була завойовницькою – це була війна на захист релігії.

Ця частина кампанії завершилася великим маршем, який повернув розкиданих євреїв назад до Юдеї і привів їх до гори Сіон. Храм, таким чином, ще раз виконав свою місію збирання та об’єднання тих людей, котрі були розпорошені.

Автор вважає, що в певному сенсі Юда був обраним, тому що лише він та його сім’я могли отримувати перемоги. Підтвердженням цього був епізод про Йосифа та Азарію, які хотіли піти війною на сусідні народи, для того, щоб покрити себе славою, але зазнали поразки. Їхня поразка – не покарання за їхні амбіційні наміри, вона сталася через те, що «воші не були з роду тих мужів, через яких було дано Ізраїлеві спасення» (5:62).

Попередній запис

Розділи 1-2

Перша Книга Макавеїв має декілька рівнів прочитання: літературний, історичний, політичний та релігійний. Біблія – це книга, яку не можна читати ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 6

Смерть Антіоха У зв’язку зі смертю Антіоха виникає кілька проблем. Ми маємо принаймні шість свідчень про це: знаходимо посилання на ... Читати далі