Первісний історичний контекст

Для того, щоб краще зрозуміти обидві книги, особливо Першу Книгу Макавеїв, необхідно мати певне уявлення про увесь зміст книг. Перше, швидке прочитання дається легко, через те, що автор зумів правильно побудувати сюжет, розвиваючи інтерес читача до оповіді і тримаючи його в стані напруженого очікування розв’язки: проблеми, порушені в цьому тексті, не є глобальними, і зміст, що пов’язаний із релігійною доктриною, є простим для розуміння. Труднощі з’являються тоді, коли ми маємо справу з другорядними історичними деталями. Найважче збагнути проблему насильства, яке описане в певних місцях книги, і ми обговоримо це, коментуючи їх пізніше. Отже, ми намагатимемося дати тлумачення цих книг, враховуючи місце і час розвитку подій, а також обставини, при яких ці книги були написані та які вплинули на їхній зміст.

Палестина не могла уникнути політичних змін. Цар Кир дозволив юдеям повернутися на їхню батьківщину з вигнання. Вони не отримали політичної автономії, але були спроможні створити релігійну спільноту, в якій центральне місце посідав Храм. Олександр Македонський, завоювавши певні території, мав значний вплив на них. Швидко поширювалась грецька культура, яка стала основою культурного руху, відомого під назвою еліністичного. Вірогідно, що Олександр був добре налаштований до євреїв.

Після раптової смерти Олександра Великого його полководці, відомі під назвою діядохи, розділили імперію між собою. Пам’ятаючи про біблійний контекст, звернемо наш погляд на династію, засновану Селевками, котрі, під час панування в Малій Азії, розширили свій вплив аж до Індії та Пенджабу. Другорядною була династія Лагідів, чи Птолемеїв, заснованої Птолемеєм, який контролював Єгипет, Киринею (сучасну Лівію), Кипр та деякі з Кікладських островів.

Після того, як відбувся поділ, Палестина залишалась під владою Птолемеїв, котрі були досить толерантними до релігійних потреб євреїв, тому вони не стикалися з жодними проблемами. Ситуація змінилася, коли Антіох III, Селевк, розгромив єгипетського полководця Скопу в 199 р до Р. Хр., і Палестина знову перейшла з рук у руки. На початку Антіох дозволив євреям мати певну автономію, щоб вони могли практикувати свою релігію, але невдовзі стосунки між Селевками та євреями почали погіршуватися. Найбільш ймовірними причинами були: труднощі, як: переживала економіка держави Селевків, що страждала від військових конфліктів, бажання Антіоха проводити релігійну реформу; внутрішні розходження серед єврейських лідерів.

Дві партії прагнули отримати контроль над Палестиною: одна з них надавала перевагу еліністичній культурі, тому що сепаратистські погляди євреїв спричинили невдоволення та обурення греків; інша партія схилялася до суворого та консервативного традиціоналізму. Боротьба, описана в Книгах Макавеїв, була великою мірою результатом суперництва між цими двома партіями.

Конфронтація між грецькою та єврейською культурами відбувалася не лише на філософському та релігійному рівнях. оскільки еліністична культура досягла Близького Сходу у формі військового втручання та політичної влади. Коли євреї чинили опір елінізму, вони не просто відстоювали особистий вибір стилю життя та способу мислення, а й декларували свої погляди стосовно політичних авторитетів.

Криза стала нестерпною, коли Антіох IV Епіфан зайняв престол держави Селевків. Він мав дуже непростий характер; деякі біблісти вважають його дуже неврівноваженою людиною, мегаломаном, класичним переслідувачем. Він провів шість чи сім років у Римі як заручник, і владна та організаційна структура Римської імперії справила на нього дуже велике враження. Перебуваючи в полоні, він вчився у своїх ворогів. Його релігійні та політичні погляди можна здебільшого пояснити, виходячи з його життєвого досвіду.

Користуючись підтримкою проеліністичної партії, він розпочав серію заходів, спрямованих проти традиційних євреїв. Для того, щоб покрити дефіцит бюджету держави, Антіох продав уряд первосвященика найбільш впливовому претенденту серед євреїв, що належали до проеліністичної партії: спершу Ясону в 174 р. до Р. Хр., а пізніше – Менелаю в 171 р. до Р. Хр.

Його рішення змінити єврейський Закон як політичну конституцію Юдеї і перетворити Єрусалим на місто грецького типу, обурило більшість жителів. За допомогою армії Селевків єврейські прихильники елінізму здійснили кардинальні реформи в релігійній сфері: вони виступали проти відправи традиційних релігійних обрядів і заборонили жертвоприношення в Храмі, так само, як і дотримання суботи і обрізання; усі письмові джерела, де був записаний Закон, повинні були бути знищені під страхом смерти; Храм перетворився на язичницьке капище, бо там возвели статую Олімпійського Зевса. Деякі біблісти, однак, вважають, що йдеться не про статую чи зображення Зевса, а про метеорит, камінь, що впав з неба, котрому вони поклонялися та віддавали шану. У такій інтерпретації намір Антіоха мав означати змінити «традиційну» єврейську релігію, започаткувавши поклоніння богу небесного об’єкта; або, ще більш ймовірно, цар все ще хотів започаткувати в Єрусалимі поклоніння синкретизованому божеству, в якому євреї, сирійці та греки могли би вбачати еманацію Всевишнього Бога.

До цього релігійного тлумачення інші додають пояснення з економічного погляду. В Єрусалимі елінізм був пов’язаний з аристократичними єврейськими сім’ями, які мали добрий достаток. Ясон отримав дозвіл від Антіоха перетворити Єрусалим на грецьке місто і назвати його Антіохією (2Мак. 4:9-10). Цей радикальний проєкт (як стверджується) спричинив повстання простих людей під проводом Макавеїв проти єврейської аристократії; переслідування з боку Антіоха були відповіддю на цей бунт нижчих прошарків суспільства.

Політико-економічне тлумачення також було запропоноване. У цьому аспекті революційний рух мав на меті захопити політичну та економічну владу.

Антіох IV переймався проблемами консолідації своєї влади та прагнув забезпечити собі джерело доходу на території Ізраїлю. Частиною його плану було перетворити Ізраїльське царство в другий Рим. Повстання розпочалося в сільській місцевості. Військові дії розпочали прихильники Маттатії разом з його синами Іоаном, Симоном, Єлеазаром, Юдою (що звався Макавеєм) та Йонатаном. Юдеї, які були віддані Закону (також відомі як Асидеї), об’єдналися, щоб захистити релігію своїх батьків у часи небезпеки; вони направили свою зброю проти обох супротивників – армії Селевків та проеліністично налаштованих євреїв. Громадянське та релігійне протистояння розділило країну.

Скориставшись важким становищем, в якому опинилася держава Селевків, Юда організував партизанську війну і розгромив греків. Йому вдалося відвоювати майже увесь Єрусалим, крім військової твердині Акра; він очистив Храм і повторно його освятив. Здавалося, що кризу вирішено через очищення Храму, заборону язичницького богослуження та за допомогою амністії, яку призначив Антіох IV. Але Юда та його брати продовжили повстання і перетворили його на війну за спадщину роду, яку вони мали намір вести до тих пір, поки Юдея знову не отримає автономію. Побожні євреї зі свого боку відмовилися підтримувати дії Макавеїв, адже вони були задоволені тією релігійною свободою, яку знову отримали.

Після смерти Юди Йонатан узяв управління у свої руки. Він був досвідченим дипломатом і також отримав право на первосвященство від Димитрія II. Усе це багатьом не подобалось, і вони відступили на берег Мертвого моря, створивши там кумранську спільноту, тобто есеїв. Коли Йонатана було підступно вбито в 142 р. до Р. Хр., його брат Симон продовжив боротьбу, і досить таки репрезентативне зібрання уповноважило його прийняти обов’язки первосвященика та приступити до виконання функцій цивільного та військового адміністратора. Греки не змогли йому протистояти і змушені були прийняти цю ситуацію. Таким чином було започатковано династію Макавеїв та Хасмонеїв.

Протягом макавейського періоду для позначення ери Селевків використовували дві різні системи літочислення. Одна із них була македонсько-селевкідська система, яка починалася восени 312 р. до Р. Хр. Інша – вавилонсько-селевкідська система починалася навесні 311 р. до Р. Хр. У першій Книзі Макавеїв іноді неможливо зрозуміти, яка хронологічна система використовується в тому чи іншому фрагменті.

Нічого дивного немає в тому факті, що автор майже цілковито ігнорує роль жінок у своєму оповіданні. Єдина жінка, про яку згадує автор – це Клеопатра, дочка Птолемея, яку він віддав заміж за Олександра Баласа, для того щоб укріпити союз між Макавеями та Птолемеями. Ця ситуація відображає становище, в якому перебували жінки в тогочасному єврейському суспільстві. Зазначимо, що головні героїні Книги Юдити та Книги Естери, сучасниці Макавеїв, були саме жінками, котрі рятують Ізраїль. Однак Першу Книгу Макавеїв написали чоловіки, і вона подає історичні події з чоловічого погляду.

Попередній запис

Основна характеристика книги

Читачі-християни ніколи не ставилися з особливою прихильністю до Книг Макавеїв. Юдеї не вважають їх натхненними, не зважаючи на те, що ... Читати далі

Наступний запис

Канонічний контекст

Книги Макавеїв не входять до єврейського канону. Один із критеріїв, який використовували євреї, щоб визначити канонічність книги, полягав у тому, ... Читати далі