Перша Книга Макавеїв має декілька рівнів прочитання: літературний, історичний, політичний та релігійний. Біблія – це книга, яку не можна читати поспішно, а вдумливо і спокійно; повторне читання тих самих епізодів відкриває нові аспекти та розкриває секрети цієї книги.
З історичного погляду наш автор до певної міри заслуговує на довіру. Незважаючи на те, що його сприйняття історії досить відрізняється від нашого (оскільки він описує історичні події, виявляючи симпатію до своїх героїв), топографічні, географічні та хронологічні відомості є загалом об’єктивними. Сюжетна лінія книги – досить зрозуміла: 1-2 – Початок переслідувань, повстання Маттатії; 3:1-9:22 – Юда Макавейський; 9:23-12:52 – Йонатан; 12:53-16:22 – Симон. Кожен із братів своїми діями порушує певні правила; але кожний з них продовжує боротьбу відповідно до свого темпераменту та за допомогою своїх власних методів.
Релігійний аспект є найважливішим. Брати Макавеї представлені в книзі такими що: «не були з роду тих мужів, через яких було дано Ізраїлеві спасення» (5:62). Книга також відводить Закону центральне місце: закон розмежовує людей на два табори. Суперництво відбувається не стільки між Селевками та Асмонеями, як між тими, хто дотримується Закону, і тими, хто чинить йому спротив.
1Мак. 1-2 – Історичний вступ
Вступ написаний у формі художньо представленого диптиха, упродовж якого автор протиставляє зростання безбожности (гл. 1) та усезростаючий спротив безбожникам (гл. 2). З одного боку, є елінізм, уособленням якого виступає Олександр Великий; з іншого боку, – герої, які захищають Закон.
Автор розташовує історію Ізраїлю в рамках всесвітньої історії. Він особливо підкреслює пиху Олександра та події, що відбуваються після його смерти. Історія наступників Олександра може бути сформульована одним реченням: вони сповнили землю лихом; на думку автора, усі боялися поширення грецької культури. Є дві головні причини, через які відбувається зло: Антіох IV Епіфан та боговідступництво євреїв, яких він підтримує.
Заснування гімназії в Єрусалимі передбачало як політичні, так і релігійні наміри. Насамперед гімназія була центром поширення грецьких звичаїв та ідей. З іншого боку, вона асоціювалася із поклонінням язичницьким богам за допомогою розпусних дій. Мало того, єврейські чоловіки брали участь у спортивних змаганнях оголеними, при цьому за допомогою болісного хірургічного втручання позбувалися свого обрізання; для вірних це означало заперечення союзу. Так само, як протягом періоду вигнання, важливі зовнішні ознаки були ствердженням ідентичности в ті часи, коли саме існування народу було під загрозою. Існувала конфронтація між прихильниками традиційних поглядів та прихильниками прогресивних поглядів. Останні підтримували радикальні реформи.
а) 1:16-40 – Зруйнування Храму
План Антіоха захопити Єгипет не здійснився, тому що Рим перешкодив у цьому і почав поширювати вплив на Малу Азію. Повертаючись із Єгипту, Антіох IV піддав Храм та місто Єрусалим зруйнуванню та пограбуванню, вбив, а також відправив у вигнання величезну кількість євреїв. Мародерство та інші злочини Антіоха дуже сильно засмутили євреїв. Плач-голосіння (1:25-28), рядки, які створює автор, нагадують певні епізоди СЗ (Пор. Пс. 78, який, можливо, був створений у той же самий період).
Твердиня, побудована царем (що носила грецьку назву Акра), – була джерелом постійної небезпеки та символом утисків, від яких страждало усе місто. Багато євреїв рятувалося втечею, бо інакше вони би стали жертвами вояків, що отаборилися у твердині.
б) 1:41-64 – Переслідування євреїв
Для того, щоб запровадити інтеграцію євреїв у новий соціяльний порядок, Антіох вирішив піддати утискам єврейське богослуження. Прихильники греків вважали таку інтеграцію джерелом процвітання. Цар спрямував свої зусилля проти зовнішніх символічних ознак юдаїзму: богослуження, обрізання та законів щодо обмежень у харчуванні, сподіваючись на те, що без цих зовнішніх ознак релігії євреїв настане кінець. Він пішов навіть далі, встановивши кумира (статуя Зевса? Метеорит?) на жертовнику в Храмі. Це була «гидота спустошення», про яку говорить Даниїл (Дан. 9:27). Багато євреїв піддавалися наказам царя; інші втікали в пустелю, для того, щоб не опоганитися і мати можливість дотримуватися Закону.
в) 2:1-14 – Маттатія та його сини
Маттатія розпочав повстання такою самою дією, яка нагадувала дію Пінхаса (Чис. 25:6-15). Розгорілася священна війна; єврейський опір не був пасивним, і як тільки було застосоване насильство, його вже неможливо було спинити.
г) 2:27-38 – Маттатія в пустелі
Маттатія та його послідовники втекли в пустелю, де вони організували партизанську війну. Проте не всі стали його послідовниками щодо застосування насильницьких методів боротьби. Деякі вирушили в пустелю для того, щоб мати можливість жити згідно з Законом: коли нападники наближалися до євреїв у суботу, і вони мали обрати між смертю та можливістю захистити себе зброєю, порушуючи суботу, вони відмовлялися від самозахисту; вони закликали небеса та землю, щоб свідчити про свою невинність і довіряли помсту рукам Господа. Макавеї застосовували прагматичний підхід. На їхню думку, людські життя були важливішими від дотримання Закону; субота була створена для людей, а не люди – для суботи.
Маттатія та його послідовники не лише нападали на невірних, але й змушували євреїв-боговідступників дотримуватися Закону, таким чином заперечуючи право своїх товаришів-повстанців на свободу віросповідання, якої вони самі прагнули. У зв’язку з важкими обставинами, в яких перебували люди, ці заходи могли були виправданими із погляду Макавеїв; на погляд сучасників, їхнє ставлення є проблематичним.
ґ) Заповіт Маттатії та його смерть
Заповіт містить перелік імен людей, які були взірцем в історії Ізраїлю; а Юда, який не був найвеличнішим, але був найхоробрішим воїном, отримує призначення. До переліку увійшли найвідоміші євреї, які на той час вже не жили. Маттатія говорить про їхні заслуги і нагороди; їхня заслуга – це віра в Бога та повна довіра де Нього; їхньою нагородою було те, що Бог ніколи не покидав їх.
Описуючи смерть Маттатії, автор бере за зразок опис смерти Якова (Бут. 49). Так само, як і Яків, Маттатія передбачив майбутнє своїх синів, і після того, як він розподілив обов’язки між ними, він помер. Жалобних церемоній було дотримано, його поховано в гробі його предків.
