Розділи 12-16 – Смерть Олоферна, перемога над ворогом

12:1-20 – Юдита готується до «найвеличнішого дня»

Будучи юдейкою, Юдита дотримується законів ритуальної чистоти продуктів харчування, усамітнюється для молитви, виконує правила ритуального очищення (12:1-9). Іронія криється далі – у словах Юдити та Олоферна. Коли Юдита говорить, що не встигне спожити тієї їжі, яку при собі має, «як Господь виконає через (неї) те, що задумав» (12:4), то це означає для неї одне (перемогу Ізраїля), і зовсім інше для Олоферна (перемогу асирійців). Коли Олоферн каже, що не буде юдея в таборі, щоби принести для неї їжу, якщо її запаси буде вичерпано (12:3), читачеві вже відомо, що в таборі буде багато юдеїв, перш ніж подібне трапиться!

Через три дні очікування та непевности Олоферн запалав пристрастю до Юдити (12:12), і тому він посилає скопця Богоаса (це перське ім’я, як і Олоферн), щоби запросити її на бенкет. Одягнувшись у своє найкраще вбрання, Юдита вирушає до намету Олоферна. Від її вигляду його охоплює хіть, підігріта надміром алкоголю (12:15-16,20). Слова Юдити – «мені ніколи не було так весело, як нині» (12:18), день, що принесе радість (12:14), – нагадують читачеві, яке діяння Господь має виконати її рукою (12:4), а саме – здобути перемогу Ізраїля. «Рука його простягнута – хто її відверне?» (Іс. 14:24-27). Як і в Книзі Естери (гл. 5-7), доля Ізраїля вирішується на бенкеті.

13:1-20 – Юдита вбиває Олоферна та повертається у Ветулію з трофеями

Після того, як усі гості полишили намет і двері за ними були замкнені, Юдита декілька разів звертається до Господа, щоби той додав їй сили (13:4-5,7), вона наближається до Олофернового ложа, хапає його шаблю, відтинає його голову, вкидає її в торбу на харчі і виходить разом із своєю слугинею за межі табору, як робила зазвичай, на молитву (13:10). Вона прибігає до міської брами Ветулії і вигукує «З нами Бог, наш Бог» (13:11). Коли зійшлися жителі міста, вона прославляє Господа, який тієї ночі розгромив ворогів її рукою (13:11,14). Потім, показуючи їм голову Олоферна та завісу, що висіла над його ложем, вона розповідає їм, як Господь захистив її від хтивого Олоферна та врятував народ її рукою (13:15-16). Озія та увесь народ (13:17-18) потрійним благословенням, яке в богослуженні Римо-Католицької Церкви вживають нині щодо Богородиці, прославляють Бога та Юдиту за велику перемогу.

14:1-19 – Асирійська армія дізнається про перемогу Юдити

Юдита наказує жителям Ветулії повісити голову Олоферна на міський мур і виступити походом проти асирійського табору. Коли Ахіор бачить голову Олоферна, то падає до ніг Юдити і благословляє її (14:7-8). Почувши з її вуст оповідь, він відкрито визнає віру в Бога Ізраїля, який був причиною цієї перемоги. Всупереч забороні («Не ввійде на збори Господні аммонітянин та моавітянин» (Втор. 23:4)) він проходить обряд обрізання і стає членом ізраїльської спільноти.

Коли асирійські вояки бачать, як ізраїльтяни виступають походом проти них, вони просять Богоаза дізнатися від Олоферна, яким буде план дій. Коли Богоаз заходить у намет, на свою біду, він бачить лише обезглавлене тіло полководця і не знаходить Юдити ніде в наметі (14:14-17). Коли він сповістив цю новину, що «одна жінка з-поміж єврейок навела сором на дім царя Навуходоносора» (14:18), уся армія кинулась утікати (15:1-2).

15:1-14 – Юдита здобуває перемогу над ворогом

Ізраїльтяни переслідують ворогів, заганяючи їх у табір і завдаючи їм важких втрат. Озія закликає увесь Ізраїль від Єрусалима на півдні до Дамаска на півночі та Гілеада на сході напасти на ворогів, повбивати усіх до одного і пограбувати їхнє майно. Ізраїльтяни здобувають цілковиту перемогу над ворогом, а також величезну кількість трофеїв. Переможець отримує нагороду: первосвященик Йоаким та рада старших (пор. 4, 6, 8) повертаються до Ветулії, щоб воздати хвалу Господеві за подвиг, який Він вчинив руками Юдити (15:8), спасительки Ізраїля. Її вихваляють, звертаючись до неї: «ти слава Єрусалима», «ти велика гордість Ізраїля», «ти велика честь нашого роду» (15:9-10; див. вище прославлення Діви Марії). Ізраїльтяни упродовж місяця грабували табір ворога, а після того відсвяткували свою перемогу: жінки вбралися у вінки з оливкового листя і пустилися в танок, так як це робили греки (див. Вих. 15:20), а чоловіки одягли гірлянди і співали пісень. Юдита приєдналася до них у святкуванні.

16:1-20 – Юдита воздає хвалу Господеві за перемогу

У той час як молитва Юдити в гл. 9 є спонтанною і дуже особистою, її пісня похвали в гл. 16 – це спільне служіння. Тема цієї пісні – «Господь є Бог, що розбиває війни» (9:7-8; 16:2) – така сама, як і пісні Маріям (див. Вих. 15:3, Септуагінта), мабуть, саме вона і послужила за взірець для пісні Юдити. Її пісня сповнена життя та іронії (16:5-10). Вступний вірш – це заклик хвалити Господа (16:1), далі вона пояснює причини для цього (вв. 2, 12), а наприкінці починає «нову пісню» (16:13), де вказує ще більше причин, щоби хвалити Господа (16:13-17). У першій частині пісні (вв. 2-12) йдеться про асирійську загрозу та про те, як Господь спасає пригноблених рукою Юдити (16:5-6), як також і її красою (16:6-9). «Нова пісня» (16:13-17) – це хвала Богові, Господу усіх творінь (16:13-15), на противагу Навуходоносору, який заявляв, що він є «пан усієї землі» (2:5). Отже, впродовж усього цього гимну Ягве прославляється як визволитель усіх людей і як творець усього всесвіту (алгоритм подібний до Пс. 97-98). «Новим» у цій пісні (16:13) є те, що перемога над асирійцями – це вказівка на есхатологічну перемогу (пор. 16:17; Пс. 48; 98; 99), яка приведе до створення «нового неба і нової землі» (пор. Іс. 66:22-23; Пс. 96:11-13; 98:7-8), коли Бог буде володарем усіх і всього.

16:21-25 – Останні дні Юдити

Після трьох місяців святкування в Єрусалимі (16:20) Юдита повертається до Ветулії. Попри численні пропозиції одружитися, вона зберігає вірність пам’яті чоловіка і залишається вдовою аж до кінця свого життя. Прожила вона 105 років, а відтак досягла віку, близького до віку героїв часів патріярхів. Юдита стає щодалі знаменитішою (16:21b-23). Вона відпускає на волю свою слугиню, розділяє майно між усіма родичами і помирає, оточена шаною та почестями. Вік Юдити співпадає також із тривалістю періоду Макавеїв, що також тривав рівно 105 років.

Юдиту поховали в погребальній печері її чоловіка Манассії, і дім Ізраїля оплакував її сім днів. Книга завершується словами: «І не було більш нікого, хто непокоїв синів Ізраїля за днів Юдити – та й довгий час після її смерти» (16:25), – влучний вигук, яке часто вживають ізраїльтяни, здобувши перемогу над ворогом (пор. Суд. 3:11,30; 5:31; 8:28 тощо). Вульгата додає наприкінці: «Юдеї та їхні вожді щороку святкують цю перемогу, як один із священних днів. Юдеї святкують це свято з тих пір і до сьогодні». Ці слова можуть стосуватися празника Ханука (див. Ест. 9:27-28; 1Мак. 7:48-49), який святкують у місяці Адар.

Попередній запис

Розділ 8-11 – Юдита, Юдита і Олоферн

8:1-36 – Юдита виходить на сцену Тут на сцену подій виходить Юдита (на це ім’я натрапляємо також у Бут. 26:34), ... Читати далі

Наступний запис

Короткий зміст

Події, описані в Книзі Естери, відбуваються в місті Суза (Неєм. 1:1), одній зі столиць Перської імперії, у роки правління Ахашвероша, ... Читати далі