Канонічний контекст

Книги Макавеїв не входять до єврейського канону. Один із критеріїв, який використовували євреї, щоб визначити канонічність книги, полягав у тому, що книга мала бути написана до перського періоду; оскільки книги Макавеїв були написані в більш пізній період, вони не визнані як богонатхненні. Мало того, фарисеї, релігійна група, що з’явилася протягом періоду боротьби Макавеїв і протистояла їм, не дозволила долучити ці книги до канону. Відсутність пророків, яку визнає автор Першої Книги Макавеїв (4:46; 9:27; 14:41), пояснювала те, що ці книги не бути проголошені канонічними, і це стримувало євреїв від того, щоб сприймати їх як богонатхненні.

Йосиф Флавій, підтримуючи точку зору фарисейської спільноти, стверджує, що лише двадцять одну книгу (відповідно до кількости літер у єврейській абетці) можна вважати богонатхненними, і однозначно вилучає Книги Макавеїв із цього переліку, коли стверджує: «Хоч події описані в цих книгах, починаючи з часів Артаксеркса аж до наших днів, не можуть вважатися такими ж вірогідними, як ті що описані раніше, оскільки наступництво пророків не визначено чітко». Послідовники Олександрійської богословської школи були налаштовані ліберальніше і не погоджувалися з тезою про те, що книгу не можна вважати богонатхненною, якщо її написано пізніше визначеного часу грецькою мовою; отже, вони були не проти того, щоб долучити до канону більш пізні книги грецькою мовою до книг, написаних раніше, які, найбільш ймовірно, були перекладами на грецьку. Католики та православні християни прийняли Олександрійський канон, тоді як Церкви, що виникли унаслідок Реформації, вважали за потрібне дотримуватися єврейського канону.

У середовищі християнських авторів були різні погляди щодо канонічности Книги Макавеїв. Ориген називає їх Святим Письмом. Мелітон Сардійський, Анастасій, Кирило Єрусалимський досить часто у своїх працях цитують ці книги; Святий Єронім не включає їх до свого перекладу, але він наводить цитати із цих книг у своїх коментарях. До кінця IV та V ст. ці книги були долучені до переліку біблійних книг Західної та Східної Церков. Ці книги згадуються в каноні Африканської Церкви та в апостольських канонах. Синайський Кодекс, незважаючи на те, що тексти в ньому дещо пошкоджені, також включає 1 та 4 Книги Макавеїв.

Канонічна інтертекстуальність

Автор 1 Книги Макавеїв, прямо чи іноді неявно, наводить цитати з багатьох місць СЗ, і перечитує їх у світлі ситуації, яку він переживає. Таким чином він намагається пролити світло на події, що відбувалися в той час, і надати їм релігійного значення, демонструючи, що його історія – це просто продовження релігійної історії, описаної в натхненних книгах.

Поведінка Маттатії та його синів, які повстали проти влади, є абсолютно виправданою згідно зі СЗ. Вих. 22:19 містить наказ: «Кожен, хто приносить жертву богам, крім Бога Одного, підпадає закляттю». Автор порівнює дію Маттатії з дією Пінхаса (Фінееса), який, сповнившись заповзяттям, убив мідіянку та Зімрі (Чис. 25:6-15). Коли Маттатія помирав, він нагадав своїм синам про взірцеву поведінку Авраама, Йосипа, Ісуса Навина, Калева, Давида, Іллі, Ананії, Азарії, Мисаїла, Даниїла, які заслужити нагороду за свої життя та подвиги. І в словах, і в діях автор запозичує епізод, в якому йдеться про Пінхаса (Фінееса), як приклад. Згадка про Ісуса Навина та Калева також доречна, оскільки в той час, як увесь Ізраїль був невірним, ці двоє залишались вірними Господеві (Чис. 14:8).

Втеча Маттатії та його синів у гори нагадує часи, коли Давид переховувався (2Сам. 11:7-19). Також автор проводить паралель між вбивствами двох невинних: вбивство священиків у Нові, знищених за наказом Саула (1Сам. 22:6-23), та вбивство священиків Антіохом (1Мак. 2:29-38). Священики, вбиті в Нові, належали до гілки первосвящеників, від якої відцурався сам Бог (1Сам. 3:11-14). Бог не проявив співчуття до побожних людей, яких було вбито, але Він має його до Маттатії, який повстав. 1Мак. 3:19 перегукується з 1 Сам. 14:6, де стверджується, що саме Господь, а не кількість військових, забезпечує перемогу. 1Мак. 3:46 містить згадку про Масифу (Міцпу), місто, яке згідно з 1Сам. 7:5-6 було місцем молитви Ізраїлю. У 1Мак. 3:55-56 Юда повторює настанови з Втор. 20:5-9 стосовно воєнних законів. У 1Мак. 4:34 є посилання на Пс. 118:1-3 як подяка за перемогу. 1Мак. 4:40 також містить алюзію щодо битви Давида з Ґоліятом (1 Сам. 17) та боротьби Йонатана проти філістимлян (1Сам. 14:1-23).

Пс. 74:2-7 викликає почуття жалю щодо стану, в якому перебуває Храм, до того, як його очистив Юда. Для відновлення та очищення жертовника було використане, згідно із приписами Вих. 20:25, нетесане каміння. Предмети для богослуження були виготовлені згідно із приписами Вих. 25:23-30,31-39, і 30:1-10. Мовні засоби, які використовуються в 1Мак. 5:40-41, щоб описати стратегію Тимотея, нагадують  1Сам. 14:9-10. Згадка про рік суботній у 1Мак. 6:49 пояснюється текстом Лев. 25:1-17. Смерть Асидеїв, яких ошукали Алкім та цар Вакхид, описана словами Пс. 79:2-3. Молитва Юди проти Ніканора перегукується з подіями, описаними про часи Єзекїї, коли Санхерив тримав в облозі Єрусалим (2Цар. 18:17-19:37; Іс. 36-37).

1Мак. 9:73 порівнює Йонатана із суддями, які жили в старі часи (пор. Суд. 3:10). У панегирику Симону (гл. 14) є згадка про більш древні тексти: (пор. Вих. 34:24), 14:8 (пор. Зах. 8:12), 14:9 (пор. Зах. 8:4-5), 14:12 (пор. 1Цар. 5:5). Наприкінці останні вірші книги (16:23-24) відтворюють саме ту формулу, якою Книга Царів, оповідаючи про Юдею, завершує нарис про кожного царя.

Як відомо, книги, які найчастіше цитують, – це історичні книги, і до таких належать книги Самуїла. Також використовують Мойсеєве П’ятикнижжя: коли все сказано і зроблено, Макавеї борються іменем Закону.

Це може здаватися дивним, однак Книга пророка Даниїла є хорошим вступом, який допоможе вивчити Книги Макавеїв. Книга пророка Даниїла належить до жанру апокаліптичної літератури і написана закодованою мовою, тому ми не можемо її зрозуміти, не маючи відповідного ключа. Якби Книга пророка Даниїла описувала події чітко і прямо, агенти Антіоха не дозволили би її використовувати вільно; але оскільки вона була написана закодованою мовою, усі переслідувачі були збиті з пантелику. Саме тому, коли Антіох наказав знищити всі священні книги, ця книга була врятована.

Книга пророка Даниїла розповідає про період переслідування, яке влаштовував цар Антіох, і відображає події, що відбувалися того часу, але факти представлені так, ніби вони мали місце в часи Даниїла. Дії Навуходоносора нагадують дії Антіоха IV, котрий наказав ігнорувати обмеження в споживанні їжі, про які йдеться в СЗ. Даниїл та його послідовники їли лише овочі, і цей спосіб харчування їм здавався більш прийнятним для нього та його друзів, ніж той, якого дотримувалися ті, які харчувалися з царського столу. Той факт, що Даниїл та його товариші суворо дотримувалися приписаних законів щодо споживання їжі і при цьому мали здоровий вигляд, був закликом до євреїв епохи Макавеїв залишатися вірними Закону.

Статуя, котру Навуходоносор наказав спорудити на рівнинах Вавилонії і поклонятися їй під страхом смерти, нагадує нам образ бога Юпітера (або метеорита), який Антіох IV помістив у Храмі. Так, як троє молодих людей були чудом врятовані з полум’я, так само Господь врятує й тих, які відмовляться покланятися ідолу Антіоха IV. Можна знайти набагато більше подібних паралельних ситуацій, які є не випадковими, а створеними з певними намірами.

Попередній запис

Первісний історичний контекст

Для того, щоб краще зрозуміти обидві книги, особливо Першу Книгу Макавеїв, необхідно мати певне уявлення про увесь зміст книг. Перше, ... Читати далі

Наступний запис

Сучасне значення книги

Певні революційні кола наших днів надають важливого значення цій праці, використовуючи її як виправдання збройного повстання проти можновладців, яких вони ... Читати далі